26.03.2015р. м. Київ К/9991/40718/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,
при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі - Інспекція)
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011
зі справи № 2-а-6480/10/2070
за позовом дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «ДАК» Автомобільні дороги України»(далі - Підприємство)
до Інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень: від 16.03.2010 № 0000912305/0 (від 28.05.2010 № 0000912305/1), згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання за платежем «частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету» у сумі 194 665 грн. (у тому числі 129 210 грн. за основним платежем та 65455 грн. за штрафними санкціями); від 16.03.2010 № 0000892305/0 (від 28.05.2010 № 0000892305/1), за яким Підприємству нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4 763 549 грн. (у тому числі 2 365 198 грн. за основним платежем та 2 398 351 грн. за штрафними санкціями); від 16.03.2010 № 0000902305/0 (від 28.05.2010 № 2102305/1) про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 2 648 691 грн. (у тому числі 1 765 794 грн. за основним платежем та 882 897 грн. за штрафними санкціями).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 позов задоволено повністю.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2010 № 0000892305/0 (від 28.05.2010 № 0000892305/1) на суму 27534,50 грн. за основним платежем та 13767,25 грн. за штрафними санкціями, а також в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2010 № 0000902305/0 (від 28.05.2010 № 2102305/1) на суму 22027,67 грн. за основним платежем та 11013,84 грн. за штрафними санкціями; у цій частині позову відмовлено; в решті постанову Харківського окружного адміністративного суду зі спору залишено без змін.
Посилаючись на невідповідність окремих висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даної справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та повністю відмовити у позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті Інспекцією за наслідками проведення планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, оформлену актом від 05.03.2010 № 1409/2305/31941174.
Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про:
незаконне формування платником даних податкового обліку за операціями з придбання будівельних та паливно-мастильних матеріалів у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Техоснастка»; на обґрунтування цього висновку Інспекція послалася на те, що усі первинні документи від імені названого постачальника підписані невстановленими особами, а тому не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту та валових витрат; також, за висновком Інспекції, відсутність у приватного підприємства «Техоснастка» основних фондів та трудових ресурсів не дозволяє виконувати розглядувані поставки;
протиправне врахування Підприємством при обчисленні бази оподаткування ПДВ та податку на прибуток операцій з приватною фірмою «ТТВ», яка відсутня за місцезнаходженням та має ознаки анонімної структури;
невиконання позивачем обов'язку з відрахування до Державного бюджету України частини чистого прибутку (доходу) за 2008-2009 роки у загальній сумі 129,2 тис. грн.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
На підставі наведених правових норм суди обох попередніх інстанцій цілком обґрунтовано сформували правову позицію, відповідно до якої податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (у тому числі податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Керуючись наведеними правилами оподаткування, по епізоду господарської діяльності позивача та приватного підприємства «Техоснастка» суди встановили, що у рамках виконання договору постачання від 03.01.2006 № 0301 у перевіреному періоді названий постачальник поставив в адресу Підприємства товарно-матеріальні цінності на загальну суму 14 647 970,89 грн. (у тому числі 2 441 327,83 грн. ПДВ); виконання цих операцій оформлено складенням видаткових накладних, податкових накладних, рахунків, товарно-супровідних документів, сертифікатів якості, сертифікатів відповідності, платіжними дорученнями.
Наведені первинні документи оформлені з дотримання вимог, установлених частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.
Доводи відповідача, якими він мотивує правомірність оспорюваного нарахування, не є достатнім свідченням недобросовісності платника (позивача у справі).
Адже у випадку реальності господарських операцій висновок про недостовірність первинних документів, підписаних іншими особами ніж ті, що значаться в установчих документах постачальників їх керівниками, не може слугувати самостійною підставою для визнання податкової вигоди необґрунтованої за відсутності інших фактів та обставин. Підписання документів неповноважною особою не виключає реальність виконання господарської операції. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.
Неприпустимим є позбавлення платника права на податкову вигоду з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, й за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.
А відтак оскільки у даному разі існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника, не доведено, то слід погодитися з висновком судів про відсутність підстав для позбавлення Підприємства права на формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з приватним підприємством «Техоснастка».
Правильним є і висновок судів про відсутність підстав для поширення на позивача вимог, передбачених статтею 61 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з якою державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів") та їх об'єднання сплачують до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) в розмірі 15 відсотків, зменшеного на суму нарахованих і сплачених дивідендів відповідно до пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Адже за колом суб'єктів наведена норма поширює свою дію на державні унітарні підприємства.
Відповідно до статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство". Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати роботи підприємства. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Слід також зазначити, що не є власністю держави пакет акцій у статутному фонді акціонерного товариства, переданий нею до статутного фонду іншого суб'єкта господарювання, в якому їй належить 100 % акцій (частки). Власником цього пакета акцій (частки) стає зазначений суб'єкт господарювання. Поняття власності держави і власності такого суб'єкта не є тотожними, оскільки ця власність належить різним особам, самостійним учасникам цивільного обігу.
Таким чином, слід погодитися з висновком судів про відсутність у позивача статусу державного унітарного підприємства, що виключає його обов'язок сплачувати до бюджету частини частого прибутку (доходу).
У зв'язку з цим слід погодитися з висновком апеляційного суду про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень у відповідних частинах.
По епізоду, пов'язаному з формуванням позивачем даних податкового обліку за операціями з приватною фірмою «ТТВ», висновки апеляційного суду учасниками провадження не оскаржуються, у зв'язку з чим у касаційного суду відсутні підстави для перегляду оскаржуваної постанови Харківського апеляційного адміністративного суду в цій частині.
А відтак підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційних вимог відсутні.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011 зі справи № 2-а-6480/10/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: О.В. Карась
судді:І.Я. Олендер
А.О. Рибченко