02.04.2015р. м. Київ К/9991/23112/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,
при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Полонському районі м. Харкова (далі - Інспекція)
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.01.2010
та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011
зі справи № 2-а-6956/10/2270
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агролєв» (далі - Товариства)
до Інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.09.2010 № 0000112301/3, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 182956 грн. (у тому числі 121 971 грн. за основним платежем та 60985 грн. за штрафними санкціями), а також податкового повідомлення-рішення від 17.09.2010 № 0000102301/3, за яким Товариству нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 256 080 грн. (у тому числі 164 232 грн. за основним платежем та 91848 грн. за штрафними санкціями).
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.01.2010 позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010 № 0000102301/3 скасовано в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 72400 грн. (у тому числі 48267 грн. за основним платежем та 24133,50 грн. за штрафними санкціями); в решті позову відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд виходив, зокрема, з того, що господарські операції у рамках правовідносин позивача з приватним підприємцем ОСОБА_2 та з товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпус-К» мали фіктивний характер та не опосередковувалися реальним виконанням, у зв'язку з чим не можуть викликати податкові наслідки.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено повністю. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що реальність виконання господарських операцій позивача зі спірними контрагентами підтверджується необхідними документами, тоді як право платника на податкову вигоду не залежить від ступеня деталізації опису господарської операції у первинному документі.
Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та повністю відмовити у задоволенні позову Товариства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що матеріалами справи підтверджується відображення платником у податковому обліку операцій на підставі штучно оформленого документообігу виключено з ціллю отримання податкової економії, що не відповідає принципам та засадам податкового обліку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті Інспекцією за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, оформленої актом від 03.02.2010 № 97/231-34115962.
Під час цієї перевірки Інспекція дійшла висновку про безтоварний характер операцій з придбання позивачем маркетингових послуг у рамках господарських правовідносин з приватним підприємцем ОСОБА_2 на підставі договору від 01.07.2008. На обґрунтування цього висновку відповідач посилається на: афілійованість учасників розглядуваної операції, оскільки ОСОБА_2 одночасно обіймає посаду директора Товариства; відсутність у ОСОБА_2 статутних повноважень на одноособове укладення правочину від імені Товариства на суму 255 тис. грн.; неподання позивачем належних документів на підтвердження фактичної поставки маркетингових послуг та їх зв'язку з господарською діяльністю Товариства.
Також Інспекція не визнала право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання позивачем маркетингових послуг та мінеральних добрив у ТОВ «Олімпус-К» з огляду на невідповідність витрат за цими операціями критерію документальної підтвердженості, неподання доказів транспортування, зберігання та сертифікації товару у процесі виконання його поставки в адресу Товариства.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведених законодавчих приписів вбачається, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (у тому числі податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Суд касаційної інстанції вважає, що, задовольняючи заявлені Товариством вимоги, апеляційний суд, керуючись наведеними правилами оподаткування, оцінивши у сукупності наявні у справі докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що представлені Інспекцією доводи та докази не спростовують наявність реальних господарських операцій між Товариством та ТОВ «Олімпус-К» і приватним підприємцем ОСОБА_2
Так, на підтвердження фактичного виконання операцій з поставки маркетингових послуг у рамках правовідносин з названими контрагентами позивачем подано договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, виписки з банківського рахунку Товариства про оплату цих послуг у безготівковому порядку.
Подання ж платником контролюючому органу усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Застосовуючи наслідки взаємозалежності учасників операції, податковий орган повинен довести, що така зацікавленість вплинула на умови або економічні результати господарських операцій учасників ділового обороту. У даному разі апеляційний суд встановив факт декларування Товариством та приватним підприємцем ОСОБА_2 результатів виконання операцій з поставки маркетингових послуг. Посилання Інспекції на перевищення керівником Товариства статутних повноважень також не заслуговують на увагу, оскільки, як встановив апеляційний суд, ОСОБА_2 як директору Товариства надано право на одноособове укладення угод на суму, що не перевищує 700 тис. грн. До того ж, за наявності доказів фактичного виконання господарської операції порушення вимог цивільного, господарського законодавства під час укладення правочину не впливає на порядок відображення результатів такої операції у податковому обліку її учасників.
Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.
Досліджуючи динаміку правовідносин між Товариством та ТОВ «Олімпус-К», апеляційний суд також дійшов висновку про те, що фактичне виконання операцій з поставки позивачеві маркетингових послуг та мінеральних добрив також підтверджується документально.
Суд першої інстанції, в свою чергу, виходив з відсутності у позивача перевізних документів на підтвердження транспортування товару. Втім власне відсутність у платника товарно-транспортних накладних та інших перевізних документів, не може слугувати беззаперечною підставою для позбавлення Товариства права на податковий кредит та валові витрати. Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.
Інших доводів, що підкреплені доказовою базою та спростовують реальне виконання спірних господарських операцій, Інспекцією не подано.
З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком апеляційного суду про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та про необхідність задоволення даного позову. А відтак підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційних вимог відсутні.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Полонському районі м. Харкова залишити без задоволення.
2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 зі справи № 2-а-6956/10/2270 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: О.В. Карась
судді:І.Я. Олендер
А.О. Рибченко