02.04.2015р. м. Київ К/9991/20461/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,
при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Юженергобуд» (далі - Товариство)
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.07.2009
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010
зі справи № 2а-2264/09/1470
за позовом Товариства
до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області (далі - Інспекція)
за участю прокурора Миколаївської області,
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2007 № 00007222300/0, від 21.12.2007 № 00007222300/1, від 18.03.2008 № 0000722300/2, згідно з якими позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 3 880 017 грн. (у тому числі 2 586 678 грн. за основним платежем та 1 293 339 грн. за штрафними санкціями).
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.07.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що господарські операції позивача з придбання товарів у спірних контрагентів із використанням вексельної форми розрахунків не мали розумної ділової мети, а були спрямовані на штучне збільшення витрат у податковому обліку платника та отримання завдяки цьому податкової економії.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даної справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювану суму податкового зобов'язання було визначено Інспекцією за наслідками проведення виїзної планової перевірки Товариства за період з 01.01.2006 по 30.06.2007, оформленої актом від 14.11.2007 № 81/23-00/046/30809. Так, під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт здійснення позивачем завідомо збиткових операцій з придбання та подальшого продажу товарно-матеріальних цінностей із використанням вексельної форми розрахунків (у тому числі шляхом видачі процентних векселів), які були вчинені без наявності ділової мети, виключно з ціллю мінімізації податкових зобов'язань. На думку Інспекції, наведений факт підтверджується й створенням учасниками розглядуваних операцій вексельної схеми, при якій видані проценті векселі не пред'являлися своєчасно до оплати, а фактично сприяли штучному збільшенню витрат в обліку платника.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат зі сплати (нарахування) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
А відтак якщо податковим органом подано докази того, що схема взаємодії постачальника, посередника та покупця вказує на недобросовісність учасників господарських операцій, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, а має оцінити усі докази у сукупності та взаємозв'язку з метою встановлення реального руху активів у межах господарської діяльності платника.
Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника.
Тобто господарські операції є такими, що вчинені у межах господарської діяльності, лише за наявності розумних економічних причин (ділової мети). Операція, позбавлена таких економічних причин, не підлягає відображенню в податковому обліку.
Слід зазначити, що платник, плануючи господарську діяльність, повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів та зменшення податкового навантаження. Відповідно, операція, яка збільшує витрати платника податків за наявності об'єктивної можливості для їх скорочення, має кваліфікуватися як така, що позбавлена розумної економічної причини.
При цьому при визначенні податкових наслідків господарських операцій необхідно враховувати, що ділова мета господарської операції є недобросовісною у разі домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою.
Сукупність установлених судами фактичних даних зі спору свідчить про те, що позивачем оформлювалися операції з купівлі та одночасного продажу товару без проведення його реальної оплати із суб'єктами господарювання, які мають ознаки анонімних структур; при цьому судами було виявлено неспіврозмірність коштів та ресурсів (які підлягали залученню платником для реального виконання цих операцій) з очікуваним доходом з точки зору господарської розумності, а також відсутність у позивача об'єктивної економічної потреби у виконанні цих операцій; фактично розглядувані операції були спрямовані на штучне нарощування Товариством кредиторської заборгованості для мінімізації податкових зобов'язань.
На підставі цього суди дійшли цілком об'єктивного висновку про відсутність у спірних операцій ділової мети, що виключає можливість їх відображення у податковому обліку Товариства та зумовлює правомірність оспорюваного нарахування.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору. Фактично ці доводи спрямовані на переоцінку та перевстановлення обставин даної справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Оскільки висновки судів ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах та відповідають вірному правозастосуванню, то підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог Інспекції не вбачається.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Юженергобуд» залишити без задоволення.
2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.07.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 зі справи № 2а-2264/09/1470 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: О.В. Карась
судді:І.Я. Олендер
А.О. Рибченко