"19" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/32671/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд" та Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.02.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2011 у справі № 2а-4811/10/0270
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд"
до Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції
третя особа Ямпільського відділення Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
Підприємство звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції, у якому заявлено вимоги визнати недійсними податкові повідомлення рішення від 02.07.2010 № 000070-1800/0, № 000068-1800/0, № 000069-1800/0, якими до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 20 676,94 грн. за порушення ним граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання за платежем "земельний податок".
Під час судового розгляду справи по суті позивач подав дві письмові заяви, які приєднанні до матеріалів справи, про збільшення позовних вимог (т. 1 а.с. 50 - 54, 129 - 132). У останній заяві про зміну позовних вимог поряд із заявленими вимогами у первинному позові позивач просить також стягнути з відповідача на користь Товариства як відшкодування надмірно сплачені суми за платежем "земельний податок" у розмірі 41 531,04 грн.; стягнути з відповідача на користь Товариства державне мито в сумі 296,41 грн., 118,90 грн., 3,40 грн. та 2 000,00 грн. витрат на правову допомогу; постановити окрему ухвалу про розгляд питання щодо притягнення до відповідальності посадових осіб державного податкового органу за грубе порушення ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", незаконне винесення штрафних санкцій та нанесення шкоди Товариству.
Обставинами, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, є нарахування штрафних фінансових санкцій поза межами терміну позовної давності, а також зарахування платежів податковим органом, спрямованих платником податку у рахунок погашення поточних податкових зобов'язань, у рахунок сплати податкового боргу, що виник раніше, внаслідок чого штучно створювався наступний податковий борг.
У ході розгляду справи суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, заяву позивача про збільшення позовних вимог не прийняв з посиланням на те, що така заява подана до суду після початку судового розгляду справи по суті, зазначивши про це у мотивувальній частині судового рішення, яким первинні позовні вимоги про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнив у повному обсязі.
У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, зміст яких було викладено у заяві про збільшення позовних вимог.
Скориставшись своїм правом на касаційне оскарження судових рішень попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція також звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення прийняті державними податковим органом за наслідками невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати земельного податку Товариством. Також судами встановлено, що фінансові санкції нараховані за затримку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання на 30, 77 та 1264 календарних днів.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем пропущено строк для застосування штрафних фінансових санкцій до позивача, оскільки Законом України "Про плату за землю" стягнення земельного податку та нарахування фінансових санкцій допускається не більше як за два попередні роки. Також як на підставу обґрунтованості заявлених позовних вимог суди послалися на відсутність відповідної інформації у державному земельному кадастрі, правоустановчих документів у позивача на право користування земельною ділянкою та відповідних доказів з боку відповідача про площу земельної ділянки, з якої позивачем обраховувався та сплачувався податок, за несвоєчасну якого контролюючим органом визначено фінансові санкції.
З такими висновками погодитися не можливо, оскільки вони ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Так, спеціальним законом, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, є Закон України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а Закон України "Про плату за землю" є загальним з питань стягнення податку. Відповідно загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.
Згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 № 2181-III платник податків, який не сплачує (не погашає) узгоджену суму податкового зобов'язання (самостійно узгоджену або узгоджену в адміністративному чи судовому порядку) протягом граничних строків, визначених законодавством, зобов'язаний сплатити один із зазначених у цьому пункті штраф відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у пп. 17.1.1-17.1.6 цього пункту, чи ні.
При цьому специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується органом державної податкової служби на погашену суму податкового боргу.
Поряд з цим суд касаційної інстанції зазначає, що Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), в тому числі і податок на землю, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Тобто, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", не встановлює можливість органу державної податкової служби змінювати зазначені платником податку в платіжних документах призначення платежів, як не встановлюють такого права й інші норми податкового законодавства.
Під час вирішення спору судами попередніх інстанцій наведене вище не було враховано.
Також, вирішуючи спір судами не враховано, що згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не дослідили фактичні обставини справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та які згідно ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути покладені в основу постанови, у разі якщо такі обставини мали місце.
Також відповідно до ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог у будь -який час до закінчення судового розгляду справи по суті. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову. Такі ж положення закріплені і у ст. 137 вказаного Кодексу.
В цих випадках важливим є те, що право збільшити або зменшити розмір позовних вимог у позивача є до закінчення судового розгляду справи по суті, а щодо права змінити підставу або предмет адміністративного позову, то позивач його має до початку розгляду адміністративної справи по суті.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України під час судового розгляду позивач подає до суду письмову заяву, яка приєднується до матеріалів справи. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.
З урахуванням положень ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких судові дебати не допускають проголошення клопотань, а також що судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні, то клопотання про збільшення або зменшення розміру позовних вимог допустимо заявляти після початку судового розгляду справи по суті і до постановлення ухвали про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і переходу до судових дебатів.
З огляду на зазначене судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд" та Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.02.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2011 у справі № 2а-4811/10/0270 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Н.Є. Маринчак
А.О. Рибченко