15 квітня 2015 року м. Київ К/800/52432/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року
у справі № 826/14422/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Телестудія «Служба інформації» (далі - позивач, ТОВ «Телестудія «Служба інформації»)
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «Телестудія «Служба інформації» звернулось у вересні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2013 року № 004792290, № 0004802290, № 0004812290.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, абз. «а» п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України); пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 776/22-90/21638497 від 22.03.2013 року, відповідно до висновків якого за позивачем встановлені порушення: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8, пп.138.10.3 п 138.10 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 113 867,00 гривень; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14, абз. «а» п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 415 985,00 гривень.
В акті перевірки, відповідач дійшов висновку, що взаємовідносини ТОВ «Телестудія «Служба інформації» з ТОВ «ЛВ-Студіо», ТОВ «Хайлайн Медіа», ТОВ «А.В.Е.А. Груп», ТОВ «Патіссон», ТОВ «Орис-ХТС», ТОВ «Лекс Медіа Консалт», ТОВ «Діон Плюс» не мали реального характеру та відповідно, не спричинили настання правових наслідків.
На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.04.2013 року: № 0004792290 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 113 867,00 гривень та за штрафними санкціями у розмірі 28 467,00 гривень; № 0004802290 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 415 985,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 97 747,00 гривень; № 0004812290 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 121 540,00 гривень.
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «ЛВ-Студіо», ТОВ «Хайлайн Медіа», ТОВ «А.В.Е.А. Груп», ТОВ «Патіссон», ТОВ «Орис-ХТС», ТОВ «Лекс Медіа Консалт», ТОВ «Діон Плюс».
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2008 року між ТОВ «Телестудія «Служба інформації» та ТОВ «Орис-ХТС» укладено договір надання рекламних послуг № 1-Р 2008, згідно умов якого ТОВ «Орис-ХТС» (виконавець) зобов'язується надавати позивачу (замовник) послуги з розміщення в ефірі телеканалу рекламних матеріалів товариства.
01.04.2009 року між ТОВ «Телестудія «Служба інформації» та ТОВ «Патіссон» укладено договір про проведення рекламної кампанії телеканалу «НТН» в мережі Інтернет.
01.06.2010 року між ТОВ «Телестудія «Служба інформації» та ТОВ «Хайлайн Медіа» укладено договір № 39/1/1-РК/2010 «Про надання рекламних послуг», за умовами якого позивач (рекламодавець) доручає ТОВ «Хайлайн Медіа» (рекламіст) розміщення рекламних матеріалів рекламодавця.
10.09.2010 року між ТОВ «Телестудія «Служба інформації» та ТОВ «ЛВ-Студіо» укладено договір «Про створення за замовленням та використання об'єкта інтелектуальної власності» №10/09/12, за умовами якого позивач (замовник) замовляє у ТОВ «ЛВ-Студіо» (виконавець) послуги зі створення циклу програм «Великий грабіж».
01.02.2011 року між ТОВ «Телестудія «Служба інформації» та ТОВ «Лекс Медіа Консалт» укладено договір № 1Р2011 про розміщення рекламних матеріалів в ефірі телеканалів України.
01.07.2011 року між ТОВ «Телестудія «Служба інформації» та ТОВ «Діон Плюс» укладено договір надання рекламних послуг № 7-Р 2011, відповідно до умов якого ТОВ «Діон Плюс» (виконавець) зобов'язується надавати позивачу (замовник) послуги з розміщення в ефірі телеканалу рекламних матеріалів замовника.
10.08.2011 року між ТОВ «Телестудія «Служба інформації» та ТОВ «А.В.Е.А.Груп» укладено договір по озвученню та дубляжу програм № 10-08/11.
Фактичне виконання вказаних договорів підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій документами бухгалтерського та податкового обліку: податковими накладними; актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг); актами здачі-прийняття робіт; рахунками-фактурами; ефірними довідками; банківськими виписками; оборотно-сальдовими відомостями.
Судами встановлено, що акт перевірки не містить доказів невідповідності наданих позивачем під час перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку приписам п. 2 ст. 3, ст. 4, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
При дослідженні документів бухгалтерського та податкового обліку судами попередніх інстанцій встановлено, що вони мають обов'язкові реквізити відповідно до нормативних документів, які регламентують порядок їх складання, за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «ЛВ-Студіо», ТОВ «Хайлайн Медіа», ТОВ «А.В.Е.А.Груп», ТОВ «Патіссон», ТОВ «Орис-ХТС», ТОВ «Лекс Медіа Консалт», ТОВ «Діон Плюс» за період, що перевірявся.
Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість висновків викладених відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.
Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року у справі № 826/14422/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: підпис (підпис) О.В. Вербицька
Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно