08 квітня 2015 року м. Київ К/800/17661/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі
Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014
у справі № 826/15496/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз ТЕК»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі
Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-
рішень, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз ТЕК» відмовлено в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014, апеляційну скаргу ТОВ «Нафтогаз ТЕК» задоволено; скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (надалі - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) від 24.04.2013 №000272220, №0002732220.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013.
Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що вимоги податкового законодавства ним не порушено, а тому, рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23.03.2010 по 31.12.2012.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1443504,00 грн.; п. 192.1 ст. 192, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 292386,00 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 08.04.2013 №1213/22-221-36972537 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 24.04.2013: №0002722220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1719342,00 грн., у тому числі за основним платежем 1443504,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 275838,00 грн.; №0002732220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 360958,00 грн., у тому числі за основним платежем 292386,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 68572,00 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Нафтогаз Кард" укладено договори про відступлення права вимог, відповідно до яких позивач набув права вимог сплати грошових сум від: ТОВ "Новел - Істейт", ТОВ "Оптима - Оіл", КП "Теплотранссервіс", ТОВ "Український процесинговий центр моніторингу надзвичайних ситуацій", ТОВ "Автотранс", ТОВ "Буклія", ТОВ "Латоніс", ПІІ "Лукойл-Україна", ТОВ "Нафтова Будівельна Компанія". Також, 10.03.2011 між позивачем та ТОВ "Нафтогаз Кард" укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог №10/03-01-2011, відповідно до якої сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно акта звірки розрахунків від 10.03.2011 №10/03. Розмір зустрічних однорідних вимог, які погашаються згідно зазначеного акта становить 7626663,50 грн.
Скасовуючи рішення першої інстанції, апеляційний суд не погодився з його висновками щодо того, що передача прав вимоги сплати грошових коштів від контрагентів є безповоротною фінансовою допомогою.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками апеляційного суду виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Аналогічні норми передбачені пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України
Згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".
Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
Пунктом 137.10 статті 137 Податкового України передбачено, що суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.
Згідно з п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.
Колегія суддів зазначає, що позивач отримав від ТОВ "Нафтогаз Кард" права вимоги не безоплатно, а за компенсацію у вигляді взяття на себе обов'язку з погашення зобов'язань ТОВ "Нафтогаз Кард" перед його кредиторами на відповідну суму, а тому, доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договір від 09.03.2011 №09/03-11 про відступлення права вимоги та переведення боргу, відповідно до якого ТОВ "НД Лтд" (сторона 3) одержує право вимагати від позивача (сторона 2) замість ТОВ "Нафтогаз Кард" (сторона 1) сплати грошової суми в розмірі 6158341,45 грн., що є сумою заборгованості сторони 1 перед стороною 3 за поставлені матеріали, обладнання та виконання роботи після заліку зустрічних заборгованостей згідно акту звірки розрахунків між стороною 1 та стороною 3 від 28.02.2011. Додатковою угодою до зазначеного договору від 10.03.2011 №1 доповнено договір пунктом 4-1, яким передбачено, що проведення розрахунків може здійснюватися із застосуванням векселів. На виконання умов зазначеного договору позивач на підставі акту приймання-передачі векселя від 11.04.2012 передав ТОВ "НД Лтд" простий вексель серії АА №0638875 на суму 838030,58 грн.
Крім того, між позивачем (сторона 1) та ТОВ "НД Лтд" (сторона 2) укладено договір №11/04-2012 від 11.04.2012, відповідно до умов якого, сторони підтвердили суму заборгованості сторони 1 перед стороною 2 станом на 11.04.012 року за товари, роботи (послуги) згідно виставлених рахунків та акта звірки від 11.04.2012 в сумі 838030,58 грн. Пунктом 2 зазначеного договору передбачено, що проведення розрахунку за поставлені товари, роботи (послуги) на підтверджену в п. 1 суму, буде здійснено із застосуванням векселя, передача якого оформлюється актом приймання-передачі векселя. Після передачі векселя припиняються грошові зобов'язання щодо платежів за вищезгаданими документами та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
На виконання умов зазначеного договору позивач передав ТОВ "НД Лтд" простий вексель серії АА №0638875 на суму 838030,58 грн., що підтверджується актом приймання-передачі векселя від 11.04.2012.
В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що постановою Господарського суду Запорізької області від 24.09.2012 ТОВ "НД Лтд" ліквідовано, а тому, на думку відповідача, заборгованість векселедавця перед векселедержателем, за якою минув строк позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою і має бути включена до складу доходу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-III (надалі - Закон № 2374-ІІІ), законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (надалі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.
Згідно зі статтею 43 Уніфікованого закону, держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб: при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений; навіть до настання строку платежу: (1) якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; (2) у разі банкрутства трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; (3) у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.
Частиною шостою статті 44 Уніфікованого закону визначено, що у разі оголошення трасата банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі оголошення банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, для використання держателем права регресу буде достатньо пред'явлення судового рішення про оголошення банкрутом такого трасата чи трасанта.
Відповідно до пункту 4 статті Закону № 2374-ІІІ, юридичні ситуації, зазначені в пунктах 2 і 3 статті 43, а також в абзаці шостому статті 44 Уніфікованого закону, визначаються таким чином: зазначені у пункті 2 статті 43, - у разі порушення справи про банкрутство трасата, а також у разі визнання його банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель; зазначені у пункті 3 статті 43, - у разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту; зазначені в абзаці шостому статті 44, - у разі визнання трасата банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель, або у разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, для використання держателем векселя права регресу буде достатнім пред'явлення судового рішення про визнання банкрутом такого трасата чи трасанта.
З аналізу вищенаведених положень Уніфікованого закону та статті 1 Закону №2374-ІІІ слідує, що в разі непогашення акцептованого простого векселя у зазначений у ньому термін позовні вимоги такого векселя погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Крім того, факт визнання банкрутом векселедавця не тільки не припиняє зобов'язання за векселем та не веде до втрати векселем значення цінного паперу, а навпаки, є фактом, який в силу статті 43 Уніфікованого закону створює підстави для реалізації права на регрес до солідарних боржників.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у квітні та грудні 2011 року між позивачем та ТОВ "НД Лтд" укладено договори щодо постачання обладнання та надання послуг з ремонту обладнання. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), докази оплати.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
В касаційній скарзі із посиланням на висновки акта ДПІ у Солом'янському районі м. Києва "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Нд Сервіс" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "Конус плюс" та ТОВ "Арагон торг" за серпень 2012 року" від 17.12.2012 №1358/22-817/38021734 податковий орган зазначає на відсутності реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем з ТОВ «Нд Сервіс» правочинами.
Проте, такі доводи касаційної скарги колегією суддів до уваги не беруться, оскільки зазначений акт лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінку здійсненим господарським операціям.
Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження доводів касаційної скарги відповідачем не надано, висновки про безтоварність укладених позивачем з контрагентом правочинів базуються виключно на припущеннях та домислах.
Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 у справі № 826/15496/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна