"09" квітня 2015 р. м. Київ К/800/34493/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддівЗайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради про захист прав, -
У лютому 2013 року ОСОБА_4 пред'явила позов до Миколаївської міської ради про (з урахуванням уточнення позовних вимог) визнання листа відповідача № 2456/07 від 27 грудня 2011 року нечинним, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання права власності на житловий будинок літ. А-1, гараж літ. К, сарай літ. Є, що розташовані по АДРЕСА_1, зобов'язання Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації зареєструвати за нею право власності на житловий будинок літ. А-1, гараж літ. К, сарай літ. Є, що розташовані по АДРЕСА_1.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій скаржник оскаржив їх.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 згідно Закону України «Про звернення громадян» 12 грудня 2011 року звернулась із заявою до Директора Департаменту Житлово-комунального господарства Гайдаржи В.В., в якій просила надати відповідь про те, чи належить до комунальної власності житловий будинок літ. А, гараж під літ. К, сарай під літ Є, по АДРЕСА_1 і якщо вище перелічене є комунальною власністю, то згідно якого рішення Міської ради чи якого іншого документу.
27 грудня 2011 року листом 2456/07-01-10 відповідачем було проінформовано позивача про те, що будинок літ. А, гараж під літ. К, сарай під літ Є по АДРЕСА_1 належить до комунальної власності міста на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 09 березня 1992 року № 62.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що звернення позивача було відповідачем належним чином розглянуте та було надано відповідь по суті, в зв'язку із чим права позивача не були порушені.
Суд апеляційної інстанції із висновком суду першої інстанції погодився та залишив постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2013 року без змін.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій частково не погоджується із огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 пред'явила позов до Миколаївської міської ради про (з урахуванням уточнення позовних вимог) визнання листа відповідача № 2456/07 від 27 грудня 2011 року нечинним, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання права власності на житловий будинок літ. А-1, гараж літ. К, сарай літ. Є, що розташовані по АДРЕСА_1, зобов'язання Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації зареєструвати за нею право власності на житловий будинок літ. А-1, гараж літ. К, сарай літ. Є, що розташовані по АДРЕСА_1.
Проте суд першої інстанції позовні вимоги про визнання права власності на житловий будинок літ. А-1, гараж літ. К, сарай літ. Є, що розташовані по АДРЕСА_1 та зобов'язання Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації зареєструвати за нею право власності на житловий будинок літ. А-1, гараж літ. К, сарай літ. Є, що розташовані по АДРЕСА_1 не розглянув, Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації в якості відповідача до справи не залучив.
Суд апеляційної інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, недоліків рішення суду першої інстанції не усунув.
Згідно із статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так як судами не були дослідженні вказані обставини, відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і винести законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 КАС України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді