Рішення від 01.04.2015 по справі 910/4942/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2015Справа №910/4942/15-г

За позовом Фізичної особи - підприємця Конопльова Сергія Миколайовича

до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк»

про зобов'язання виконати платіжні доручення

Суддя Трофименко Т.Ю.

У засіданні брали участь:

від позивача: Логвинський О.Л. - по дов. №б/н від 07.11.2014р.

від відповідача: Троян О.В. - по дов. №б/н від 23.03.2015р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи - підприємця Конопльова Сергія Миколайович із позовом до Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк", м.Київ про зобов'язання виконати платіжні доручення:

№1 від 11 вересня 2014р. про перерахування грошових коштів у розмірі 4 500 грн. з поточного рахунку ФОП Колопльова С.М. №260023035301 призначення платежу: « 101*2777706756;71010000 сплата ССС за 08/2014р. (34, 7%) нарах. та перерах. повністю». Отримувач ДПІ У Деснянському4 районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

№2 від 12 вересня 2014р. про перерахування грошових коштів у розмірі 5 350 грн. з поточного рахунку ФОП Колопльова С.М. №260023035301 призначення платежу: « 101*2777706756;71010000 сплата ССС за 08/2014р. (34, 7%) нарах. та перерах. повністю». Отримувач ДПІ У Деснянському4 районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на порушення відповідачем умов договору №09.3.56/9 від 24.07.2013р. банківського рахунку в частині належного виконання платіжних доручень клієнта.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на те, що на підставі Постанови №732 від 20.11.2014р. правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк"" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014р. прийнято рішення №124 про запровадження з 21.11.2014р. по 20.02.2015р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua), а тому в розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомою і не потребує доказуванню.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 187 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 № 64 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Тимошенка Костянтина Володимировича строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2013р. між Фізичною особою - підприємцем Конопльовим Сергієм Миколайовичем (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" (банк) було укладено договір №09.3.56/9 банківського рахунку, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок №260023035301 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, отримує плату за обслуговування клієнта згідно з тарифами на операції та послуги банку.

За умовами п.10.3 договору №09.3.56/9 від 24.07.2013р. банк здійснює розрахунково-касове обслуговування клієнта за допомогою системи "Клієнт-Банк" на умовах укладеного між сторонами правочину з урахуванням особливостей, передбачених договором, що укладається між сторонами про використання вказаної вище системи.

У п.8.1 договору №09.3.56/9 від 24.07.2013р. контрагентами погоджено, що правочин набирає чинності з дня його підписання та діє до закриття всіх рахунків клієнта.

Наразі, матеріали справи доказів припинення спірного правочину не містять, позивачем під час розгляду спору жодних заяв з приводу закінчення терміну дії договору не заявлялось. Доказів закриття рахунків позивача матеріали справи також не містять.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм статей 1066-1076 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №09.3.56/9 від 24.07.2013р., як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.1068 Цивільного кодексу зазначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (ст.1071 Цивільного кодексу України).

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу (ст.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Частиною 1 ст.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до п.1.9 Постанови №22 від 21.01.2004р. Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках. Аналогічні положення закріплено стосовно виконання платіжних вимог в іноземній валюті в п.3.5 Постанови №216 від 28.07.2008р. Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України".

У п.п.2.3, 2.4 договору №09.3.56/9 від 24.07.2013р. контрагенти погодили, що платежі з рахунку клієнта проводяться за його дорученням на підставі розрахункових документів у межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня. Розрахункові документи подаються до банку як на паперових носіях, так і у вигляді електронних документів з використанням системи "Клієнт-Банк" за умови укладання окремого договору.

Розрахункові документи клієнта на переказ грошових коштів з рахунку банк приймає і виконує в день їх надходження, якщо вони подані в банк в операційний час. У разі надходження документів після операційного часу вони приймаються як "вечірні" і виконуються наступного дня.

Як вказувалось вище, сторонами було укладено договір №09.3.56/9 від 24.07.2013р. щодо здійснення розрахункового обслуговування із застосуванням електронної системи "Клієнт-Банк".

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів позивачем було направлено на виконання відповідачу наступні платіжні доручення:

№1 від 11 вересня 2014р. про перерахування грошових коштів у розмірі 4 500 грн.

№2 від 12 вересня 2014р. про перерахування грошових коштів у розмірі 5 350 грн.

Господарський судом встановлено, що станом на момент звернення до банку з переліченими вище платіжними дорученнями, на рахунку позивача було достатньо грошових коштів для їх перерахування визначеному клієнтом отримувачу..

Проте, всупереч приписам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами правочину щодо строків виконання платіжних доручень клієнта банком у визначені терміни перерахування грошових коштів виконано не було.

При цьому, жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів мотивованого повернення без виконання платіжних доручень матеріали справи не містять.

Однак, як неодноразово зазначалось судом, Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" вимоги суду виконано не було, факт порушення своїх зобов'язань за договором №23-240/ЮО від 08.05.2012р. в частині здійснення розрахункового обслуговування позивача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовано.

За таких обставин, судом встановлено, що банк, отримавши від позивача платіжні доручення щодо перерахування належних останньому грошових коштів, не виконав свої зобов'язання зі здійснення розрахунково-касового обслуговування у строки, встановлені договором №09.3.56/9 від 24.07.2013р., чим порушив майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним позивачу майном, яким у розумінні ст.ст.177, 190 Цивільного кодексу України є грошові кошти.

Однак, виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Конопльова Сергія Миколайовича підлягають залишенню без задоволення з урахуванням наступного.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

При цьому, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У відповідності до ч.1 ст.1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено відсутність обмежень прав позивача, як клієнта банку, розпоряджатися грошовими коштами.

Як встановлено судом, на підставі Постанови №732 від 20.11.2014р. правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк"" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014р. прийнято рішення №124 про запровадження з 21.11.2014р. по 20.02.2015р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua), а тому в розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомою і не потребує доказуванню.

За таких обставин, станом на момент спору по суті у відповідача було запроваджено тимчасову адміністрацію.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою даного Закону України є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Пунктом 6 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.

У відповідності до ч.1 ст.36 вказаного нормативно-правового акту з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

З приписів п.1 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, в тому числі, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

При цьому, згідно з п.1 ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, у даному випадку виключення, що передбачені п.1 ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до спірних правовідносин не застосовуються, тому що позивач є кредитором банку, а не вкладником, оскільки відповідно до ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодекс України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритого у відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.

Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивач є саме кредитором банку, вимоги якого у відповідності до змісту ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Міський комерційний банк" не задовольняються. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 23.12.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/9228/14.

Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до п.3 ч.2 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.

Відтак, виконання відповідачем платіжних доручень позивача після запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Постанови №732 від 20.11.2014р. правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк"" до категорії неплатоспроможних" є неможливим та таким, що не відповідає приписам ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, судом при розгляді справи встановлено, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 187 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 № 64 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Тимошенка Костянтина Володимировича строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги Фізичної особи - підприємця Конопльова Сергія Миколайовича до Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" про зобов'язання виконати платіжні доручення задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов"язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача: при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 06.04.2015р.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Попередній документ
43641902
Наступний документ
43641904
Інформація про рішення:
№ рішення: 43641903
№ справи: 910/4942/15-г
Дата рішення: 01.04.2015
Дата публікації: 23.04.2015
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань