номер провадження справи 27/35/15
08.04.2015 Справа № 908/932/15-г
За позовом: Приватного підприємства "Агропром-Центр" (юридична адреса: 04080 м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 60, корпус П, офіс 9; адреса для листування: 85300 Донецька область, м. Красноармійськ, вул. Горького, 51)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення 71 181 грн. 73 коп.
Суддя Дроздова С.С.
Представники сторін:
від позивача: Красіков Г.О., дов. № 1 від 30.03.2015р.
від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство "Агропром-Центр", м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Донецька область, Олександрійський район, смт. Олександрівка про стягнення 48 343 грн. 03 коп. основного боргу (з урахування курсової різниці), 4 834 грн. 30 коп. штрафу, 18 004 грн. 40 коп. проценти за користування товарним кредитом.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", якщо місцевий господарський суд знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то заява подається до господарського суду за територіальною підсудністю судових справ
Відповідно до розпорядження Вищого господарського суду України від 08.09.2014 р. № 28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ", у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя господарськими судами Донецької і Луганської областей, Донецьким апеляційним господарським судом у районі проведення антитерористичної операції, на підставі подання Державної судової адміністрації України від 26.08.2014 р. № 8-4166/14 та від 29.08.2014 р. № 8-4211/14, керуючись статтею 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням анти терористичної операції", статтею 34 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" визначено, що розгляд господарських справи, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, здійснюється зокрема: господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області - господарським судом Запорізької області.
Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 12.02.2015р., справу № 908/932/15-г передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 13.02.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/932/15-г, присвоєно справі номер провадження 27/35/15 та призначено судове засідання на 18.03.2015р.
Ухвалою суду від 18.03.2015р. розгляд справи відкладався на 08.04.2015р., у зв'язку з неявкою у судове засідання представників позивача та відповідача.
08.04.2015р. до початку розгляду справи представник позивача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
У судовому засіданні 08.04.2015р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві. Просить суд стягнути з відповідача 48 343 грн. 03 коп. основного боргу (з урахування курсової різниці), 4 834 грн. 30 коп. штрафу, 18 004 грн. 40 коп. проценти за користування товарним кредитом.
Представник відповідача у судові засідання, відкриті 18.03.2015р. та 08.04.2015р. не з'явився, вимог суду не виконав, письмового відзиву не надав, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Клопотань про розгляд справи без відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
На вимогу господарського суду, позивачем надано копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13.03.2015р., відповідно до якого місцем знаходження відповідача у справі - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1.
Відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 18.03.2015р. та ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 08.04.2015р. надіслано на адресу відповідача: АДРЕСА_1, зазначену у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. "Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.
Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, згідно статті 28 ГПК України.
Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.
Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.
Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Господарським судом встановлено, що 21.05.2014р. між Приватним підприємством "Агропром-Центр" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір № СЗР-387-К.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставляти покупцеві продукцію сільськогосподарського та виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.
Найменування товару, його кількість, ціна й загальна вартість указуються в Специфікаціях, які підписуються повноважними представниками сторін й є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).
Згідно п. 1.3 договору партією товару вважається загальна кількість товару в асортименті, зазначеному в накладній.
Вартістю партії товару вважається загальна вартість товару в асортименті, зазначеному в накладній.
Датою поставки партії товару вважається дата, зазначена в накладній.
Сумою договору вважається вартість всіх партій товару, зазначена у всіх Специфікаціях.
Відповідно до п. 3.3 договору покупець зобов'язаний оплатити постачальникові товар у строки й у порядку, зазначеному в Специфікації, а також здійснити перерахування ціни товару в порядку, передбаченому дійсним договором (специфікацією).
На виконання умов договору позивач здійснив поставки товару, факт якої підтверджується видатковими накладними: № 1539 від 28.05.2014р.; №1589 від 28.05.2014р.; № 1535 від 21.05.2014р.
Всього на загальну суму 42 968 грн. 20 коп.
Відповідно до умов специфікацій відповідач повинен був здійснити наступні оплати:
22.05.2014 - в сумі 1425,60 грн.; 26.05.2014 року - в сумі 4033,97 грн.; 15.10.2014 року - в сумі 37 508, 63 грн.
Відповідач лише частково здійснив оплату за отриманий товар, що підтверджується платіжними: № 18СС41173 від 22.05.2014 на суму 1425,60 грн.; № 18СС50906 від 27.05.2014. Всього на суму 5 459 грн. 57 коп.
Згідно п. 3.6 договору, якщо покупець прострочив оплату і курс відповідної іноземної валюти збільшувався протягом періоду прострочення, тоді покупець повинен перерахувати ціну товару за курсом іноземної валюти, що був найвищим протягом періоду прострочення.
Курс іноземної валюти для здійснення оплати за товар визначається як безготівковий курс продажу відповідної іноземної валюти встановлений ПАТ «Укрсоцбанк» (або ПАТ «Унікредит банк») на банківський день, що передує дню складання специфікації, якщо з якихось причин безготівковий курс продажу іноземної валюти не був встановлений ПАТ «Укрсоцбанк» (або ПАТ «Унікредит банк»), тоді береться готівковий курс продажу відповідної іноземної валюти ПАТ «Укрсоцбанк» (або ПАТ «Унікредит банк), якщо з якихось причин готівковий курс продажу іноземної валюти не був встановлений ПАТ «Укрсоцбанк» (або ПАТ «Унікредит банк»), тоді береться готівковий курс продажу відповідної іноземної валюти ПАТ «Промінвестбанк», якщо ж і цей курс не буде невстановлений Покупець повинен звернутися до постачальника за інструкціями щодо якого банківського курсу йому треба перерахувати ціну Товару.
Курсова різниця складає 10 834 грн. 40 коп.
Сума основного боргу з урахуванням курсової різниці складає 48 343 грн. 03 коп.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.
Правовідносини сторін врегульовано договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач прийняті на себе зобов'язання виконав належним чином та поставив відповідачу товар, відповідно до умов договору № СЗР-387-К від 21.05.2014р.
За відповідачем рахується не сплачена заборгованість у сумі 48 343 грн. 03 коп.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Донецька область, Олександрійський район, смт. Олександрівка 48 343 грн. 03 коп. основного боргу (з урахування курсової різниці).
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 834 грн. 30 коп. штрафу.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 231 ГК України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Згідно п. 4.2 договору у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу за весь період прострочення, а у разі прострочення понад двадцять днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі десяти відсотків від суми заборгованості.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 834 грн. 30 коп. штрафу заявлені позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 004 грн. 40 коп. процентів за користування товарним кредитом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3.2 договору строки оплати товару вказуються в специфікації. Якщо товар буде поставлено з відстроченням розрахунків на визначений строк в специфікації, це вважатиметься товарним кредитом в розумінні ПКУ та ст. 694 ЦК України.
Згідно п. 4.6 договору, якщо покупець прострочить оплату товарного кредиту, на прострочену суму заборгованості (товарний кредит) нараховуються проценти у розмірі 0,15 %, а при простроченні більш ніж на десять днів на прострочену суму нараховуються проценти у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення від дня, коли товар мав бути оплачений до дня фактичної оплати.
Ст.694 ч. 5 ЦК України - передбачено, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 56 цього кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача 18 004 грн. 40 коп. процентів за користування товарним кредитом заявлені позивачем, підлягають задоволенню.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Донецька область, Олександрійський район, смт. Олександрівка про стягнення 48 343 грн. 03 коп. основного боргу (з урахування курсової різниці), 4 834 грн. 30 коп. штрафу, 18 004 грн. 40 коп. проценти за користування товарним кредитом.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.
На підставі статті 85 ГПК України - 08.04.2015року прийнято рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд
Позовні вимоги Приватного підприємства "Агропром-Центр", м. Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Донецька область, Олександрійський район, смт. Олександрівка задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Агропром-Центр" (юридична адреса: 04080 м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 60, корпус П, офіс 9; адреса для листування: 85300 Донецька область, м. Красноармійськ, вул. Горького, 51, код ЄДРПОУ 30211319) 48 343 (сорок вісім тисяч триста сорок три) грн. 03 коп. основного боргу (з урахування курсової різниці), 4 834 (чотири тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 30 коп. штрафу, 18 004 (вісімнадцять тисяч) грн. 40 коп. процентів за користування товарним кредитом, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення оформлено та підписано 10.04.2015р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.