Справа: № 825/3739/14 Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Л.О. Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
24 лютого 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Борисюк Л.П., Ключковича В.Ю.,
при секретарі: Присяжній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області про стягнення компенсації за затримку розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-
Позивач ОСОБА_2 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області, в якому просила стягнути компенсацію за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку в сумі 3 035,34 грн. та відшкодувати моральну шкоду в сумі 3 654,00 грн.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 компенсацію за затримку розрахунку у розмірі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити даний позов в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 в період з 01.12.2011 по 18.09.2014 перебувала на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області.
Наказом Голови ліквідаційної комісії в.о. начальника Інспекції №86-ОС від 18.09.2014 позивач була звільнена з посади головного спеціаліста Сектору правового забезпечення з 18 вересня 2014 року у зв'язку з ліквідацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області (п.1 ст.40 КЗпП України) (а.с.5).
В день звільнення позивачу було видано належним чином оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення її з роботи за статтею 47 КЗпП України.
Згідно відомості №0027 зарахувань на карткові рахунки працівників Інспекції ДАБК у Чернігівській області, заробітна плата позивача за вересень 2014 року (табельний номер 2822605726) склала 1928,28 грн. (а.с.31).
За твердженням позивача, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області в порушення вимог статей 47,116 КЗпП України не було проведено повного розрахунку належних до виплати сум при її звільненні, що призвело до затримки розрахунку при звільненні за 33 календарні дні в розмірі 3035,34 грн.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на корить працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, з аналізу наведених вище норм випливає, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
При цьому, визначальними є юридично значимі обставини, такі як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, установивши ту обставину, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.11.2013 року по справі №6-114цс13.
Як свідчать матеріали даної справи, відповідачем було перераховано на ім'я ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1928,28 грн. згідно відомості №0027, що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 25.09.2014 (а.с.33).
Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати насамперед розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (заробітну плату з урахуванням індексації) - 1928,28 грн., істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інші обставини даної справи.
Так за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.
Зважаючи на те, що визначена позивачем компенсація за затримку розрахунку у розмірі є значно вищою від розміру невиплаченого заробітку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо сплати на користь позивача частини середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 500,00 грн.
Що стосується позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює в розмірі 3 654,00 грн., колегія суддів зважає на наступне.
Статтями 23 та 1167 Цивільного кодексу України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка відшкодовується незалежно від майнової шкоди.
Виходячи з положень ст. 23 Цивільного кодексу України слід зауважити, що моральна шкода полягає:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Оскільки позивачем не було обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання йому моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу та не надано цьому належних доказів, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову в цій частині вимог.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович
.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Борисюк Л.П.
Ключкович В.Ю.