09 квітня 2015 року
справа № 808/3004/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Малиш Н.І.
суддів: Баранник Н.П. Щербака А.А.
за участю секретаря судового засідання: Спірічев Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровськ апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.03.2014 №0000104810, №0000094810, №0000084810.
Позовні вимоги обґрунтовано незгодою з оскарженими рішеннями та висновками відповідача щодо заниження податку на прибуток та завищення суму бюджетного відшкодування, оскільки взаємовідносини з контрагентами мали реальних характер та в наявності у товариства всі первинні документи.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014р. позов було задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000094810 від 03.03.2014, №0000104810 від 03.03.2014.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідачем на вказане рішення суду подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Скарга обґрунтована зокрема на неврахування судом першої інстанції інформацію (акти) інших податкових органів, відсутністю первинних документів під час перевірки.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про скасування ППР від 03.03.2014р. №0000084810 позивачем не оскаржено.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги та досліджуючи надані докази позивачем, встановив, що за укладеними договорами позивачем було придбано послуги (товар), отже договори було належним чином та в повному обсязі виконано. Позивач має всю необхідну первинну документацію щодо якої було сформовано витрати та податковий кредит.
Колегія суду погоджується з доводами суду першої інстанції з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» (код ЄДРПОУ 00222226) з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з контрагентами які наведено у додатку №1 до акту за період з 01.10.2009 по 30.11.2012, за результатами якої складено Акт від 14.02.2014 №66/28-04-48/00222226.
Перевіркою встановлені порушення позивачем: п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України що призвело до заниження податку на прибуток, що перевірявся, на загальну суму 61500,00грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, абз. «а» пп. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, абз. «а» п. 200.4 ст. 200 ПК України що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 49 089,00 грн.; пп. 16.1.9 п. 16.1 ст. 16, п. 85.2 ст. 85 ПК України, ненадання платником податків контролюючим органам документів при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених Кодексом.
Висновки відповідача ґрунтуються на актах перевірки контрагентів позивача, а також не підтвердження реальності здійснення господарських операцій первинними документами.
За результатами перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.03.2014 - №0000084810, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: адміністративні штрафи та інші санкції: за штрафними санкціями 1020,00 грн.; №0000094810 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств: основним платежем 61 500,00 грн., за штрафними санкціями 12 451,50 грн.; №0000104810, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість: за основним платежем 54 224,00 грн., за штрафними санкціями 24 545,50 грн.
Відповідно п. 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).
Згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Враховуючи вищезазначені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.
В силу викладеного будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення, регламентований п.7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на внесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Щодо правосуб'єктності контрагентів позивача, відповідачем сумнівів не зазначено.
Судом першої інстанції встановлено та відповідає матеріалам справи, що позивач в перевіряємий період мав взаємовідносини з ТОВ «ЕЛЕКТРОСПЕКТОР», ПП «МЕГА-ТРАНС 2009» , ТОВ «ІНДУСТРІАЛ-СЕРВІС», ТОВ «ТД ВЛАДАР-ХАРКІВ», ТОВ «МАЛАХІТ».
Фактичне здійснення господарських операцій сторонами за перевіряє мий період підтверджено належним чином оформленими первинними документами: заявки, рахунки-фактури, податковими накладними, платіжними дорученнями про сплату за товар (послуги), заявками-договорами на перевезення, товарно-транспортними накладними, ,актами здачі робіт. Оприбуткування на виробництва товару підтверджено ордерами.
Так відповідач у акті та апеляційній скарзі посилається на не підтвердження документально господарських операцій, проте позивач не оскаржує рішення відповідача щодо застосування санкцій за ненадання до перевірки копій первинних документів. Проте копії первинних документів позивачем надано суду, яким суд першої інстанції надав оцінку.
Копії первинних документів які досліджувались судом першої інстанції містяться в матеріалах справи.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.
Щодо посилань відповідача на акти податкових органів контрагентів позивача як на доказ відсутності фактичного постачання товарів (робіт, послуг), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.
Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Крім того, за договорами, що розглядались, було придбано товар та послуги, які використані позивачем відповідно до господарської діяльності підприємства, що не спростовано відповідачем.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку задовольняючи позовні вимоги, а доводи, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються дослідженими по справі доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду, тому колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Повний текст рішення складено 15 квітня 2015року.
Головуючий: Н.І. Малиш
Суддя: Н.П. Баранник
Суддя: А.А. Щербак