09 квітня 2015 рокусправа № 388/34/15-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юхименка О.В.
суддів: Мельника В.В. Нагорної Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області
від 22 січня 2015 року
у справі № 388/34/15-а
за позовом ОСОБА_1,
АДРЕСА_1;
до відповідача Виконавчого комітету Долинської міської ради
Долинського району Кіровоградської області,
вул. Леніна, 50, м. Долинська Кіровоградської області, 28500;
про скасування рішень, -
встановив: ОСОБА_1 подав позов до Виконавчого комітету Долинської міської ради про скасування Рішень № 240 від 16.08.1985 року, № 299 від 28.12.1989 року та № 235 від 26.05.1989 року.
Долинський районний суд Кіровоградської області (суддя Бойко П.М.) своєю ухвалою від 22 січня 2015 року позов залишив без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, Позивач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався тільки з відповіді Інспекції державно-архітектурного контролю про направлення копії рішень Долинської міської ради «Про узаконення самовільного будівництва громадянкою ОСОБА_3 на земельній ділянці по АДРЕСА_2».
Просить ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області скасувати.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при винесені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Долинський районний суд Кіровоградської області, про що зазначено вище, позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Строк звернення до суду в адміністративному судочинстві - це період часу, у межах якого особа може звернутися до адміністративного суду з позовною вимогою про захист своїх прав, свобод та інтересів у сфері публічних відносин.
Загальні положення визначення строків звернення до суду та процесуальних строків містяться в главі 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
І в силу статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Крім того, згідно з частиною другою статті 99 цього Кодексу, строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тому при визначенні початку цього строку передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення.
Йдеться не про те, коли особа дізналася про рішення, дії чи бездіяльність, а про те, коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, викликають, відповідно до норм права, настання тих або інших правових наслідків - виникнення, зміна або припинення правового відношення.
Потім необхідно зважити, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше. Якщо мала - тоді для відліку строку на звернення береться до уваги саме цей момент.
Отже, поняття права на позов - елемент суб'єктивного права і характеризує його стан у разі порушення, коли воно здатне до відновлення. Строк захисту права особи застосовується в разі, якщо це порушене право оспорюється чи не визнається.
Виходячи з приписів указаних вище норм, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов'язується, з одного боку, з об'єктивним моментом, тобто порушенням суб'єктивного права, а з другого боку, із суб'єктивним моментом, коли особа, яка звертається до суду, дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Саме суб'єкт владних повноважень може доводити, що про порушення права заявнику повинно було стати відомо раніше, ніж фактично.
Таке вирішення питання видається справедливим, оскільки в разі, якщо уповноважена особа не знає про порушення свого права, то вона, відповідно, не може скористатися правом на судовий захист. Якщо заявник доведе, що йому стало відомо про порушення свого права пізніше, перевага повинна надаватися суб'єктивному моменту.
Суд у цьому випадку для встановлення початку перебігу строку звернення до суду мав встановити обставини про день коли особа, яка звертається до суду, дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Теза про те, що Позивач не міг не знати є припущенням, відображення якого в судовому рішенні є неприйнятним.
Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, є підставами для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. 195, п. 3 ч. 1 ст. 199, ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2015 року у справі № 388/34/15-а скасувати, направленням матеріалів до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції у порядку та у строки, визначені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: О.В. Юхименко
Суддя: В.В. Мельник
Суддя: Л.М. Нагорна