ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
08 квітня 2015 року 15:15 № 826/2558/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Мині І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
провизнання наказу про звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за участі представників сторін:
позивач: ОСОБА_1
від відповідача: Стоцький М.В.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 квітня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просить (з урахуванням уточнених позовних вимог):
1. Скасувати як незаконний наказ Генерального прокурора України № 46 ц від 19 січня 2015 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
2. Зобов'язати Генерального прокурора України винести наказ про прийняття ОСОБА_1 на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва шляхом переведення до управління міжнародно-правового співробітництва, утвореного відповідно до наказу Генерального прокурора України № 10 шц від 16 лютого 2015 року після ліквідації Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
3. Стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Генеральним прокурором України 22.09.2014 р. видано попередження про вивільнення позивача з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України у зв'язку із змінами в організації виробництва праці, а наказом № 46ц від 19.01.2015 р. ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, оскільки вважає, що його звільнення відбулось з порушенням положень Кодексу законів про працю України, тобто без скорочення чисельності або штату працівників, попередньої згоди первинної профспілкової організації, без урахування права позивача на переважне право на залишення на роботі та перебування у кадровому резерві зайняття вакантної посади.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Прийняттю рішення про розірвання трудового договору з позивачем у зв'язку змінами у структурі та штатній чисельності передувало урахування всіх обставин, у тому числі пов'язаних із переважним правом працівника бути залишеним на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
ОСОБА_1 з 12.02.2002 р. по 19.01.2015 р. працював в органах прокуратури України.
До міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури України призначений наказом Генерального прокурора України № 241 ц від 16.02.2007 р. на посаду прокурора відділу правової допомоги.
З 13.04.2007 р. наказом Генерального прокурора України № 606 ц переведений на посаду прокурора відділу міжнародного співробітництва.
Генеральним прокурором України 22.09.2014 р. видано попередження про вивільнення ОСОБА_1 з займаної посади у зв'язку із змінами у виробництві і праці з 24.11.2014 р. із посиланням на те, що наказами Генерального прокурора України від 24.06.2014 р. №№ 25 шц та 26 шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України.
У подальшому наказом Генерального прокурора України № 46 ц від 19.01.2015 р. ОСОБА_1 було звільнено з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із змінами в організації праці.
Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII.
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач перебував на публічній, тобто державній службі, а саме на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
Як вже зазначалось, суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII «Про державну службу». Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора України № 25 шц від 24.06.2014 р. затверджено структуру Генеральної прокуратури України відповідно до якої відділ міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України мав увійти до міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури України у повному складі.
Так, як вбачається із штатного розпису, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 16 щц від 16.04.2014 р. до відділу міжнародного співробітництва входило 13 осіб, в тому числі старші прокурори - 3 особи.
Водночас, відповідно до оновленого штатного розпису, затвердженого наказом Генерального прокурора № 26 шц від 24.06.2014 р. відділ міжнародного співробітництва також включає в себе 13 осіб, в тому числі старші прокурори - 3 особи.
Таким чином, вказані зміни у структурі Генеральної прокуратури України та затвердження нового штатного розпису жодним чином не вплинули на діяльність відділу міжнародного співробітництва. Штатна чисельність співробітників відділу не зменшувалася. Крім того з наданих доказів не вбачається змін в організації праці прокурорів та старших прокурорів відділу.
Таким чином зміни у структурі Генеральної прокуратури України пов'язані саме з реорганізацією відповідача, а не зміною організації праці.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок змін структури та штатного розпису Генеральної прокуратури позивач неодноразово перепризначався на посаду старшого прокурора відділу. В ході проведення реорганізацій відділ постійно змінював власну назву. При цьому, не відбувалося жодних змін в організації праці прокурорів та старших прокурорів відділу.
Зокрема,
1) згідно наказу Генерального прокурора України № 4117 ц від 27.12.2010 р. - старший прокурор відділу міжнародного співробітництва, протоколу та перекладів міжнародно-правового управління;
2) згідно наказу Генерального прокурора України № 1066 ц від 08.05.2012 р. - старший прокурор відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва та зв'язків Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;
3) згідно наказу Генерального прокурора України № 377 ц від 04.04.2013 р. - старший прокурор відділу міжнародних зв'язків,європейської інтеграції та протоколу управління міжнародного права та європейської інтеграції Головного управління міжнародно-правового співробітництва та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України;
4) згідно наказу Генерального прокурора України № 1476 ц від 30.10.2013 р. - старший прокурор відділу міжнародних зв'язків, європейської інтеграції та протоколу управління міжнародного права та європейської інтеграції Головного управління міжнародно-правових зв'язків та європейської інтеграції Головного управління міжнародно-правових зв'язків та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України;
5) згідно наказу № 801 ц від 25.04.2014 р. - старший прокурор відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
В судовому засіданні відповідач зазначив, що 22.09.2014 р., 31.10.2014 р. та 06.01.2015 р. позивачу було запропоновано перейти на іншу роботу. Проте позивач від переходу на іншу роботу відмовився.
Однак суд не може прийняти вказані доводи відповідача з огляду на наступне.
Як зазначає відповідач, згідно наказів Генерального прокурора України від 24.06.2014 р. № 25 шц та № 26шц з метою оптимізації діяльності центрального апарату у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ліквідовано Головне управління міжнародно-правового співробітництва, штатною чисельністю 56 одиниць і створене міжнародно-правове управління, штатною чисельністю 54 одиниці (ліквідовано дві посади оперативних працівників).
Одночасно штатна чисельність відділу міжнародно-правового співробітництва зменшилась з 13 до 11 одиниць (скорочено посади прокурора та головного спеціаліста).
Наказом Генерального прокурора України від 16.02.2015 р. № 10 шц Головне управління міжнародно-правового співробітництва реорганізовано в управління міжнародно-правового співробітництва зі скороченням штатної чисельності з 55 до 43 одиниць.
Статтею 30 Закону N 3723-XII передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у КЗпП. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону N 3723-XII; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону N 3723-XII; притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Власник або уповноважений ним орган при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці повинен дотримуватися вимог статті 42 Кодексу, якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Суд враховує, що позивач має високу кваліфікацію, тривалий безперервний трудовий стаж у даному підрозділі Генеральної прокуратури України.
Дійсно матеріалами справи підтверджено, що позивачу 22.09.2014 р., 31.10.2014 р. та 06.01.2015 р. пропонувалися вакантні посади центрального апарату Генеральної прокуратури України.
Однак, слід зазначити, що позивачеві не пропонувалися вакантні посади в управлінні, в якому він працював, а саме: в Управлінні міжнародно-правового співробітництва.
Разом з тим, суд бере до уваги наступні обставини.
До відділу міжнародного співробітництва у структурі міжнародно-правового управління були перепризначені ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, та призначено нових осіб, які раніше у цьому відділі не працювали - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9
Крім того, представником відповідача було зазначено, що процедура врахування професійних, особистих та інших якостей працівників при призначенні у зазначений відділ мала місце, однак при цьому ніяких протоколів, у яких би було відображено ці якості працівників, не складалося.
Судом не приймаються дані доводи представника відповідача, оскільки вони не підтверджені документально. Крім того, вказані доводи відповідача не підтверджують реалізацію права позивача на переважне право залишення на роботі.
Відповідачем також не враховано, що на утриманні позивача знаходиться малолітній син 2011 року народження та непрацююча дружина.
Щодо неврахування відповідачем відсутності згоди профспілкової організації на вивільнення позивача, суд зазначає наступне.
Окрім того, слід врахувати, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства (ч. 1 ст. 43 КЗпП України).
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ч. 8 цієї статті).
Як вбачається з матеріалів справи, Профспілковим комітетом первинної профспілкової організації Генеральної прокуратури України 18.12.2014 р. одноголосно відмовлено в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1
Під час засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації Генеральної прокуратури України було враховано, що ОСОБА_1 працює в органах прокуратури майже 12 років, з яких 8- у міжнародно-правовому управлінні та управлінні міжнародного співробітництва. Має малолітнього сина та непрацюючу дружину. Прикладав значні зусилля для вивчення та удосконалення іноземної мови, щоб мати можливість ефективно працювати у відповідному структурному підрозділі, який упродовж декількох років потерпів декілька реорганізацій. Після кожної реорганізації його завжди призначали на раніше займану посаду. Пройшов конкурсний відбір до групи прокурорів-викладачів, стажувався в Стразбурзі, після чого його визначено експертом Ради Європи з питань застосування положень Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Має публікації.
Таким чином, з огляду на діючу редакцію ст. 43 КЗпП України на час спірних правовідносин, у попередній згоді профспілкового органу на вивільнення позивача не вбачається необхідності.
На рапорт, з яким ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України з приводу порушення його прав на працю, відповіді не отримав. На прийом до Генерального прокурора попасти не зміг.
Остання атестація у нього була у 2010 році. Жодних зауважень щодо його роботи не було.
Водночас позивач зазначив, що в процесі проведення змін у структурі Генеральної прокуратури України до управління міжнародного співробітництва прийнято на низку посад людей, які раніше ніколи не працювали у цьому підрозділі, іноземної мови не знають.
Суд також критично ставиться до доводів представника відповідача про недостатній рівень володіння іноземною мовою позивачем, оскільки ніяких доказів щодо кваліфікаційного іспиту (перевірки) з цього питання відносно позивача не надано. Навпаки, з матеріалів особової справи вбачається, що позивач володіє іноземною мовою на рівні, якій відповідає зазначеній посаді. Слід звернути увагу, що за володіння іноземними мовами позивач отримував надбавки. Крім того, позивачем надано Сертифікат (Свідоцтво) про навчання на державних курсах англійської мови у 2008 р., після яких відмінно склав кваліфікаційний іспит.
Щодо відмови позивача від виконання посадових обов'язків, на які посилається у своїх запереченнях представник відповідача, то судом враховується пояснення позивача про те, що він не відмовлявся від виконання посадових обов'язків, але просив визначитися, які обов'язки він виконує, оскільки отримував завдання, які дублювалися для виконання іншими працівниками.
Зважаючи на вищевикладене, та враховуючи, що змін в організації праці не відбулося, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням ст.ст. 36, 42, 43 КЗпП України, оскільки Генеральною прокуратурою України не було виконано свого обов'язку та не враховано права позивача на переважне залишення на роботі та не запропоновано іншу вакантну посаду у відділі.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що наказ Генерального прокурора України № 46 ц від 19 січня 2015 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, відповідно до частини першої ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Так, позивач просить зобов'язати Генерального прокурора України винести наказ про прийняття ОСОБА_1 на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва шляхом переведення до управління міжнародно-правового співробітництва, утвореного відповідно до наказу Генерального прокурора України № 10 шц від 16 лютого 2015 року після ліквідації Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
Водночас, керуючись приписами ст. 235 КЗпП України суд вважає, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню частково, а позивач має бути поновлений Генеральною прокуратурою України на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з Генеральної прокуратури України середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність оскаржуваного рішення, водночас вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 69 - 71, 160- 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 46 ц від 19 січня 2015 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 січня 2015 року.
4. Стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 січня 2015 року по 08 квітня 2015 року.
5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 січня 2015 року та присудження виплати йому заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.
6. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Іщук
Повний текст постанови складено 15.04.2015 р.