"08" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/71057/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Сороки М.О.,
Смоковича М.І.,
Чумаченко Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ТОВ «Грос-Арт» до Київської регіональної митниці про скасування рішення, за касаційною скаргою ТОВ «Грос-Арт» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2012 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року,-
У лютому 2012 року ТОВ «Грос-Арт» звернулось до суду з вказаним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило:
визнати протиправною та скасувати прийняту Київською регіональною митницею картку відмови в прийнятті митої декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 100190000/1/21588 від 03.11.2011;
визнати протиправним та скасувати рішення Київської регіональної митниці № 100000006/2011/713661/2 від 03.11.2011;
зобов'язати Київську регіональну митницю вчинити дії щодо визначення митної вартості товарів, які були імпортовані на підставі: декларацій (Форма МД-2) № 100190000/2011/197264 від 05.11.2011, № 100190000/2011/347282 від 22.11.2011, № 100190000/2011/346914 від 15.11.2011, № 100190000/2011/349743 від 30.12.2011, № 1001900000/2011/349743 від 30.12.2011, № 100190000/2011/349746 від 30.12.2011, за ціною, що була вказана в декларації митної вартості № 100190000.2011.346095 від 02.11.2011.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ «Грос-Арт», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Встановлено, що на підставі зовнішньоекономічного договору №02-03/09 від 01.05.2006, укладеного між позивачем (Покупець) та Haichuang plastic & electronic co., LTD, Китай (Продавець), позивач придбав у продавця товар - партію стінових панелей ПВХ масою нетто 17805 кг (загальною кількістю 5260 штук).
05.11.2011 позивачем до Київської регіональної митниці подано державну митну декларацію №100190000/2011/346095 та декларацію митної вартості на ввезення в Україну вищезазначеного товару. Митна вартість позивачем визначена за першим методом - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Відповідачем проаналізовано оформлення митної вартості товару, яке заявлене позивачем до митного контролю, в результаті чого встановлено її заниження від вартості подібних товарів, які були визначені митницею під час митного оформлення за іншими угодами, та вказано про суперечливість даним, які містяться в базі даних ЄАІС ДМСУ.
Інспектором відділу контролю митної вартості та класифікації товарів до декларації митної вартості № 100190000/2011/346095 внесено запис про витребування додаткових документів згідно з пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006, а саме: бухгалтерської документації (податкових, видаткових накладних) та висновку експертної організації.
Оскільки декларант не надав додаткових документів у повному обсязі, які б підтверджували митну вартість товарів, відділом контролю митної вартості, на підставі наявних у нього відомостей, здійснено митну оцінку вартості за резервним методом.
На цій підставі відповідачем складено картку відмови в прийнятті митої декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 100190000/1/21588 від 03.11.2011, та прийнято рішення № 100000006/2011/713661/2 від 03.11.2011 про визначення митної вартості за резервним методом.
Відповідно до частини 3 статті 265 чинного на час спірних правовідносин Митного кодексу України (далі - МК України) якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
У пунктах 7, 11, 12 чинного на час спірних правовідносин Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 (далі - Порядок № 1766) визначено, що для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати:
зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього;
рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу;
банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом);
пакувальні листи;
копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.
Документи, що подаються декларантом, оформляються з дотриманням таких вимог:
зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), рахунок-проформа повинні містити необхідну інформацію та бути належним чином оформлені;
копії повинні бути доброякісними та придатними для використання;
листи підприємств повинні мати необхідні реквізити (назва підприємства, його адреса, номер телефону, вихідний номер і дата відправлення);
бухгалтерські документи засвідчуються підписом керівника і головного бухгалтера підприємства, що скріплюються печаткою підприємства.
Довідки, висновки та інші документи, що стосуються вартісних та якісних характеристик товару, повинні містити реквізити організації, що їх видала, підписи відповідних посадових осіб та печатки.
Копії документів засвідчуються написом "Копія. Згідно з оригіналом", підписом та печаткою декларанта.
У випадках, передбачених статтею 77 Митного кодексу України, декларант подає переклад державною мовою документів для підтвердження заявленої митної вартості.
Перелік та реквізити з аркушів документів, дату їх подання та своє прізвище декларант власноручно зазначає на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості, засвідчує їх підписом, що скріплюється печаткою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вказували на подання декларантом не у повному обсязі всіх витребуваних митним органом документів, а тому дійшли висновку про прийняття відповідачем обґрунтованого рішення про визначення митної вартості за шостим методом.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до статті 249 МК митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.
За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.
За змістом статті 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:
1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
4) на основі віднімання вартості;
5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 339 від 09.04.2008, та Порядку № 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.
Зі змісту пункту 14 Порядку № 1766 та частини 4 статті 266 МК України вбачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених пунктом 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Однак, витребувавши перелік документів, передбачених пунктом 11 Порядку № 1766, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.
Також, відповідач не надав докази на підтвердження того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
У разі незгоди митного органу із митною вартістю імпортованого товару, він відповідно до вимог статті 266 МК зобов'язаний провести процедуру консультацій, у ході яких мав дійти висновку щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.
У випадку, якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митої декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України Київської регіональної митниці № 100190000/1/21588 від 03.11.2011, визнання протиправним та скасувати рішення Київської регіональної митниці № 100000006/2011/713661/2 від 03.11.2011 щодо застосування одразу шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК України, за відсутності будь-якого обґрунтування неможливості їх застосування в рішеннях про визначення митної вартості товарів.
Що стосується решти позовних вимог про зобов'язання Київської регіональної митниці вчинити дії щодо визначення митної вартості товарів, які були імпортовані на підставі декларацій за ціною, яка була вказана в декларації митної вартості № 100190000.2011.346095 від 02.11.2011, то вони не підлягають задоволенню з огляду на те, що це є формою втручання у дискреційні повноваження митного органу.
З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
За змістом статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 231 КАС України, суд,
постановив:
Касаційну скаргу ТОВ «Грос-Арт» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2012 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року - скасувати.
Визнати протиправною та скасувати прийняту Київською регіональною митницею картку відмови в прийнятті митої декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 100190000/1/21588 від 03.11.2011.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської регіональної митниці № 100000006/2011/713661/2 від 03.11.2011.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної з моменту проголошення і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: