"08" квітня 2015 р. м. Київ К/800/32489/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Сороки М.О.,
Смоковича М.І.,
Чумаченко Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області на ухвалу Кіровського районного суду міста Кіровограда від 12 грудня 2013 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року,
встановив:
Постановою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 12 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, задоволено позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді, пов'язані з нарахуванням ОСОБА_4 пенсії в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 50, частиною 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді призначити ОСОБА_4 державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 3-ї групи у відповідності з вимогами, встановленими ст. 50, п.4 ст. 54, п.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з розрахунку державної пенсії у розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком для непрацездатних громадян та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком розрахованої з урахуванням визначеного ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 09.06.2010 по 22.07.2011, з урахуванням сум пенсії, що ним отримані за вказаний період. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
03 жовтня 2013 року на підставі заяви від 23 вересня 2013 року Кіровським районним судом міста Кіровограда ОСОБА_4 видано виконавчий лист з примусового виконання судового рішення.
Постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області від 29 жовтня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого листа, у якій запропоновано Управлінню Пенсійного фонду України в місті Кіровограді самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення цієї постанови. Також постановлено виконати судове рішення в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, у разі невиконання його у наданий для самостійного виконання строк.
У листопаді 2013 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби у Кіровоградській області звернувся до суду з поданням про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 12 грудня 2013 року, залишеною без мін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року, задоволено подання державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби у Кіровоградській області про зміну способу і порядку виконання рішення суду. Змінено спосіб і порядок виконання рішення, на підставі якого Кіровоградським районним судом міста Кіровограда видано виконавчий лист № 2а-5046/11 від 03.10.2013, шляхом стягнення з УПФ на користь ОСОБА_4 суму по перерахунку пенсії, яка згідно відповіді складає 46686,71 грн.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про зміну способу і порядку виконання рішення суду, УПФ звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні подання.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи подання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, та , як наслідок, з необхідності зміни порядку та способу виконання судового рішення.
Проте, з таким висновком погодитись неможливо з огляду на наступне.
Із конститутивних ознак норм частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України в поєднанні з адміністративними правовими нормами статей 6, 105, 162 цього Кодексу випливає, що вони гарантують право особи на звернення за захистом їх порушених прав, свобод чи інтересів суб'єктами владних повноважень і визначають підстави, форми та способи захисту цих прав.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.
Згідно з частиною четвертою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити як вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, так і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.
Нормами частин першої, другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 124 Конституції України та стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Як зміну способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю його виконання раніше визначеним способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не повинна змінювати (зачіпати) суть самого судового рішення.
Встановлено, що на виконання постанови Кіровського районного суду міста Кіровограда від 12 жовтня 2011 року Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді здійснило ОСОБА_4 нарахування державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за визначений період, в сумі 46686,781 грн. Однак, в зв'язку з ненадходженням до відповідача відповідних коштів із Державного бюджету, вказана сума позивачу не виплачена.
Встановлені судом обставини не дають підстав для висновку про неможливість виконання судового рішення, що відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України було б підставою для зміни способу і порядку його виконання, адже виплата нарахованих сум державної та додаткової пенсій буде здійснена УПФ після надходження відповідних сум із Державного бюджету.
У справі, що розглядається, суд для відновлення права ОСОБА_4 на державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену нормами Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», прийняв постанову про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді нарахувати та виплатити пенсію в установленому законом розмірі, що відповідало заявленим у позові вимогам. Розрахунок суми належної ОСОБА_4 державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю. за спірний період судами не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначену суму пенсії на стягнення конкретної суми цієї пенсії, суд змінив постанову по суті, вийшовши при цьому за межі позовних вимог та вирішивши питання, що не були предметом дослідження судами всіх інстанцій при розгляді справи.
Таким чином, з урахуванням вказаних норм, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що зміна на підставі статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати, є незаконною.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили певні норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні подання державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби у Кіровоградській області.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 231, 236 КАС України, суд, -
ухвалив:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області - задовольнити.
Скасувати ухвалу Кіровського районного суду міста Кіровограда від 12 грудня 2013 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року.
Відмовити державному виконавцю відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби у Кіровоградській області у задоволенні подання про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: