"07" квітня 2015 р. м. Київ К/800/9204/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Головуючого судді Малиніна В.В.,
суддів Амєліна С.Є., Ситникова О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року у справі за його позовом до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_4 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (зміненого на Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України), у якому урахуванням уточнень просив: Київську обласну філію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі - Київська обласна філія відповідача) вилучити з Державного реєстру записи про обтяження корпоративних прав позивача та його матері у ТОВ «Центр дозвілля «РА», де обтяжувачем виступає ОСОБА_5
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року у задоволені позову відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надав.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що Київською обласною філією ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі заяви ОСОБА_5 внесено до Державного реєстру реєстраційні записи про обтяження корпоративних прав позивача та його матері у ТОВ «Центр дозвілля «РА» (заява ОСОБА_5 від 26 вересня та 1 жовтня 2012 року на підставі виконання умов договору позики від 7 вересня 2011 року, укладеного між нею та ОСОБА_6).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що Київська обласна філія під час внесення до Державного реєстру реєстраційного запису про обтяження рухомого майна - корпоративних прав позивача у ТОВ «Центр дозвілля «РА» діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначених чинним законодавством України.
З такими висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.
Правові відносини, які виникають при реєстрації обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, врегульовані Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року, № 1255-IV (далі - Закон).
Відповідно до статті 5 цього Закону предметом обтяження може бути рухоме майно, не вилучене з цивільного обороту, на яке згідно із законодавством може бути звернене стягнення. Залежно від змісту обтяження предмет обтяження повинен належати боржнику або обтяжувачу на праві власності чи на праві господарського відання. Відносини щодо рухомого майна, яке належить особі на праві господарського відання, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин щодо рухомого майна, яке належить особі на праві власності.
Так, згідно положень ст. 3 Закону обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.
Нормами ст. 6 Закону конкретизовано сферу дії обтяжень та передбачено, якщо інше не встановлено законом або договором, обтяження поширюється на: 1) невід'ємні приналежності рухомої речі, що є предметом обтяження; 2) продукцію, плоди та доходи, що виробляються, добуваються, одержуються від використання предмета обтяження; 3) будь-яке рухоме майно, що заміщує початковий предмет обтяження і може бути ідентифіковане як таке; 4) доходи від відчуження предмета обтяження, якщо вони можуть бути ідентифіковані як такі; 5) страхове відшкодування в разі настання страхового випадку щодо предмета обтяження, якщо предмет обтяження відповідно до закону або договору підлягає страхуванню, або будь-яке інше відшкодування, отримане боржником унаслідок вилучення або втрати предмета обтяження.
Відповідно до положень Закону рухоме майно - це окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки.
Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що до Державного реєстру обтяжень рухомого майна може бути внесено запис виключно стосовно рухомого майна, в розумінні ст. 2 Закону, а також щодо майна, вказаного у ст. 6 Закону.
Статтею 7 Закону передбачено, що у правочині, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження. Якщо предметом обтяження є окремий об'єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками. Якщо предметом обтяження є сукупність об'єктів рухомого майна, його опис також може надаватися за родовими ознаками. В обох випадках опис предмета обтяження повинен дозволяти ідентифікувати рухоме майно як предмет обтяження.
Згідно із ст. 11 Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
Пунктами 6 та 7 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 року № 830 передбачено, що відомості про обтяження рухомого майна вносяться до Реєстру на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи або рішення суду.
У заяві зазначаються:
1) відомості про обтяжувача та боржника:
для юридичних осіб - резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код;
для юридичних осіб - нерезидентів - найменування, місцезнаходження та держава, в якій зареєстрована особа;
для фізичних осіб - громадян України - прізвище, ім'я та по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер;
для фізичних осіб - іноземців чи осіб без громадянства - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), постійне місце проживання за межами України;
2) посилання на підставу виникнення обтяження та його зміст.
Пунктом 8 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна передбачено, що у разі обтяження рухомого майна до Реєстру вносяться в тому числі опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації.
Відповідно до п. 2.7. (Заповнення розділу «Опис предмета обтяження») наказу Мінюсту від 29 липня 2004 року № 73/5 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 2004 року за № 942/9541, розділ «Опис предмета обтяження» містить такі підрозділи: рухоме майно, що має серійні номери; рухоме майно, крім описаного вище за серійними номерами. 2.7.1. Підрозділ «рухоме майно, що має серійні номери» містить такі поля: опис майна; серійний номер; номер державної реєстрації. 2.7.2. У поле «опис майна» вноситься назва майна. 2.7.3. У поле «серійний номер» уноситься номер, наданий об'єкту під час його випуску на заводі. 2.7.4. У поле «номер державної реєстрації» вноситься номер, наданий об'єкту під час його реєстрації у відповідному державному органі. 2.7.5. Підрозділ «рухоме майно», крім описаного вище, за серійними номерами містить інформацію про невизначене рухоме майно (наприклад, худоба, птиця, майбутній врожай, активи платників податків та інше).
Відтак до цього Реєстру можуть вноситися відомості про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження рухомих речей, грошей, валютних цінностей, цінних паперів, а також майнових прав та обов'язків, тільки у випадку їх ідентифікації.
Пунктом 9 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна передбачено, що реєстратор відмовляє у внесенні запису до Реєстру в разі, коли у заяві відсутні чи наведено не повністю або з виправленням відомості, зазначені у пунктах 6 і 7 цього Порядку (в тому числі щодо опису об'єкту обтяжень).
Разом з тим, Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зауважити, що в будь-яких боргових зобов'язаннях позивач з ОСОБА_5 (кредитором його матері - ОСОБА_6, згідно договору позики грошей) не перебуває, а відтак є особою, яка не підпадає під дію вказаних положень Закону, визначальними принципами дії якого є визнання правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань.
В розрізі даних правовідносин, слід було встановлювати причетність позивача до наявних правовідносин позики грошей, які мали місце між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зокрема можливість його участі в даному правочину як поручителя чи іншого суб'єкта цивільно-правових відносин, відповідальність за невиконання якого покладається на нього також. При цьому, дотримання лише процедури винесення спірних заборон в частині, що стосується форми відповідної заяви не визначає презумпції правомірності дій відповідача.
Крім того, судами не надавалась правова оцінка наявного в матеріалах справи статуту ТОВ «Центр дозвілля «РА», щодо майнових прав якого як рухомого майна було накладено відповідачем обтяження у вигляді заборони їх відчужень. При цьому, не досліджувались інші правовстановлюючі документи щодо даного товариства, з урахуванням, можливих змін, які були внесені на час укладення відповідного Договору позики та винесення відповідних спірних заборон відповідачем, що в сукупності можуть свідчити про можливе гарантування позикодавця (кредитора) на гарантування (забезпечення) виконання відповідних обов'язків боржника.
Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року у цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.В. Малинін
Судді: С.Є. Амєлін
О.Ф. Ситников