"24" березня 2015 р. м. Київ К/800/38382/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.
за участю секретаряГончар Н.О.
та представників сторін: від позивача Ткаченко С.В.
від відповідачане з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуІзюмського комунального підприємства теплових мереж
на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013
у справі № 820/2950/13-а
за позовомІзюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби
доІзюмського комунального підприємства теплових мереж
простягнення заборгованості ,-
Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція у Харківській області Державної податкової служби, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути кошти з рахунків Ізюмського комунального підприємства теплових мереж у обслуговуючих банках, на користь бюджету в погашення податкового боргу у розмірі 1 053 288 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідач має податковий борг перед бюджетом у розмірі 1 053 288 грн., що виник внаслідок несплати в установлений строк грошового зобов'язання, самостійно визначеного платником податків, а саме - самостійно поданою податковою декларацією № 9086528274 від 05.02.2013 на суму 1 053 288 грн. з терміном сплати 19.02.2013.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивачем направлено на адресу відповідача податкові вимоги № 1/27 від 16.01.2004 та № 2/26 від 10.03.2004, які ним отримані, та податковий борг відповідача з моменту вручення податкової вимоги не переривався.
Позиція позивача полягає в тому, що податковим органом здійснені всі заходи щодо погашення цього боргу, а саме - на адресу відповідача направлені податкові вимоги, майно відповідача взято у податкову заставу, однак, станом на час звернення до суду з даним позовом та на час розгляду справи вказаний борг відповідачем не сплачено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що наявні податкові вимоги не стосуються податкового боргу, який виник у відповідача у 2013 році та який позивач просить стягнути, оскільки такі вимоги виставлені у 2004 році.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки згідно довідки Ізюмської ОДПІ Харківської області ДПС податковий борг з моменту вручення податкової вимоги не переривався.
Проте, суд касаційної інстанції вважає вказані висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без повного та всебічного дослідження дійсних обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.175 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
За змістом пунктів 95.1 - 95.3 ст.95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Згідно п.59.1, п.59.4 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.
За змістом пп.6.3.2 п.6.2 ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент направлення відповідачу податкових вимог) у разі коли у платника податків, якому було надіслано першу податкову вимогу, виникає новий податковий борг, друга податкова вимога має містити суму консолідованого боргу. При цьому окрема податкова вимога щодо такого нового податкового боргу не виставляється. Консолідованим вважається борг, визначений у першій податковій вимозі, збільшений на суму нового податкового боргу, що виник до виставлення другої податкової вимоги.
Таким чином, податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту, зокрема, повного погашення податкового боргу платником за всіма видами податків і зборів.
При цьому, грошові зобов'язання, які складають податковий борг, можуть змінюватися як кількісно, так і за видами податків. Тільки після того, як платник податків повністю погасить податковий борг, включаючи пеню, податкова вимога буде вважатись відкликаною, а у разі виникнення в майбутньому суми податкового боргу - контролюючим органом має бути виставлена нова податкова вимога.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних та помилкових висновків, оскільки під час судового розгляду справи на підставі первинних документів податкового обліку не встановили факт чинності другої податкової вимоги №2/28 від 21.02.2004, а саме, чи не порушувалась безперервність наявної у відповідача податкової заборгованості з моменту направлення йому другої податкової вимоги.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про безперервність податкового боргу відповідача з моменту вручення йому податкової вимоги № 2/26 від 10.03.2004, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що така податкова вимога відповідачу направлялась.
Вказані обставини залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Ізюмського комунального підприємства теплових мереж задовольнити частково.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний