08.04.2015р. м. Київ К/800/63063/13
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,
представника позивача Саква Д.Ю.,
представника відповідача Муха С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників
на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року
у справі № 826/12396/13-а
за позовом Державного підприємства «Енергоринок» (далі - позивач, ДП «Енергоринок»)
до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, Міжрегіональне ГУ Міндоходів - ЦО ОВП)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ДП «Енергоринок» звернулось у серпні 2013 року до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000814110 від 18.07.2013 року, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 70 438 283,00 гривні.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників підлягає заміні його правонаступником Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.07.2013 року відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за травень 2013 року, за результатами якої складено акт № 768/41-10/21515381 від 02.07.2013 року, відповідно до якого позивачем порушено вимоги ст. ст. 198, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК україни) внаслідок віднесення у травні 2013 року до складу податкового кредиту сум податку за податковими накладними складеними з порушенням порядку їх заповнення та не зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Такий висновок податкового органу вмотивовано тим, що у поданій до органу державної податкової служби податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2013 року та додатку 8 до цієї декларації ДП «Енергоринок» зазначило, що податкові накладні на загальну суму 70 438 283,14 гривні складені контрагентами з порушенням порядку їх заповнення та/або не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, проте копій розрахункових документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій не надало. На думку відповідача наведене призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 70 438 283,14 гривні.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000814110 від 18.07.2013 року, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 70 438 283,00 гривні.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.
Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Суди попередніх інстанцій, досліджуючи докази у справі, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач підтвердив своє право на формування податкового кредиту.
Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2013 року та додаток 8 до неї (заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) була подана ДП «Енергоринок» в електронній формі 20.06.2013 року. При цьому, подача податкової звітності у такій формі не передбачає технічної можливості одночасно подати копії первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій.
За таких обставин, позивач листом від 20.06.2013 року направив відповідачу копії податкових накладних та митної декларації, завіреної Київською регіональною митницею.
Отримавши акт перевірки № 768/41-10/21515381 від 02.07.2013 року ДП «Енергоринок» листом від 08.07.2013 року направило відповідачеві завірені копії платіжних доручень та актів купівлі-продажу електроенергії, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
За змістом абзацу 2 п. 44.6 ст. 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами 2 і 4 п. 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Пунктом 86.7 ст. 86 ПК України встановлено, що рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності).
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ДП «Енергоринок» підтвердило своє право на податковий кредит, оскільки позивач надав до податкової декларації копії податкових накладних та до прийняття спірного податкового повідомлення-рішення направив відповідачу належним чином завірені копії розрахункових документів.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Допустити заміну сторони у справі - Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників.
Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників - залишити без задоволення.
Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі № 826/12396/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько