23.03.2015р. м. Київ К/800/58929/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
за участю секретаря Ковтун О.С.
представника позивача Тануркова Р.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2014
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014
у справі № 2а/1570/6739/2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоіл Універсал Україна»
до Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Роздільнянської МДПІ від 15.08.2011 № 0000462300, від 15.08.2011 № 0000472300 та від 15.08.2011 № 0000482300.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.03.2014 постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення асті від 15.08.2011 № 0000462300, № 0000472300, № 0000482300.
Роздільнянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та відмовити в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, обґрунтовуючи такі посилання обставинами, що зафіксовані в акті перевірки, наводились в судах попередніх інстанцій як заперечення проти позову та були підставою для прийняття оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області її правонаступником - Роздільнянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Одеській області.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 15.08.2011 № 0000462300 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 3661485,00 грн. основного платежу та в сумі 2746113,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, за податковим повідомленням-рішенням від 15.08.2011 № 0000472300 - грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2838808,00 грн. основного платежу та в сумі 2129106,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 15.08.2011 № 0000482300 від'ємного значення з податку на додану вартість за липень 2010 року в сумі 90378,00 грн. слугували висновки документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.10.2008 по 30.06.2010, викладені в акті від 29.07.2011 № 827-123/23-00/34490471, про порушення позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Порушення наведених норм законів податковим органом обґрунтовано тим, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрати та податок на додану вартість відповідно, сплачені у зв'язку з придбанням у ПП «Топ Транс Сервіс», ПП «НікЮТАС», ТОВ «Холес Трейд», ПП «В-2», ПП «Побєда», ПП «ПРОДМАРКЄТ ГРУП», ТОВ «КОМПАНІЯ АГРОКОМПЛЕКС» товару (соняшнику врожаю 2008, 2009 року), оскільки правочини між позивачем та зазначеними особами в силу положень ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок, тому що не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, а мали на меті заниження об'єкту оподаткування та несплату податків.
Реальність господарських операцій з придбання позивачем товару поставлена податковим органом під сумнів з огляду на те, що в актах перевірки щодо зазначених контрагентів вказано про нікчемність правочинів відповідно до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, вчинених з рядом інших контрагентів через порушення деякими з останніх своїх податкових зобов'язань, незнаходження за юридичною адресою, порушення порядку створення підприємств та ведення господарської діяльності тощо. Також в акті перевірки вказано на ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних документів, заявок покупця та інших супроводжувальних документів у підтвердження поставки товару, а також на відсутність у деяких постачальників необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, достатніх трудових ресурсів.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
Для надання правової оцінки формуванню платником податку на прибуток валових витрат слід застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, а формування платником податку на додану вартість податкового кредиту - положення п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні валових витрат та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати та кредит відсутні.
Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватись на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише загальним посиланням на порушеннями контрагентами постачальника вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності, а також на відсутність у контрагента основних засобів чи недостатність трудових ресурсів. Такі доводи податкового органу можуть бути враховані судами, але виключно в сукупності з іншими доказами нереального характеру господарських операцій, до того ж вони мають бути конкретними і ґрунтуватись на належних доказах, а не носити характер загального посилання.
Платник податків (покупець товарів) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та оподаткування і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит за вчинені порушення продавцем.
Допущені продавцем певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки саме для цього продавця та не впливають на право покупця на віднесення до складу валових витрат та до складу податкового кредиту відповідних сплачених (нарахованих) витрат та податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.
Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких документів, а також інших доказів у справі, в їх сукупності.
Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного вчинення господарських операцій, пов'язаності таких операцій зі здійснюваною позивачем діяльністю, в результаті чого встановлено, що ТОВ «Біоіл Універсал Україна» є заводом-виробником олії соняшникової, має власні виробничі потужності та штат працівників, які задіяні у процесі виробництва олії та в обслуговуванні потужностей. З метою виготовлення олії соняшникової підприємство здійснює закупку сировини-соняшнику. Придбаний у контрагентів товар (соняшник) до моменту його використання у виробництві олії соняшникової зберігався на ПАТ «Роздільнянський елеватор». Виходячи з можливостей і потужностей заводу щодо переробки соняшник, що знаходився на зберіганні, поступово використовувався у виробництво з урахуванням технологічного процесу виробництва олії.
У зв'язку з наведеною діяльністю з метою здійснення статутної діяльності позивач протягом 2008-2010 років придбавав товар (сировину) соняшник. Так, позивач уклав договори з ПП «Топ Транс Сервіс», ПП «НікЮТАС», ТОВ «Холес Трейд», ПП «В-2», ПП «Побєда», ПП «ПРОДМАРКЄТ ГРУП», ТОВ «КОМПАНІЯ АГРОКОМПЛЕКС».
Судами досліджено порядок здійснення операцій з поставки товару цими підприємствами на підставі доказів - первинних та інших документів. Цим документам судами надана належна оцінка, суть якої полягає у тому, що вони відповідають дійсності та підтверджують реально вчинені господарські операції у межах господарської діяльності позивача.
Так, судами встановлено, що господарські операції з ПП «Топ Транс Сервіс», ТОВ «НікЮтас», ТОВ «Холес Трейд», ПП «В-2», ПП «Победа», ТОВ «КОМПАНІЯ АГРОКОМПЛЕКС» підтверджуються вказаними в судових рішеннях договорами та доповненнями до них, виписками з реєстру ПАТ «Роздільнянський елеватор» щодо прийнятого вантажу на квоту, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.
Придбаний товар був перероблений позивачем на олію соняшникову, у підтвердження чого суди послалися на експлуатаційний дозвіл для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів, свідоцтво про право власності на будівлі та споруди, термінові звіти, надані до територіального органу державної статистики за формою № 1-П: про виробництво промислової продукції (товарів. Послуг).
Господарські операції мали вплив на структуру активів позивача та призвели до збільшення активів внаслідок придбання товарно-матеріальних цінностей (соняшник) у постачальників, виникнення та сплати зобов'язань перед вказаними постачальниками, збільшення активів внаслідок реалізації товарно-матеріальних цінностей (олії соняшникової) покупцям та отримання прибутку.
Суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, здійснюючи новий розгляд справи, врахували висновки і мотиви, з яких були скасовані попередні судові рішення у справі, повно встановили обставини у справі та правильно застосували норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини при формуванні платником податків валових витрат та податкового кредиту.
Податковий орган в касаційній скарзі наводить обґрунтування та обставини, які досліджувались в судах попередніх інстанцій та яким надана правильна оцінка, тому підстав для задоволення касаційної скарги суд касаційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун