30 березня 2015 року м. Київ К/800/61381/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2013 року
у справі № 2а-3107/10/0770
за позовом Приватного підприємства «Акваперл»
до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Приватне підприємство «Акваперл» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.11.2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2013 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.11.2010 року скасовано, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 21.06.2010 року № 0002131640/0 1866/15-2/22098755/4096.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанцій скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 02.01.2014 року замінено Державну податкову інспекцію у м. Ужгороді Закарпатської області правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів в Закарпатській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року ПП «Акваперл» відповідачем складено акт від 15.06.2010 року №1333/15-2, яким встановлено порушення пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податків у банку, складає 62, 00 грн.
На підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.06.2010 року №0002131640/0 (1866/15-2/22098755/4096), яким ПП «Акваперл» зменшено суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року на 8 609, 00 грн.
Підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування спірним податковим повідомленням-рішенням став висновок податкового органу про заниження позивачем розміру податку на додану вартість.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач, здійснивши продаж попередньо ввезених товарів за ціною, нижчою вартості товарів, визначеної з метою оподаткування на території України, допустив порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи відповідача стосовно того, що митну вартість імпортованого товару слід вважати його звичайною ціною під час реалізації імпортованих товарів на території України, не ґрунтуються на приписах законодавства, що виключає законність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.
Згідно п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
У зазначеному п.4.1. ст.4 Закону не вживається термін митна вартість, та виходячи з аналізу зазначеної норми права, поняття митної вартості та звичайної ціни не є тотожними, оскільки чинним законодавством України не передбачено тотожності цих понять.
При цьому, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Законом України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Визначення «звичайна ціна» надано Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 цього Закону, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
Отже, позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач діяв не у відповідності до п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а позивачем визначено податкові зобов'язання за березень 2010 року, виходячи зокрема, з фактурної вартості товару, то, відповідно, він має право отримати бюджетне відшкодування з даного податку як різницю між сформованим ним із вказаних вище підстав податковим кредитом та податковим зобов'язанням, що виникло у зв'язку із продажем цього ж товару.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції ухвалене обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області відхилити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2013 року у справі № 2а-3107/10/0770 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук