02 квітня 2015 року Справа № 808/9545/14
12 год. 55 хв. м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Каракуші С.М.,
суддів Батрак І.В., Горобцової Я.В.
за участю секретаря Рибакової М.В.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Скуратова Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3
до: Фонду державного майна України
про: визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,
ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до Фонду державного майна України про визнання протиправним та скасування Наказу від 24.11.2014 № 148-р про звільнення з посади начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області та поновлення на посаді.
Посилаючись на те, що викладений у наказі про звільнення висновок про систематичне невиконання посадових обов'язків є необґрунтованим та не підтвердженим належними доказами, будь-які пояснення у позивача не відбирались, а також вказуючи, що звільнення відбулось у період тимчасової непрацездатності, позивач вважає зазначений наказ протиправним та просить його скасувати.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити та надав пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та пояснив, що підставою для звільнення позивача стало систематичне невиконання ним посадових обов'язків, що підтверджується актом відповідної перевірки регіонального відділення. Представник відповідача зазначив, що про перебування на лікарняному позивач не повідомляв ні регіональне відділення ні позивача, та станом на час розгляду справи листок непрацездатності до Регіонального відділення Фонду державного майна України не пред'явив. Також представник відповідача вказав, що у день звільнення позивачем приймались накази, підписувались вихідні документи та ставились резолюції на вхідних документах, але на час надходження 24.11.2014 оскаржуваного наказу до регіонального відділення позивач був відсутнім на робочому місці, у зв'язку з чим наказ про звільнення направлений позивачу листом, у якому також повідомлялось про необхідність отримати трудову книжку.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом Фонду державного майна України від 14.08.2013 № 105-р ОСОБА_3 призначений на посаду начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області з 15.08.2013 в порядку переведення з Апарату Верховної Ради України, що підтверджується копією зазначеного наказу та записом в трудовій книжці № 34 від 15.08.2013 (а.с. 19, 173-зворот).
Як зазначеного в наказі про призначення на посаду, ОСОБА_3 має 7 ранг державного службовця.
Наказом Фонду державного майна України від 24.11.2014 № 148-р позивача звільнено з посади начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області 24.11.2014 за систематичне невиконання без поважних причини службових обов'язків (п. 3 статті 40 КЗпП України)(а.с. 127).
Як підстава для прийняття зазначеного наказу у ньому вказана службова записка Управління контролю та аудиту від 24.11.2014 № 26/245с, в якій у зв'язку з виявленими численними порушеннями та недоліками в роботі як регіонального відділення в цілому, так і начальника регіонального відділення ОСОБА_3, що викладені в Акті перевірки, а також з врахуванням раніше оголошеної догани за неналежне виконання службових обов'язків, пропонувалось за систематичне невиконання посадових обов'язків, що передбачені Положенням про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, відповідно до пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнити позивача з займаної посади.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу передбачені статтею 40 Кодексу законів про працю України.
Зокрема, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
При цьому, частиною 3 зазначеної статті встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною 3 статті 40 Кодексу законів про працю України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.
Як встановлено судом, звільнення позивача відбулось в період його тимчасової непрацездатності, підтвердженням чого є листок непрацездатності, що виданий 23.11.2014 Комунальною установою «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя», оригінал якого досліджений судом та копія долучена до матеріалів справи (а.с. 21).
Відповідно до листка непрацездатності позивач у період з 23.11.2014 по 27.11.2014 перебував на амбулаторному лікуванні.
Згідно з пунктом 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров'я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.
Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.
Таким чином, враховуючи, що звільнення позивача відбулось у період його тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини 3 статті 40 Кодексу законів України про працю, суд приходить до висновку, що наказ про звільнення прийнятий протиправно та підлягає скасуванню.
Окрім того, скасування зазначеного наказу у контексті положень статті 43 Конституції України та статті 235 Кодексу законів про працю України, які гарантують захист від незаконного звільнення, яким у даному випадку є звільнення з порушенням порядку, установленого законом, та передбачають поновлення на попередній посаді, тягне за собою відновлення порушених прав позивача у вигляді поновлення на посаді, з якої його звільнено.
Доводи представника відповідача про те, що на час прийняття оскаржуваного наказу відповідачу не було відомо про тимчасову непрацездатність позивача суд вважає необґрунтованими, оскільки встановлені частиною 3 статті 40 Кодексу законів про працю України обмеження щодо заборони звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності застосовуються незалежно від того чи було відомо роботодавцю про тимчасову непрацездатність працівника.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи, що звільнення позивача відбулось у період його тимчасової непрацездатності, тобто з порушенням порядку, установленого законом, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий протиправно, у зв'язку з чим позовні вимоги про його скасування та поновлення позивача на попередній посаді є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.
Керуючись статтями 2, 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Фонду державного майна України від 24.11.2014 № 148-р про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області 24.11.2014 за систематичне невиконання без поважних причини службових обов'язків (п. 3 статті 40 КЗпП України).
Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області з 25.11.2014.
Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя С.М. Каракуша
Суддя І. В. Батрак
Суддя Я.В. Горобцова