"08" квітня 2015 р. Справа № 922/124/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Томіній І.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Онопрієнко Н.О., дов. №280 від 17.10.2014 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1874 Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 02.03.15 року у справі №922/124/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС", м. Харків,
до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, м. Харків,
про стягнення 64 235 498,75 грн.
У лютому 2015 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АСС" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, відповідача, про стягнення 64235498,75 грн. збитків.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.03.2015 року у справі № 922/124/15 (суддя Аріт К.В.) в позові відмовлено повністю.
Позивач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» національний банк України є особливим центральним органом державного управління і відповідно до статті 6 цього Закону та вимог Конституції України його основною функцією є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Однак, через безвідповідальне відношення до головного обов'язку щодо забезпечення стабільності грошової одиниці, неналежне використання (або невикористання) нормотворчих, фінансових, технічних важелів впливу, Національним банком України допущено значну дестабілізацію (знецінення) гривні і, як наслідок, спричинено значну матеріальну шкоду позивачу, який в період з 2006-2014 роках був змушений купувати іноземну валюту для розрахунків з контрагентами за курсом, який значно підвищився.
При цьому, за твердженням позивача, з урахуванням положень статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана відповідачем, який є державним органом, при виконанні ним своїх повноважень, відшкодовується незалежно від його вини.
Також зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки рішенню Ради Національного банку України №30 від 17 грудня 2014 року, в якому зазначенео, що забезпечення стабільності національної валюти як основної мети грошово-кредитної політики знаходиться під загрозою, більшість визначених Основними засадами грошово-кредитної політики завдань не виконуються або виконуються неналежним чином.», тобто фактично констатовано бездіяльність відповідача в грошово-кредитній політиці.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 08.04.2015 року проти її доводів заперечує, вважає, що господарський суд Харківської області при прийнятті оскаржуваного рішення діяв законно, не порушуючи норм матеріального та процесуального права, повно, всебічно і об"єктивно дослідив докази та з"ясував обставини, що мають значення для справи, надав висновки, які відповідають обставинам справи, та по суті правильно вирішив спір, просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Свої заперечення обгрунтовує тим, що рішення Ради Національного банку України № З0 від 17.12.2014 року «Про стан виконання Основних засад грошово-кредитної політики на 2014 рік та її вплив на соціально-економічний розвиток України», яке носить внутрішньо-інформаційний характер, свідчить не про бездіяльність відповідача, а навпаки - про те, що Національним банком України в умовах поглиблення значних внутрішніх та зовнішніх ризиків для національної економіки продовжується розробка та запровадження системи антикризових заходів з метою здійснення ефективної грошово-кредитної політики у 2015 році.
Також звертає увагу на те, що суб'єктами відповідальності за статтею 1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність. Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органами місцевого самоврядування відповідно до статті 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Проте, відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" та рішення Конституційного Суду України від 26.02.2009 року № 6-рп/2009 Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, а тому поширення на нього норм статті 1173 ЦК України є неправомірним.
Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №61022 14640944 про вручення позивачу 27.03.2015 року копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні. Про неможливість прибуття представника суд не повідомив.
А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи позивача та відповідача, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено господарським судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "АСС" (позивачем), для забезпечення власних потреб у фінансових ресурсах, впродовж 2006-2014 років було укладено ряд договорів із різними банківськими установами України щодо залучення кредитних коштів в іноземній валюті, серед яких:
- кредитний договір №07/089/06-KJlT від 11 вересня 2006 року, укладений з Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк";
- кредитний договір №07/075/06-KJIT від 25 липня 2006 року, укладений з Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк";
- кредитний договір №07/003/08-КЛГ від 05 лютого 2008 року, укладений з Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк";
- кредитний договір №28/2008 від 21 лютого 2008 року, укладений з Відкритим акціонерним товариством "Мегабанк";
- кредитний договір №01 в/2007 від 19 лютого 2007 року, укладений з Відкритим акціонерним товариством "Мегабанк";
- кредитний договір №13в/2008 від 07 жовтня 2008 року, укладений з Відкритим акціонерним товариством "Мегабанк";
- договір про надання відкличної не відновлювальної кредитної лінії №01/К-07 від 19 липня 2007 року, укладений з Відкритим акціонерним товариством КБ "Південкомбанк";
- договір кредитної лінії №01-В від 17 грудня 2010 року, укладений з Публічним акціонерним товариством КБ "Експобанк";
- договір комісії №1212/0055/НА/ІМРА про відкриття акредитива від 26 грудня 2007 року, укладений із Закритим акціонерним товариством КБ "ПриватБанк";
- договір комісії №2812/0057/НА/ІМРА про відкриття акредитива від 29 січня 2008 року, укладений із Закритим акціонерним товариством КБ "ПриватБанк";
- кредитний договір №04-1264 від 14 вересня 2011 року, укладений між з Публічним акціонерним товариством "ПУМБ".
Зі змісту позовної заяви випливає, що позивач в обгрунтування позову посилається на те, що узв'язку із значним здешевленням гривні по відношенню до долара США за період з 2006 року по 2014 рік, позивач був вимушений переплатити банківським установам за кредитними договорами. Через різкі коливання курсу гривня/долар позивач зазнав матеріальної шкоди, пов'язаної із знеціненням національної валюти, яка була завдана саме бездіяльністю Національного банку України щодо підтримання стабільності грошової одиниці.
При цьому, позивач зазначив, що відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є особливим центральним органом державного управління і відповідно до статті 6 цього Закону та вимог Конституції України його основною функцією є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Однак, відповідач безвідповідально відносився до свого головного обов'язку щодо забезпечення стабільності грошової одиниці, неналежно використовав (або не використовував) нормотворчі, фінансові, технічні важелі впливу, чим допустив значну дестабілізацію (знецінення) гривні та різкі коливання курсу гривня/долар, у зв"язку з чим за період з 2006 року по 2014 рік, позивач був вимушений переплатити банківським установам за кредитними договорами, зазнавши матеріальної шкоди у розмірі 64235498,75 гривень.
У відповідності до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати шкоду наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, вини.
Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Протиправна поведінка заподіювача щкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.
Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв"язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Проте, позовна заява не містить жодного доказу, який би підтвердив бездіяльність Національного банку у забезпечені стабільності національної валюти, також у позові відсутні посилання на закони, підзаконні акти і докази, з яких вбачалась би неправомірність такої бездіяльності.
Крім того, виходячи з положень статті 4 Закону України "Про Національний банк України" та статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
При цьому, відповідно до статті 55 Закону про банки відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України встановлено принцип свободи договору, який серед іншого, передбачає свободу сторін у визначенні умов договору, зокрема, валюти договору.
А тому, позивач при укладенні кредитних договорів мав всі можливості щодо вибору валюти кредитування.
Згідно із статтею 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Суб'єктами відповідальності за статтею 1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність. Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органами місцевого самоврядування відповідно до статті 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Проте, відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.
Також, особливий статус Національного банку України визначений в рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009, № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (статті , 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (статті 4, 29, 31, 42 Закону України "Про Національний банк України").
Отже Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб"єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України, а тому поширення на нього цієї норми є неправомірним.
Таким чином, позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність всіх чотирьоїх елементів господарського правопорушення, в тому числі і вини, а посилання позивача у позові та апеляційній скарзі на необхідність застосування статті 1173 Цивільного кодексу України, яка не потребує доведення вини, є безпідставним.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Згідно із статтею 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про Національний банк України» та відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи.
Однак, як вірно зазначив господарський суд визначення поняття "стабільність грошової одиниці України", чинне законодавство України не містить, як і не містить певних кількісних та якісних показників такої стабільності.
Крім того, відповідно до ст. 15 Закону України «Про національний банк України» правління Національного банку приймає рішення: щодо економічних засобів та монетарних методів для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку із цих питань та необхідності забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти; щодо визначення та здійснення валютно-курсової політики, валютного регулювання та управління золотовалютними резервами.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про Національний банк України», основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті; 8) зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 9) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.
Статтею 28 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.
Згідно із статтею 36 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.
Проте, зі змісту вищевказаних норм закону не вбачається обов'язку Національного банку України щодо встановлення на незмінному рівні офіційного курсу гривні по відношенню до долара США.
До того ж, позивач не довів факту невірного застосування або незастосування, або застосування не в повній мірі Національним банком України передбачених статтею 36 Закону України "Про Національний банк України" інструментів регулювання грошової маси в обігу.
Крім того, не може вважатися належним доказом бездіяльності відповідача у забезпеченні стабільності національної валюти рішення Ради Національного банку України №30 від 17 грудня 2014 року, на яке посилається позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі, оскільки зазначене рішення носить внутрішньо-інформаційний характер щодо стану виконання основних засад грошово-кредитної політики та її вплив на соціально-економічний розвиток України за підсумками роботи лише за період з січня по жовтень 2014 року. При цьому, це рішення свідчить не про бездіяльність відповідача, а навпаки- про те, що Національним банком України в умовах поглиблення значних внутрішніх та зовнішніх ризиків для національної економіки продовжується розробка та запровадження системи антикризових заходів з метою здійснення ефективної грошово-кредитної політики у 2015 році.
Позивачем не доведено, які саме дії, визначені Законом, мав вчинити Національний банк України, що свідчить про відсутність самого факту бездіяльності.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, пунктом 4 частини 1 статті 44 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, позивач, який при укладенні кредитних договорів мав всі можливості щодо вибору валюти кредитування, за власним бажанням та на власний ризик уклав кредитні договори у доларах США, тобто взяв на себе певні валютні ризики.
Позивачем не надано доказів вчинення ним дій, спрямованих на зменшення збитків, зокрема реструктуризацію заборгованості на підставі постанови Правління Національного банку України від 03.06.2009 року №328 "Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів".
Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, зміна економічної ситуації та факт коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційним ризиком позичальника, а тому, не може бути підставою для невиконання зобов'язань за кредитними договорами. Таким чином, ризик зміни зазначених в позовній заяві обставин несе саме позивач.
Отже, позивачем не доведено наявності таких невід"ємних елементів складу правопорушення, як протиправна поведінка (бездіяльність) відповідача, причинний зв"язок між такою поведінкою і шкодою, вини у зв"язку з чим колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.
Доводи же апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, про що зазначалося вище.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 02.03.2015 року у справі № 922/124/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 10.04.2015 року.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Гребенюк Н. В.