"08" квітня 2015 р.Справа № 910/15480/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів О.Ю.Аленіна, В.І.Жекова,
при секретарі судового засідання - Е.М.Вєлковій,
за участю представників сторін:
від позивача: В.М.Пономаренко,
від відповідача: не з'явився,
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"
на рішення господарського суду Миколаївської області від 02.02.2015 р.
у справі № 910/15480/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"
до Споживчого товариства "Діамед"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк"
про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 20/10 від 01.10.2010р.,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Споживчого товариства "Діамед" про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №20/10 від 01.10.2010р. у зв'язку з тим, що вказаний договір укладено від імені позивача неуповноваженою особою без наступного схвалення останнім, а також з підстав неукладеності оспорюваного договору у розумінні ст. 638 Цивільного кодексу України з огляду на відсутність у ньому жодних відомостей про об'єкт оренди, крім площі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2014р. в порядку статті 17 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву і додані до неї документи направлено за встановленою територіальною підсудністю до господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 14.08.2014р. порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду.
Ухвалою суду від 27.10.2014р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк".
15.01.2015р. позивач у письмових поясненнях (за вх.№442/15) доповнив підстави заявленого позову, у зв'язку з чим просив визнати недійсним оспорюваний договір оренди, посилаючись на нікчемність цього договору на підставі частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" через відсутність згоди на його укладення іпотекодержателем спірного орендованого майна -ПАТ "ПроКредит Банк".
02.02.2015р. відповідач звернувся до господарського суду із клопотанням (за вх.№1687/15) про застосування строків позовної давності за вимогами позивача про визнання недійсним оспорюваного договору у зв'язку з відсутністю згоди іпотекодержателя на укладення спірного договору.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.02.2015р. у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що: матеріали справи свідчать про наступне схвалення позивачем оспорюваного договору, що унеможливлює визнання його недійсним з підстав укладення вказаного договору представником позивача з перевищенням повноважень; посилання позивача на неукладеність договору у розумінні статті 638 Цивільного кодексу України не створює підстав для визнання вказаного договору недійсним, оскільки визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами; позивачем не доведено, що останній знаходиться в приміщенні по вул.Симиренко, 17-А у м.Києві на підставі іншого правочину та не надано належних доказів того, що орендоване за оспорюваним договором приміщення відноситься саме до групи приміщень, переданих в іпотеку ПАТ "ПроКредит Банк".
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що:
-судом невірно встановлено, що оспорюваний правочин було в подальшому схвалено скаржником. Мотивуючи свої доводи в цій частині, апелянт зазначив, що за адресою: вул.Симиренко, 17-А, м.Київ, здійснювала та здійснює свою діяльність аптека №27, що належить ТОВ "Діамед". На даний час правовою підставою знаходження аптеки №27 за вказаною адресою є договір оренди нежилих приміщень №08/01/14 від 08.01.2014р. Стосовно правової підстави знаходження аптеки №27 з 2011 року за вказаною адресою скаржником зазначено, що існує інший правочин з такими самими реквізитами, як і оскаржуваний договір, проте з іншим змістом. Саме цей договір надавався скаржником Державній інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України для отримання ліцензії на здійснення господарської діяльності. Натомість у скаржника відсутня можливість надати вказаний правочин суду, оскільки 12.01.2014р. його було викрадено разом з іншими документами, про що свідчить довідка про внесення відомостей до ЄРДР від 12.01.2014р. за №12014100080000313;
-суд, пославшись на рішення господарського суду міста Києва у справі №910/6501/14, невірно застосував положення частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиціальності фактів, оскільки у вказаній господарській справі предметом спору було стягнення коштів за договором №20/10 від 01.10.2010р., при розгляді якого господарський суд міста Києва виходив із презумпції правомірності правочину та не досліджував його на предмет недійсності чи нікчемності;
-посилання суду на неможливість встановлення того, що саме орендоване за оспорюваним договором приміщення дійсно перебувало в іпотеці банку на момент укладення договору, є безпідставним. В обґрунтування вказаних доводів апелянт зазначив, що у відповідності до договору застави №498/09.01-Д32 від 12.09.2001р., договорів іпотеки №498-Д310 від 14.06.2004р. та №498-Д312 від 22.03.2006р. відповідачем передано в іпотеку ПАТ "ПроКредит Банк" приміщення по вул.Симиренка, 17-А у м.Києві загальною площею 808кв.м. Оскільки на підставі договорів купівлі-продажу від 06.12.2005р. за реєстровими номерами №№1694, 1996 у власності відповідача за вказаною адресою перебувають приміщення загальною площею 866,8кв.м., з яких 808кв.м. знаходяться в іпотеці, тому тільки 58,8кв.м. не перебувають в іпотеці. Зазначений розрахунок не є припущенням, як зазначено у оскаржуваному судовому рішенні, а є фактичним доказом того, що об'єкт оренди за оспорюваним договором площею 108кв.м. є предметом іпотеки.
У відзиві на апеляційну скаргу (від 23.03.2015р. №928/15/Д1) відповідач просив рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу - відхилити, посилаючись на її безпідставність.
Представники відповідача та третьої особи про дату, час і місце розгляду скарги були належним чином повідомлені, проте не скористались своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
01.10.2010р. між Споживчим товариством "Діамед" в особі голови правління Шмаюна Костянтина Миколайовича, діючого на підставі статуту (орендодавцем), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" в особі комерційного директора Євдоченко Олени Федорівни, діючого на підставі статуту (орендарем), укладено договір оренди нежитлового приміщення №20/10, за умовами якого орендодавцем передано орендарю в строкове платне користування без права викупу на умовах оренди нежитлове приміщення загальною площею 108кв.м., розташоване на першому поверсі двоповерхового нежитлового будинку по вул.Симиренка, 17А у м.Києві (т.1 а.с.99-101).
Строк дії договору визначено у пункті 5.1., у відповідності до якого цей договір набуває чинності з "01" жовтня 2010 року та діє до "30" вересня 2013 року.
Згідно з пунктом 3.1 договору за оренду приміщення, зазначеного у пункті 1.1 цього договору, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату в розмірі 8640 гривень 00 коп., виходячи з розрахунку 80 гривень 00 коп. за 1кв.м.
01.10.2010р. на виконання пункту 2.1.1. договору між сторонами підписано акт прийому-передачі об'єкту оренди до договору №20/10 від 01.10.2010р., відповідно до якого Орендодавець передав, а орендар прийняв в користування нежитлове приміщення по вул. Симиренка, 17А, на підставі вказаного договору оренди для розміщення аптеки; характеристика приміщення: перший поверх нежитлового будинку; загальна площа 108кв.м.; підведена вода, каналізація; опалення централізовано; облік електроенергії розрахунковий; приміщення в задовільному стані (т.1 а.с.102).
Однією із підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення №20/10 від 01.10.2010р. позивач зазначає підписання цього договору від його імені неуповноваженою особою, оскільки комерційний директор ТОВ "Діамед" Євдоченко О.Ф. не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення такого роду договорів, і статутом позивача комерційний директор такими повноваженнями не наділений.
У відповідності до вимог статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, недодержання яких є підставою недійсності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України. Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частинами 1, 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
За змістом частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 Цивільного кодексу України).
Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
У пункті 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" викладено правову позицію про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди нежитлового приміщення №20/10 від 01.10.2010р. укладено від імені позивача (ТОВ "Діамед") комерційним директором Євдоченко Оленою Федорівною, яка згідно із статутом позивача не мала відповідних повноважень на укладення оспорюваного договору. Також Євдоченко О.Ф. не була наділена такими повноваженнями внаслідок видачі їй відповідного доручення, довіреності тощо, оскільки в матеріалах справи останні відсутні.
Натомість в подальшому відбулося наступне схвалення позивачем вказаного правочину, про що свідчать підтверджені матеріалами справи обставини про те, що 15.03.2011р. ТОВ "Діамед" звернулось до Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України (нині - Державна служба України з лікарських засобів) із заявою на видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами за місцем провадження діяльності: аптека №27, 03134, м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, 22.03.2011р. позивачу видано відповідну ліцензію, а у відповідності до наявного в матеріалах справи паспорту аптечного закладу аптеки №27 адресою вказаної аптеки є: м.Київ, вул.Симиренка, 17-А; приміщення аптечного закладу належить суб'єкту господарювання на умовах оренди, договір оренди №20/10 від 20.10.2010р. (т.1 а.с.246, 248, 251-253).
Крім того, матеріали справи свідчать про те, що орендна плата за оспорюваним договором оренди нежитлового приміщення №20/10 від 01.10.2010р. позивачем не сплачувалась, що стало підставою для звернення СТ"Діамед" з відповідним позовом до суду. Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2014р. у справі №910/6501/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014р., позов СТ "Діамед" задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Діамед" на користь СТ "Діамед" 362880 грн. основного боргу, 866,36 грн. 3% річних, 663,92 грн. інфляційних втрат, 1800,78 грн. пені (т.1 а.с.111-118, 205-211, ).
При цьому посилання позивача на здійснення своєї господарської діяльності у спірному приміщенні на підставі іншого правочину з такими самими реквізитами, як і оскаржуваний договір, проте з іншим змістом, не підтверджено жодними доказами в порядку статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України. Доводи позивача про викрадення цього правочину разом з іншими документами, в підтвердження чого останнім надано довідку про внесення відомостей до ЄРДР від 12.01.2014р. за №12014100080000313, не спростовують вищевказаних висновків про недоведеність тверджень стосовно знаходження позивача у спірному приміщенні на підставі іншого правочину.
За таких обставин господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про наступне схвалення позивачем договору оренди №20/10 від 01.10.2010р., що унеможливлює визнання його в судовому порядку недійсним з підстав укладення вказаного договору представником позивача з перевищенням повноважень.
Окрім цього, апеляційною інстанцією враховано також те, що Київським апеляційним господарським судом у постанові від 16.09.2014р. по справі №910/6501/14 встановлено, що на час укладення договорів оренди №20/10 від 20.10.2010р. та від 01.10.2013р. керівником як позивача (СТ "Діамед"), так і відповідача (ТОВ "Діамед") була одна особа - Шмаюн К.М., ця особа підписувала зазначені договори оренди з боку позивача (СТ "Діамед"), відповідно дана особа, як генеральний директор відповідача (ТОВ "Діамед"), не могла не знати про підписання з боку ТОВ "Діамед" цих договорів комерційним директором Євдоченко О.Ф. Зазначене додатково свідчить про те, що генеральний директор ТОВ "Діамед" Шмаюн К.М. був згодний на укладення договору №20/10 від 20.10.2010р. від імені ТОВ "Діамед" комерційним директором Євдоченко О.В. та в подальшому товариством схвалено цей договір шляхом використання орендованого за вказаним договором приміщення.
Також є правильним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з огляду на його неукладеність у розумінні статті 638 Цивільного кодексу України, оскільки визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами, про що також зазначено у пункті 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Стосовно ще однієї підстави для визнання оспорюваного договору недійсним через відсутність згоди іпотекодержателя на укладення цього договору, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з викладеної підстави, виходячи з наступного.
На вимогу суду надати належним чином засвідчені копії всіх договорів іпотеки нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Симиренко, 17А, укладених між СТ "Діамед" та ЗАТ "ПроКредит Банк" (нині - ПАТ "ПроКредит Банк"), з усіма додатками, змінами і доповненнями, третьою особою (ПАТ "ПроКредит Банк") надано укладені договори, зміни до них та Витяг з державного реєстру іпотек станом на 2012 рік (т.2 а.с.36-54), з яких вбачається, що:
- між відповідачем та ЗАТ "ПроКредит Банк" (нині - ПАТ "ПроКредит Банк") укладені 2 договори іпотеки: договір іпотеки від 22.03.2006р. №498-Д312, предметом іпотеки за яким є нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №5), загальною площею 291,4 кв.м., та нежилі приміщення з №1, 2 (групи приміщень №7), №1 (групи приміщень №7а), №1,2 (групи приміщень №8), з №1 по №6 (групи приміщень №1), загальною площею 264,7 кв.м., та договір іпотеки від 14.06.2004р. №498-Д310, предметом іпотеки за яким є нежиле приміщення, площею 167,40 кв.м., що складає 7/100 частин житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17А;
- між відповідачем та ЗАТ "ПроКредит Банк" (нині - ПАТ "ПроКредит Банк") укладений договір застави від 12.09.2001р. №498/09.01-Д32, за яким заставлено нерухоме майно - нежиле приміщення, площею 84,5 кв.м. Договором №4 від 18.07.2012р. внесено зміни до договору застави від 12.09.2001р. №498/09.01-Д32 внаслідок зміни його на договір іпотеки.
В силу приписів частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "ПроКредит Банк" не надавав згоди на укладення оспорюваного договору оренди.
Водночас, як вірно встановлено місцевим господарським судом, в обох договорах іпотеки від 22.03.2006р. №498-Д312 від 14.06.2004р. №498-Д310 відсутні будь-які ідентифікуючі ознаки нежитлових приміщень, що належать відповідачу та знаходились в іпотеці ПАТ "ПроКредит Банк" на момент укладення оспорюваного договору, як-то вказання місця їх розташування в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17А (поверх, експлікація тощо), не додано ані технічних паспортів вказаних приміщень, ані довідок-характеристик, виданих Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, на підставі яких укладались договори іпотеки, як вказано у пунктах 1.1 вказаних договорів;
Відтак неможливо встановити, що саме орендоване за оспорюваним договором оренди №20/10 від 01.10.2010р. приміщення дійсно перебувало в іпотеці третьої особи на момент укладення оспорюваного договору.
При цьому у відповідності до договору застави від 12.09.2001р. №498/09.01-Д32 СТ "Діамед" передало в заставу нежиле приміщення другого поверху загальною площею 84,5кв.м., розташоване у будинку по вул.Симиренка, 17А у м.Києві, тоді як об'єктом оспорюваного договору оренди є нежитлове приміщення першого поверху за вказаною адресою. До того ж, приміщення площею 84,5кв.м. на момент укладення оспорюваного договору оренди перебувало у заставі банку, а не в іпотеці, з огляду на що на момент укладення оспорюваного договору вимоги спеціального Закону України "Про іпотеку" на нього не поширювались.
Вищевикладеним спростовуються доводи скаржника стосовно того, що встановити факт перебування орендованого приміщення в іпотеці можливо шляхом відраховування різниці між площею придбаних у власність СТ "Діамед" на підставі договорів купівлі-продажу від 06.12.2005р. за реєстровими номерами №№1694, 1996 нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул.Симиренка №17А (866,8кв.м.) та площею переданих СТ "Діамед" в іпотеку банку нежитлових приміщень за вказаною адресою на підставі договору І застави №498/09.01-Д32 від 12.09.2001р., договорів іпотеки №498-Д310 від V 14.06.2004р. та №498-Д312 від 22.03.2006р. (808кв.м.).
Разом з тим судова колегія зазначає, що строк договору оренди закінчився 30.09.2013р. Відсутність згоди іпотекодержателя (банку) на укладення орендодавцем договору оренди ніяким чином не порушує права орендаря, тим більше на теперішній час. Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, а також має право звернутися до суду за захистом свого майнового права.
Отже, доводи позивача, якими останній обґрунтовує свої позовні вимоги, не підтверджено будь-якими доказами у розумінні статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Щодо заявленого відповідачем строку позовної давності, то за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таку правову позицію наведено в пункті 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. №10. З огляду на наведене, суд першої інстанції, врахувавши відсутність підстав для задоволення позову, правомірно відмовив у його задоволенні у зв'язку з його необґрунтованістю, а не за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено позивачем.
За таких обставин, перевіривши у відповідності до статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення від 02.02.2015 р. не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99,103,105 Господарського процесуального кодексу
України, суд -
постановив:
Рішення господарського суду Миколаївської області від 02.02.2015р. у справі №910/15480/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови підписано 14.04.2015
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя В.І. Жеков