04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" квітня 2015 р. Справа№ 910/14779/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
при секретарі Місюк О.П.
за участю представників:
від позивача - Севериненко В.А.
від відповідача - Жадобін В.І.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 (головуючий суддя Ващенко Т.М., судді: Мудрий С.М., Сівакова В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон»
до Публічного акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України»
про розірвання генеральної угоди, кредитних договорів, припинення зобов'язання, звільнення від штрафних санкцій та пені,-
Постанова прийнята 09.04.2015 у зв'язку із оголошенням перерви судовому засіданні 26.03.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» про розірвання генеральної угоди, кредитних договорів, припинення зобов'язання, звільнення від штрафних санкцій та пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2015 прийнято до провадження апеляційну скаргу і призначено до розгляду в колегії суддів: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення Господарського суду міста Києва є правомірним, законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судове засідання на вказану дату з'явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно предмету спору.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача - 1, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:
15.06.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» та Відкритим акціонерним товариством «Кримзалізобетон», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кримзалізобетон», було укладено Генеральну угоду № 151407N2 (з подальшими змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами: від 27.06.2007, 03.07.2008, 25.12.2008, 26.11.2009.
Відповідно до п. 1.4 Генеральної угоди № 151407№2, її метою є, зокрема, укладення окремих договорів на здійснення кредитних операцій в межах Генеральної угоди за умови позитивного рішення банку щодо відповідного кредитного проекту.
В рамках Генеральної угоди № 151407N2 від 15.06.2007 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 151407К28 від 02.07.2007 та кредитний договір № 151407К29 від 02.07.2007.
Згідно з п. 3.2.1, п. 3.2.2 кредитного договору № 151407К28 від 02.07.2007, ліміт кредитної лінії становить 6260000 доларів США. Кінцевий термін погашення 15.06.2014.
У зазначений кредитний договір № 151407К28 від 02.07.2007 неодноразово були внесені зміни та доповнення, якими змінювалась річна відсоткова ставка за користування кредитними коштами, розмір та умови нарахування комісії за управління кредитом та інших платежів, передбачених умовами кредитного договору, графік надання та погашення кредиту, а саме були укладені наступні додаткові угоди: № 151407К28-1 від 21.08.07., № 151407К28-2 від 24.12.07., № 151407К28-3 від 18.01.08., № 151407К28-4 від 25.04.08., № 151407К28-5 від 27.06.08., № 151407К28-6 від 03.07.08., № 151407К28-7 від 25.12.08., № 151407К28-8 від 05.03.09., № 151407К28-9 від 07.04.09., № 151407К28-10 від 08.05.09., № 151407К28-11 від 05.06.09., № 151407К28-12 від 07.07.09., № 151407К28-13 від 30.07.09., № 151407К28-14 від 28.08.09., № 151407К28-15 від 29.09.09., № 151407К28-16 від 29.10.09., № 151407К28-17 від 26.11.09., № 151407К28-18 від 30.04.10., № 151407К28-19 від 30.06.10., № 151407К28-20 від 29.07.10., № 151407К28-21 від 03.08.10.
Згідно з п. 3.2.1, п. 3.2.2 кредитного договору № 151407К29 від 02.07.2007, ліміт кредитної лінії становить 18000000 доларів США. Кінцевий термін погашення 15.06.2014.
У зазначений кредитний договір № 151407К29 від 02.07.2007 неодноразово були внесені зміни та доповнення, якими змінювалась річна відсоткова ставка за користування кредитними коштами, розмір та умови нарахування комісії за управління кредитом та інших платежів, передбачених умовами кредитного договору, графік надання та погашення кредиту, а саме були укладені наступні додаткові угоди: № 151407К29-1 від 21.08.07., № 151407К29-2 від 24.12.07., № 151407К29-3 від 18.01.08., № 151407К29-4 від 25.04.08., № 151407К29-5 від 03.07.08., № 151407К29-6 від 20.11.08., № 151407К29-7 від 25.12.08., № 151407К29-8 від 05.03.09., № 151407К29-9 від 07.04.09., № 151407К29-10 від 08.05.09., № 151407К29-11 від 05.06.09., № 151407К29-12 від 07.07.09., № 151407К29-13 від 30.07.09., № 151407К29-14 від 28.08.09., № 151407К29-15 від 29.09.09., № 151407К29-16 від 29.10.09., № 151407К29-17 від 26.11.09., № 151407К29-18 від 30.04.10., № 151407К29-19 від 30.06.10., № 151407К29-20 від 29.07.10., № 151407К29-21 від 03.08.10.
Як зазначено позивачем, на виконання умов кредитного договору № 151407К28 від 02.07.2007 та кредитного договору № 151407К29 від 02.07.2007 банк відкрив позивачу невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 6260000 доларів США з кінцевим терміном погашення 15.12.2017 та невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 11422139,90 доларів США з кінцевим терміном погашення 15.12.2017.
В межах зазначених кредитних ліній відповідачем було надано позивачу кредит в розмірі 6219600,40 доларів США та 11422139,90 доларів США.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2013 у справі № 901/731/13-г було стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за Генеральною угодою №151407№2 від 15.06.2007, у тому числі за кредитними договорами №151407К28 від 02.07.2007. та №151407К29 від 02.07.2007 в розмірі 20518 650,28 доларів США (еквівалент 164 005 571,69 грн. згідно офіційного курсу НБУ станом на 22.01.2013) та 17074,86 грн., а також судовий збір в розмірі 68 820 грн.
Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що у зв'язку з визнанням АР Крим окупаційною територією суттєво змінилися умови при яких укладалися оспорювані генеральна угода та кредитні договори, і така зміна умов є підставою для їх розірвання, а також у зв'язку із тим, що окупація та подальша анексія території АР Крим є форс-мажорною обставиною, що звільняє позивача від відповідальності за невиконанням свого зобов'язання у порядку ст. 617 ЦК України.
Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог зазначає про відсутність достатніх та обґрунтованих підстав та доказів в рамках чинного законодавства України для розірвання генеральної угоди, кредитних договорів, припинення зобов'язання, та звільнення позивача від штрафних санкцій та пені.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.1 ч.1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно з ч.1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.
З матеріалів справи вбачається, що всі зобов'язання за кредитним договором банком виконано належним чином, а також відповідачем не вчинено жодного порушення відповідного кредитного договору, що з урахуванням вищезазначених приписів положень статті 651 ЦК України обумовлює відсутність у боржника права вимагати розірвання відповідного кредитного договору у судовому порядку.
Відповідно ч. 1 до статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, за істотної зміни обставин.
З аналізу наявних матеріалів справи та доказів, наданих представниками сторін, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність обставин, які б підтверджували сукупність і наявність вищезазначених чотирьох умов.
Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч. 7 статті 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 статті 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Оскільки, позивач не довів, що настали істотні зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні Генеральної угоди № 151407№2 від 15.06.2007 зі змінами та доповненнями, кредитного договору № 151407К28 від 02.07.2007 зі змінами та доповненнями, кредитного договору № 151407К29 від 02.07.2007 зі змінами та доповненнями, то вимоги Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон» про розірвання Генеральної угоди № 151407№2 від 15.06.2007 зі змінами та доповненнями, кредитного договору № 151407К28 від 02.07.2007 зі змінами та доповненнями, кредитного договору № 151407К29 від 02.07.2007 зі змінами та доповненнями, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У зв'язку з відсутністю підстав щодо розірвання кредитного договору із змінами та доповненнями, вимоги позивача щодо припинення зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон» за Генеральною угодою № 151407№2 від 15.06.2007 зі змінами та доповненнями, та кредитними договорами № 151407К28 від 02.07.2007, № 151407К29 від 02.07.2007 зі змінами та доповненнями, у зв'язку із неможливістю його виконання з причин, що не залежать від позивача та відповідача, також правомірно не були задоволені Господарським судом міста Києва.
Крім зазначеного, позивач просив звільнити його від сплати штрафних санкцій та пені за Генеральною угодою зі змінами та доповненнями, та кредитними договорами, на підставі статті 617 ЦК України у зв'язку із окупацією та подальшою анексією АР Крим, що на його думку є форс-мажорною обставиною.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
27.04.2014 набрав чинності Закон України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до листа Міністерства Юстиції України № 6602-0-26-14/8.1 від 30.05.14., за загальним правилом під «форс-мажором» розуміється виникнення надзвичайних і невідворотних обставин, у тому числі обставин непереборної сили, результатом яких є невиконання зобов'язань однією із сторін.
Таким чином, сторони мають право самостійно визначити у договорі, що саме вони відносять до форс-мажору. Зокрема, визначити, які обставини є форс-мажором і суб'єктів, що мають його підтверджувати.
Відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» завданнями торгово-промислових палат є, зокрема, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Так, Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників) (частина 3 статті 14 вказаного Закону).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач двічі направляв на адресу Торгово-Промислової палати України листи, за відсутності підпису керівника заявника та з додатками які включають лише чотири копії листів контрагентів та довіреність на представника позивача, із питанням чи є обставини, що склалися на території АР Крим щодо постачання товарів та господарської діяльності товариств форс-мажорними обставинами.
Відповіді від Торгово-промислової палати України позивач на час розгляду справи в суді першої інстанції та при розгляді апеляційної скарги не отримав.
У зв'язку з вищезазначеним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстави для визнання зазначених позивачем обставин форс-мажорними, а тому вимоги позивача щодо звільнення його від сплати штрафних санкцій та пені за Генеральною угодою № 151407N2 від 15.06.2007 зі змінами та доповненнями, та кредитними договорами № 151407К28 від 02.07.2007, № 151407К29 від 02.07.2007 зі змінами та доповненнями, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегією суддів не приймаються до уваги долучені до апеляційної скарги копії сертифікатів Торгово-Промислової палати України, як доказ форс-мажорних обставин ситуації, що склалася в АР Крим, оскільки даними сертифікатами ТПП підтвердила наявність форс-мажорних обставин, що спричинили неможливість виконання зобов'язань підприємств за договорами купівлі-продажу, поставки та податкові зобов'язання, в той час як дані сертифікати не містять жодних посилань на наявність відповідних обставин в обґрунтування невиконання саме кредитних зобов'язань, що є предметом спору по даній справі.
Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вище зазначене, а також докази надані представниками сторін як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів порушення відповідачем законних та охоронюваних інтересів позивача, судом під час розгляду справи таких обставин не встановлено, а отже Господарським судом міста Києва повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон», а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон» не підлягає задоволенню.
Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 у справі № 910/14779/14- без змін.
Матеріали справи № 910/14779/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко