04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"07" квітня 2015 р. Справа№ 910/11358/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Авдеєва П.В.
секретар судового засідання - Пугачова А.С.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.04.2015 року по справі № 910/11358/14 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової прокуратури Центрального регіону України на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 09.02.2015 року) по справі № 910/11358/14 (головуючий суддя Нечай О.В., суддя Літвінова М.Є., суддя Бондарчук В.В.)
За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі
Київської міської філії
до Головного управління урядового зв'язку Державної служби
спеціального зв'язку та захисту інформації України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд державного майна України
про повернення майна та стягнення заборгованості по орендній платі
з урахуванням 3 % річних та штрафних санкцій.
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про повернення майна та стягнення заборгованості по орендній платі з урахуванням 3 % річних та штрафних санкцій.
14.10.2014 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача була подана заява про збільшення розміру позовних вимог та письмові заперечення на відзив, в якій останній просить стягнути з відповідача 5 472,00 грн. основної заборгованості, 338,06 грн. пені, 420,74 грн. індексу інфляції та 49,23 грн. - 3 % річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року у справі № 910/11358/14 позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України повернути за Актом приймання-передачі майно, а саме частину нежитлового приміщення (два місця в стійці СКУ-01), в м. Києві на другому поверсі 4-поверхового будинку № 27 по вул. Ф. Пушиної (АТС-450). Стягнуто з Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії заборгованість по орендній платі в розмірі 5 472,00 грн., 3% річних в розмірі 49,23 грн. та інфляційні втрати в розмірі 323,26 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії судовий збір в розмірі 2 917,29 грн.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, військовий прокурор Центрального регіону України звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу військової прокуратури Центрального регіону України по справі № 910/11358/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Ільєнок Т.В., Авдеєва П.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 року апеляційну скаргу військової прокуратури Центрального регіону України прийнято до провадження і розгляд справи призначено на 07.04.2015 року.
30.03.2015 року від Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надійшло клопотання про витребування доказів.
Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" на підставі ст. 96 ГПК України надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги прокурора на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року у справі № 910/11358/14 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Ільєнок Т.В. у відпустці, відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу військової прокуратури Центрального регіону України на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 09.02.2015 року) по справі № 910/11358/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Куксов В.В., Авдеєв П.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 року по справі № 910/11358/14 прийнято апеляційну скаргу військової прокуратури Центрального регіону України до провадження зазначеною колегією.
Представник прокуратури був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва скасувати повністю та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.
Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі прокуратури та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва скасувати повністю та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні надавав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової прокуратури Центрального регіону України - без задоволення.
Представник третьої особи в судовому засіданні надавав свої пояснення по суті спору.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року по справі № 910/11358/14 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
15.05.2013 року між публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Київської міської філії (позивач, орендодавець) та Головним управлінням урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (відповідач, орендар) було укладено договір оренди місць у стійках, U (Юнітів) для встановлення обладнання, устаткування та інших спеціальних пристроїв № 68-27/39 (договір)
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Ч. 6 ст. 283 ГК України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За умовами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Його зміст складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов'язків, які у сукупності і визначають правову природу договору.
Відповідно до п. 1.1 орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування частину нежитлового приміщення (далі - майно), розташоване в м. Києві на 2 поверсі 4 - поверхового будинку № 27 по вул. Ф. Пушиної (АТС-450), під використання двох місць в стійці СКУ-01 для розміщення обладнання.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата встановлюється орендодавцем за домовленістю сторін (за договірною ціною) на підставі його внутрішніх нормативних актів і відповідно до фіксованого розміру місячної орендної плати, становить 304,00 грн. з ПДВ (20%) за 1 U (Юніт)/ місце в стійці СКУ. Орендна плата за перший місяць оренди за 2 U (Юнітів)/ місць у стійці СКУ становить 608,00 грн. з ПДВ (20%) та не підлягає коригуванню на індекс інфляції протягом всього терміну дії договору оренди.
Відповідно до пунктів 3.4, 3.5 договору орендодавець станом на останній календарний день розрахункового місяця складає акт про надані послуги, та не пізніше 17 числа місяця, наступного за розрахунковим, разом з розрахунком та податковою накладною надає його орендарю. Орендна плата перераховується орендарем у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця не пізніше 27 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше 17 числа місяця, наступного за розрахунковим та надаються орендарю разом з актом про надані послуги та податковою накладною.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з п. 12.1 договору цей договір укладено на період з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року. Сторони домовились, що відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови договору поширюються на відносини між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2013 року сторони зобов'язані протягом 20 днів після закінчення строку дії цього договору здійснити остаточні розрахунки за ним.
Підпунктом 12.6.1 п. 12.6 договору встановлено, що дія договору припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач листом від 05.11.2013 року № 27/15-2250 надсилав відповідачу акт приймання-передачі майна для закриття договору та проект договору для підписання на новий строк, задля подальшої співпраці.
Однак, ні акт, ні новий договір так і не були підписані відповідачем.
Після чого позивачем листами від 27.02.2014 року № 828107-109 та від 03.03.2014 року № 27/15-448 знову було запропоновано в найкоротший термін укласти новий договір оренди.
Однак, згоди на укладення договору оренди в редакції, запропонованій позивачем, на новий строк відповідачем надано не було.
Разом з тим, відповідач продовжував займати приміщення за адресою м. Київ, вул. Ф. Пушиної 27, при цьому не здійснюючи оплати за грудень 2013 року, січень - лютий 2014 року, у зв'язку з чим, позивачем було направлено відповідачу претензію від 03.03.2014 року № 14-07/24 про стягнення боргу, пені та 3% річних.
Крім того, листом від 01.04.2014 року № 27/15-699 позивач повідомив відповідача про обмеження доступу до приміщення при не підписанні проекту договору на новий строк.
Однак, відповідач свої зобов'язання не виконав та не оплатив рахунки по даному договору з січня 2014 року по вересень 2014 року включно, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по орендній платі та іншим платежам у розмірі 5 472,00 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Разом з тим ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правові наслідки порушення зобов'язання регламентовані ст. 611 ЦК України, а саме, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Однак, відповідачем оплата не здійснена, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 5 472,00 грн.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 338,06 грн., інфляційних у розмірі 420,74 грн. та 3% річних у розмірі 49,23 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Господарським судом міста Києва встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України регламентовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.
Оскільки договір припинив свою дію 31.12.2013 року, а позивачем визначено період нарахування пені з 28.02.2014 року по 13.10.2014 року, то позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 338,06 грн. не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заявлених розмірів 3% річних та інфляційних втрат, то місцевий суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, слушно задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 49,23 грн. та інфляційних втрат у розмірі 323,26 грн.
Позивачем також заявлена вимога щодо повернення орендованого майна, з даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 12.1 договору цей договір укладено на період з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року.
Сторони домовились, що відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови договору поширюються на відносини між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2013 року сторони зобов'язані протягом 20 днів після закінчення строку дії цього договору здійснити остаточні розрахунки за ним.
Судом першої інстанцій було вірно встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти новий договір оренди після припинення дії договору, проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що сторони дійшли згоди щодо укладення нового договору.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачем було повернуто позивачеві орендоване майно після закінчення строку дії договору, згідно з його умовами.
Відповідно до п. 2.3 договору майно, передане орендареві, повертається орендодавцю не пізніше дати закінчення терміну дії договору (якщо не укладено новий договір або додаткову угоду до цього договору щодо його продовження) за актом передачі-приймання, звіреним з актом приймання-передачі майна, зазначеним у п. 2.1 цього договору, разом з отриманим від орендодавця устаткуванням, інвентарем та іншим майном у належному стані, з усіма зробленими поліпшеннями, які не можливо відокремити від об'єкта оренди.
Згідно з п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Таким чином, відповідач безпідставно продовжував користуватись орендованим майном після закінчення строку дії договору, що не заперечується сторонами, а тому позовні вимоги в частині повернення позивачу майна за актом приймання-передачі, а саме частину нежитлового приміщення (два місця в стійці СКУ-01), в м. Києві на 2 поверсі 4-поверхового будинку № 27 по вул. Ф. Пушиної (АТС-450), є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо посилань скаржника на те, що орендоване майно не належить позивачу, то зазначене не береться до уваги з огляду на наступне.
Згідно з Розпорядженням № 1948-р було здійснено приватизацію майна ВАТ "Укртелеком" у розмірі 92,791 відсотка статутного капіталу, при цьому 7,209 відсотка статутного капіталу залишилось на балансі товариства.
Проте доказів що саме дане майно не увійшло до його статутного капіталу (не приватизовано) і таким чином залишилось у державній власності відповідачем не надано.
Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
До матеріалів справи долучено копію плану розміщення акцій ВАТ "Укртелеком", яке створено шляхом корпоратизації.
Указом Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 року № 210/93 визначено, що корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства. Корпоратизації підлягають підприємства, балансова вартість основних фондів яких за станом на 1 січня 1993 року становила не менш як 20 млн. карбованців.
Дія цього Указу не поширюється на підприємства, які не підлягають приватизації відповідно до законодавства (за винятком Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" і Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" та Державної акціонерної компанії "Хліб України", хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входять до її складу), по яких прийняте рішення про приватизацію, а також на природні монополії та підприємства, які підпадають під дію Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (крім підприємств Державного комітету рибного господарства України та хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входять до складу Державної акціонерної компанії "Хліб України" та підприємств, що входять до складу Національної акціонерної компанії "Украгролізинг") та Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 57 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду".
Включення державного підприємства до переліку підприємств, що підлягають корпоратизації (стаття 7), є підставою для відповідних органів, уповноважених управляти державним майном, відмовити у згоді на укладення договору оренди на майно цього підприємства. Крім того, Положенням про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 року № 508, було визначено порядок корпоратизації державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного капіталу яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством.
Відповідно до п. 2 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 року № 508 у двотижневий термін з моменту початку корпоратизації, визначеного відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 15 червня 1993 року "Про корпоратизацію підприємств", керівник підприємства подає засновникові відкритого акціонерного товариства (далі - засновник) пропозиції про персональний склад комісії з корпоратизації (далі - комісія). До складу комісії включаються на паритетних засадах представники засновника, банківської установи, що обслуговує підприємство, відповідного органу приватизації, трудового колективу підприємства, що корпоратизується, місцевої державної адміністрації. У разі проведення корпоратизації державних підприємств, закритих акціонерних товариств, що займають монопольне становище на ринку, виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством, до складу комісії включається представник Антимонопольного комітету. За рішенням засновника до складу комісії можуть включатися також представники інших органів та організацій.
Відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 року № 210/93 та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою КМУ від 05.07.1993 року № 508, Державний комітет зв'язку та інформатизації України наказом від 27.12.1999 року № 155 "Про створення ВАТ "Укртелеком" та затвердження його статуту" створив ВАТ "Укртелеком" на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком", що означає, що Державний комітет зв'язку та інформатизації України, який є органом уповноваженим управляти державним майном, видав наказ від 27.12.1999 року № 155, яким передав нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ "Укртелеком" у власність ВАТ "Укртелеком", а Фондом державного майна України затверджено перелік нерухомого майна, що передано у власність ВАТ "Укртелеком", в тому числі по Київській міській філії.
Згідно Переліку майна, переданого до статутного фонду ПАТ "Укртелеком", Державний комітет зв'язку та інформатизації України передав ПАТ "Укртелеком" об'єкт нерухомого майна під порядковим номером 66 - будинок виробничий АТС-450, 452 в м. Києві по вул. Феодори Пушиної, 27 - інвентарний номер 00010-01, вартість якого станом на 01.07.1999 року становила 2 294 477,74 грн.
В Переліку майна, переданого до статутного фонду ПАТ "Укртелеком", затвердженого Фондом державного майна України, зазначено про передачу майна у м. Києві по вул. Ф. Пушиної, 27 (пункт 66 Переліку), із зазначенням інвентарного номеру - 00010-01 та вартості, за якою об'єкт включено до статутного фонду товариства станом на 01.07.1999 року в грн. - 2 294 477, 74 грн.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" був прийнятий 01.07.2004 року, тобто після виникнення у позивача права власності на об'єкт нерухомості.
А тому відсутня необхідність державної реєстрації ПАТ "Укртелеком" права власності на об'єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ф. Пушиної, 27, так як така реєстрація не вимагалася чинним на той момент законодавством України.
Відповідно до абз. 2 п. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.
Разом з тим, представник третьої особи зазначив, що в результаті проведеної ідентифікації майна було встановлено, що об'єкт нерухомості - сховище (інв. № 825100-00010-01/1), розташоване в підвальному приміщенні будівлі по вул. Ф. Пушиної, 27 в м. Києві, був ідентифікований як додатково виявлене державне майно.
Однак, доказів на підтвердження права власності держави на всю будівлю, розташовану за вказаною адресою, не надано.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що об'єкт нерухомості, який розташований м. Києві на вул. Ф.Пушиної, 27, (окрім сховища, що знаходиться у підвальному приміщенні) є державною власністю.
Щодо посилань скаржника на те, що на відносини сторін поширюється положення Закону України "Про телекомунікації" в частині обов'язку позивача першочергово надавати телекомунікаційні послуги підрозділам Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації тощо. При цьому, відключення кінцевого обладнання підрозділам Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації тощо здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, яким передбачений ряд обставин, наявність яких є обов'язковою для відключення кінцевого обладнання, то зазначене також не береться до уваги.
З преамбули Закону України "Про телекомунікації" вбачається, що він встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій та визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.
Статтею 1 Закону України "Про телекомунікації" визначено, що телекомунікації (електрозв'язок) - передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.
В свою чергу, кінцеве обладнання - обладнання, призначене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг.
Однак, між сторонами виник спір з приводу невиконання відповідачем договору оренди в частині сплати орендної плати та повернення орендованого майна позивачу, а тому є помилковими доводи щодо поширення вимог Закону України "Про телекомунікації" на правовідносини сторін за даним договором.
Щодо клопотання Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про витребування доказів, то воно задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Сторона, прокурор мають право звернутися до господарського суду із клопотанням про витребування доказу, якщо не має можливості самостійно отримати необхідний доказ від особи, в якої він є.
У п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції. Відповідне клопотання має заявлятися (подаватися) в письмовій формі.
Слід звернути увагу на те, що витребування доказу є правом, а не обов'язком суду.
Прикінцевими положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року, звільнено суд від обов'язку витребувати докази, навіть тоді, коли докази, подані сторонами, є недостатніми для вирішення спору.
Оскільки відповідно до ст. 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі, а апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, він має право за клопотанням сторони чи прокурора витребувати докази в порядку ст. 38 ГПК.
Разом з тим, суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджено іншими доказами, які є в матеріалах справи.
Дослідивши заявлене клопотання, колегія суддів його відхиляє, оскільки цей доказ не стосуються справи, оскільки в даному випадку розглядається спір про стягнення орендної плати, а не встановлення права власності на майно.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року у справі № 910/11358/14 - залишається без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Військової прокуратури Центрального регіону України на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 09.02.2015 року) по справі № 910/11358/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року у справі № 910/11358/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/11358/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
П.В. Авдеєв