04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" квітня 2015 р. Справа№ 910/27202/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
секретар Бурдейна Н.В.
за участю представників:
від позивача: Кобець Р.Ю. (представник за довіреністю)
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
на рішення господарського суду міста Києва
від 20.01.2015 р.
у справі №910/27202/14 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"
про стягнення 1719,48 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" суми в розмірі 1719,48 грн. в порядку регресу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України в межах виплаченого відшкодування, право зворотної вимоги до відповідальної за збитки особи, якою є відповідач як страховик цивільної відповідальності винної у ДТП особи. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити регресну виплату в повному обсязі.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2015 р. у справі №910/27202/14 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування зобов'язання відповідача щодо доплати суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 1719,48 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 р. у справі №910/27202/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції не правильно визначено характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами та відповідно не вірно застосовано норми законодавства, які регулюють спірні відносини між сторонами, не враховано приписи статті 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування".
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2015 р. у справі №910/27202/14 прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.04.2015 р.
В судове засідання апеляційної інстанції представник відповідача не з'явився.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника відповідача.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 р. у справі №910/27202/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
19.07.2011 р. між позивачем, як страховиком, та Дзерія Б.П., як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №272107-02-10-01 (далі - Договір страхування), згідно з умовами якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля Daewoo Nexia, реєстраційний номер АА 9407 КР.
Предметом Договору страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом, вказаним в п. 1.1.1. Договору страхування.
У відповідності до істотних умов Договору страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону України "Про страхування").
05.12.2012 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "БМВ", реєстраційний номер АІ 9712 АВ під керуванням водія Соловей О.А. та транспортного засобу Daewoo Nexia, реєстраційний номер АА 9407 КР під керуванням водія Дзерія Б.П., що підтверджується довідкою Оболонського РУ м. Києва МВС України №9119415 про дорожньо-транспортну пригоду.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 21.12.2012р. у справі №3-9098/12 2605/20291/12 визнано винним Соловей О.А. у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. на користь держави.
При цьому, Оболонським районним судом міста Києва було встановлено, що Соловей О.А. в м. Києві по Гостомельському шосе до Гостомеля 1050, керуючи автомобілем марки "БМВ", реєстраційний номер АІ 9712 АВ не врахував дорожню обстановку, не вжив заходів для зменшення швидкості руху, здійснив зіткнення з автомобілем Daewoo Nexia, реєстраційний номер АА 9407 КР, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.
Отже, Соловей О.А. є винною особою у спричиненні пошкоджень автомобілю Daewoo Nexia, реєстраційний номер АА 9407 КР.
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АВ/5885357 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки "БМВ", реєстраційний номер АІ 9712 АВ, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача. За вказаним полісом ліміт відповідальності за шкоду майну становить 50000,00 грн., франшиза - 510 грн.
Згідно висновку вартості відновлювального ремонту №1317/585/580004 від 30.07.2013р., вартість відновлювального ремонту автомобіля Daewoo Nexia, реєстраційний номер АА 9407 КР з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 15875,52 грн.
У відповідності до наявного в матеріалах справи рахунку-фактури №УСЧ1021962 від 17.12.2012р. вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля складає 17595,00 грн.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №984-02 від 21.03.2013р. сума страхового відшкодування становить 17595,00 грн.
На виконання умов Договору страхування позивач виплатив страхове відшкодування в сумі 17595,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3031 від 21.03.2013р., копія якого міститься в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як встановлено вище, вина фізичної особи Соловей О.А. встановлена у судовому порядку, а відповідальність особи, яка керує транспортним засобом "БМВ", реєстраційний номер АІ 9712 АВ застрахована відповідачем на підставі полісу №АВ/5885357.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідач листом №17-05/15060 від 24.09.2013р. повідомив позивача про виплату страхового відшкодування в розмірі 15365,52 грн. на рахунок ПАТ "Укрсоцбанк" з вирахуванням встановленої полісом франшизи в розмірі 510,00 грн.
Позивачем не заперечується факт виплати відповідачем страхового відшкодування за вказаним вище страховим випадком у розмірі 15365,52 грн., проте ним зазначається, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення. І оскільки позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування своєму страхувальнику в розмірі 17595,00 грн., відповідач має доплатити різницю страхового відшкодування, а саме 1719,48 грн. (17595,00 - 15365,52 - 510,00 грн. = 1719,48).
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Отже, у разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 30.07.2013 р. у справі №910/1333/13, від 19.08.2014 р. у справі №910/3745/14.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем здійснено виплату страхового відшкодування у відповідності до положень норм чинного законодавства України, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування зобов'язання відповідача щодо доплати суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 1719,48 грн., а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 р. у справі №910/27202/14 - без змін.
2. Матеріали справи №910/27202/14 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Л.П. Зубець
А.І. Мартюк