Провадження: 22-ц/790/1838/15 Головуючий І інстанції -
Справа: № 420/534/13-ц Бондар Ю.О.
Категорія: кредитні Доповідач - Костенко Т.М.
07 квітня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: Костенко Т.М.
суддів: Колтунової А.І., Гальянової І.Г.
за участі секретаря Герасимової К.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 22 грудня 2014 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
Позивач звернувся до Новопсковського районного суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 45674,61 грн. за кредитним договором № LGXRRX07290058 від 18.08.2008 року, а також судові витрати по справі у розмірі 456,75 грн. В обґрунтування позову зазначив, що 18.08.2008 року відповідач ОСОБА_2 згідно договору отримав кредит у розмірі 5994,00 грн. Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, в зв'язку з чим станом на 08.04.2013 року утворилася заборгованість за договором в сумі 45674,61 грн.
16.07.2013 р. Новопсковським районним судом у зазначеній справі було ухвалено заочне рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено повністю.
Відповідно до ухвали Новопсковського районного суду від 18.04.2014 р. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 16.07.2013 р. по справі ЄУ № 420/534/ 14-ц, заочне рішення скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, на підставі наданих до суду матеріалів. Просить позов задовольнити повністю.
Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 22 грудня 2014 року позовні вимоги задоволені повністю, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не з'явилися, що у відповідності до ст.305 ЦПК України не є перешкодою у розгляді справи, оскільки вони своєчасно про час та місце розгляду справи повідомлені.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд, з посиланням на ст.1054 ЦК України, виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, відповідач, в свою чергу, умови зазначеного договору порушує, а тому заборгованість за договором підлягає стягненню.
Проте, з таким висновком повністю погодитись не можна.
Як встановлено в суді першої інстанції, підтверджено наявними у справі доказами та не заперечується сторонами, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем 18.08.2008 року було укладено кредитний договір № № LGXRRX07290058, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу кредит в розмірі 5994,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрати згідно Умов.
З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що ОСОБА_2 зобов'язання за вищезазначеним договором виконувались несвоєчасно та неповно, в зв'язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 45674,61 гривень, яка складається з наступного: сума заборгованості за кредитом - 4967,60 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом - 527,89 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 770,00 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 36757,95 грн.; штраф (фіксована частина ) - 500 грн.; штраф (процентна складова) - 2151,17 грн.
Зазначений розрахунок також свідчить про те, що останній платіж відповідачем здійснено 16 грудня 2009 року в розмірі 250 грн., які направлені на погашення суми пені.
Таким чином, районний суд правильно встановив характер правовідносин між сторонами та в цій частині застосував закон, який їх регулює.
Разом із тим, як свідчать матеріали справи, відповідач в суді першої інстанції заявляв клопотання про застосування позовної давності.
При цьому, ОСОБА_2 заявляв, що при укладанні кредитного договору він не був ознайомлений з Умовами,що передбачають збільшення строку позовної давності до 50 років. На підтвердження такого факту посилався на відсутність особистого підпису на вищезазначених Умовах.
Районний суд оцінки зазначеним обставинам не дав, а тому прийшов до хибного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В силу вимог ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст.ст.256, 267 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підс тавою для відмови у позові.
Як свідчать матеріали справи, останній платіж ОСОБА_2 на виконання умов кредитного договору було здійснено 16 грудня 2009 року, отже, строк позовної давності має обчислюватись саме з цього дня.
Позивач звернувся до суду у травні 2013 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
У відповідності до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
З тексту кредитного договору, у формі заяви позичальника, (а.с.5 зворот) вбачається, що отримувач кредиту ознайомлений та згодний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт). Пунктом 1.7.31 вищезазначених Умов встановлена позовна давність за вимогами стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів за Договором тривалістю 50 років.
Проте у матеріалах справи містяться Умови надання споживчого кредиту, які відповідачем не підписані, доказів того, що саме ці Умови були надані ОСОБА_2 на ознайомлення при укладанні кредитного договору позивачем суду не надано.
З огляду на такі обставини, судова колегія вважає, що апеляційні доводи в цій частині є обґрунтованими, оскільки позивач не довів укладення між сторонами договору, який передбачав би збільшення строку позовної давності, а відтак, застосуванню підлягає загальний трирічний строк позовної давності, передбачений законом.
Згідно ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Правовими позиціями рішення Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року за результатами розгляду справи № 6-240 цс 14, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитом після спливу позовної давності, передбачено, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності на підставі статті 259 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 309, 316, 319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 22 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог Публічного Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -