Провадження № 11-кп/774/532/15 Справа № 199/5690/13-к Головуючий у 1 й інстанції:суддя - ОСОБА_1 Доповідач:суддя апеляційного суду- ОСОБА_2
08 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого: судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар - ОСОБА_5
розглянула у закритому судовому засіданні, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040630001560, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , в його інтересах захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_9 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2014 року щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Волнянськ, Запорізької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинувачуваного у вчиненні, кримінального правопорушення, передбаченого п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м. Дніпропетровськ, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст.115 КК України.
за участю: прокурора - ОСОБА_12 ,
обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_8
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним та призначено покарання за п. 12 ч.2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 13 років.
Цим же вироком ОСОБА_8 визнано винним та призначено покарання за п.12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 13 років.
Згідно вироку суду, ОСОБА_6 разом із ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний намір, направлений на заподіяння смерті іншій людині, за попередньою змовою групою осіб, 09 березня 2013 року, приблизно о 05.00 годин, перебуваючи разом з ОСОБА_15 в стані алкогольного сп'яніння, прибули на автомобілі марки Деу р/н НОМЕР_1 , на вул. Широка, 173 в м. Дніпропетровську, де під час спровокованого конфлікту ОСОБА_6 разом із ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклого дріб'язкового конфлікту, почали наносити ОСОБА_15 тілесні ушкодження, а саме ОСОБА_6 завдав удар потерпілому електрошокером у шию, від чого ОСОБА_15 втратив рівновагу, після чого ОСОБА_6 схопив його за одяг, похилив до землі і почав наносити йому удари ногами по голові та обличчю. Від завданих ударів потерпілий впав на коліна. В цей момент до ОСОБА_15 підбіг ОСОБА_8 і почав наносити йому удари по голові та ділянці ребер праворуч взутою ногою. Від отриманих ударів ОСОБА_15 впав на землю, а ОСОБА_8 разом із ОСОБА_6 почали наносити багаточисленні удари ногами та руками по тілу та голові потерпілого. ОСОБА_15 , намагаючись втекти від них, почав повзти та впав у яму. Коли він намагався вибратися з неї, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 нанесли цеглою по голові ОСОБА_15 не менше 7 ударів в потиличну частину голови, чим спричинили йому численні тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми: переломів кісток склепіння та основи черепа, крововиливів під м'які оболонки головного мозку та у його речовину, що ускладнилася набряком головного мозку, забійних ран та крововиливів у товщі м'яких тканин голови, - від яких, згідно висновку судово-медичної експертизи № 476/97-Е від 16.04.2013 року, настала смерть потерпілого ОСОБА_15 .
Переконавшись, що ОСОБА_15 не подає ознак життя, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 прикидали його тіло будівельним сміттям, після чого залишили місце скоєння злочину.
Із апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 вбачається, що він просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд не дав належної оцінки його показанням, які він надавав в ході судового розгляду і пояснював про свою непричетність до скоєного, а прийняв до уваги його показання на досудовому слідстві, які він дав під тиском працівників міліції. Вказує, що суд не дав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_16 , експерта ОСОБА_17 , висновкам судово-медичної експертизи та іншим.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд не дав належної оцінки його показанням, які він надавав в ході судового розгляду і пояснював, що у нього не було умислу на вбивство ОСОБА_18 за попередньою змовою групою осіб, оскільки конфлікт і зазначена подія виникла раптово. В апеляційній скарзі не заперечує факт бійки і нанесення ОСОБА_18 тілесних ушкоджень, але зазначає, що ці дії вони вчинили у зв'язку з агресивною поведінкою потерпілого. Вказує, що показання, які він давав в ході слідчого експерименту, були отримані внаслідок застосування недозволених методів ведення слідства. Також, зазначає, що суд не прийняв до уваги, що він визнавав свою у вину в нанесенні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, але судово-медичний експерт не зміг точно вказати, що смерть потерпілого настали від таких ушкоджень.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , просить вирок суду скасувати у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і ухвалити новий вирок, яким виправдати обвинуваченого ОСОБА_6 .
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд не дав належної оцінки показанням його підзахисного - обвинуваченого ОСОБА_6 , який суду пояснив, що у нього не було умислу на вбивство і на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, не було спланованості дій, а бійка між обвинуваченими і потерпілим виникла раптово, внаслідок агресивної поведінки самого потерпілого. Дані показання обвинуваченого повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_19 і ОСОБА_20 . Вважає, що твердження суду про використання обвинуваченими каміння при нанесенні ударів у життєво важливий орган потерпілого є безпідставними, оскільки суперечать матеріалам кримінального провадження, зокрема висновку експерта №476/97-Е та показанням експерта ОСОБА_21 . Зазначає, що дії його підзахисного слід кваліфікувати за ст.ст. 135, 136 КК України, а не як умисне вбивство. На його думку, суд необґрунтовано визнав показання свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_19 та потерпілої ОСОБА_22 як належні і достовірні докази і посилається на них у вироку як докази вбивства вчиненого обвинуваченими. Вважає, що суд поклав в основу вироку докази, які є недопустимими, зокрема протокол слідчого експерименту від 15.03.2015 року за участю його підзахисного, оскільки було порушено право обвинуваченого на захист та допущені інші істотні порушення вимог КПК України.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини обвинувачених та правильність кваліфікації їх дій, вважає вирок суду незаконним та необгрунтованим в частині призначеного покарання, просить скасувати його у зв'язку з невідповідністю призначеного обвинуваченим покарання тяжкості скоєного ними злочину. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що обвинувачені скоїли особливо тяжкий злочин в стані алкогольного сп'яніння, своєї вини у вбивстві потерпілого не визнали, у скоєному не розкаялися, спотворювали фактичні обставини скоєного злочину та всіляко намагалися уникнути відповідальності. Просить призначити обвинуваченим по 15 років позбавлення волі кожному.
В судовому засіданні обвинувачені, кожен окремо, підтримали свої апеляційні скарги і апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , просили їх задовольнити в повному обсязі, заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, посилались на її безпідставність. Обвинувачений ОСОБА_6 уточнив свої апеляційні вимоги і просив вирок суду скасувати і постановити ухвалу, якою скасувати вирок суду першої інстанції, кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав свою апеляційну скаргу і скарги обвинувачених, уточнив свої апеляційні вимоги і просив вирок суду скасувати і постановити ухвалу, якою скасувати вирок суду першої інстанції, кримінальне провадження закрити за не доведеністю скоєння кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_6 .
Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу прокурора, що приймав участь при розгляді провадження в суді першої інстанціїї, та просив її задовольнити і призначити обвинуваченим більш суворе покарання. Апеляційні скарги обвинувачених та захисника ОСОБА_23 просив залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Розглядаючи доводи апеляційних скарг обвинувачених та захисника ОСОБА_7 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження в частині недоведеності вини обвинувачених в інкримінованому їм злочині, колегія суддів, перевіривши висновки суду першої інстанції, докази, які суд поклав в основу вироку на підтвердження встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, дослідивши звукозапис судового розгляду, приходить до таких висновків.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчиненого обвинуваченими кримінального правопорушення і зробив обґрунтований висновок про доведеність вини ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в його скоєнні. Вина обвинувачених у вчиненні злочину, за який їх засуджено, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом доказами, вказаними у вироку.
Так, вина обвинувачених, частково підтверджується показаннями самих обвинува-чених, які вони надавали під час судового розгляду в суді першої інстанції і надавали пояснення по апеляційних скаргах в суді апеляційної інстанції. Зокрема, обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не заперечують що наносили потерпілому удари руками і ногами, в тому числі і в область голови. Обвинувачений ОСОБА_8 визнавав свою вину в частині нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Обвинувачені пояснювали, що не мали умислу на вбивство потерпілого, не було попередньої змови, а сама бійка виникла спонтанно внаслідок поведінки самого потерпілого.
Вина обвинувачених підтверджується показаннями свідка ОСОБА_20 , який в суді першої інстанції пояснював, що бачив, як обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_6 нападали на потерпілого ОСОБА_15 , наносили потерпілому удари руками і ногами, спочатку останній чинив опір, а потім обвинувачені відтягнули ОСОБА_15 , який був без свідомості, на узбіччя. В бійку не втручався так як побоювався за своє життя. Пояснив, що бачив, що у ОСОБА_6 забитий кулак. Після описаних подій обвинувачені його попередили, що він нічого не бачив. Пояснював, що протягом всієї поїздки обвинувачені і потерпілий вживали спиртні напої, перебували в стані алкогольного сп'яніння, при цьому потерпілий ОСОБА_15 був у сильнішому стані сп'яніння. Також пояснив, що у нього зник з автомобілю електрошокер.
Таким чином, показання обвинувачених узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_20 в частині неодноразового нанесення потерпілому ОСОБА_15 ударів руками і ногами. Разом з тим показання свідки ОСОБА_20 спростовують показання обвинувачених, що ОСОБА_15 був в притомному стані і сам виявив бажання залишитись і не їхати з обвинуваченими.
Також, вина обвинувачених підтверджується протоколом проведення слідчого експерименту від 15.03.2013 року за участі обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_24 , понятих ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , судово-медичного експерта ОСОБА_21 , під час проведення якого, ОСОБА_6 на місці вчинення злочину, а саме на ж/м Фрунзенському м. Дніпропетровська, показав і розповів яким чином він, сумісно з ОСОБА_8 , наносили потерпілому ОСОБА_15 електрошокером, ногами та руками тілесні ушкодження по голові та тілу; як потерпілий, намагаючись відповзти від них, впав у яму, спробував вилізти з ями, та він разом з ОСОБА_8 били ОСОБА_15 ногами по голові, перешкоджаючи вилізти з ями. Потім ОСОБА_6 вказав як він взяв камінь з кучі цегли та, тримаючи обома руками, наніс удар по потиличній частині голови потерпілого, ще один камінь кинув на лежачого ОСОБА_15 , так само ОСОБА_8 почав брати каміння та кидати на потерпілого в область голови (том № 2 а.п. 150-153).
Протоколом проведення слідчого експерименту від 15.03.2013 року за участі обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника ОСОБА_14 , понятих ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , судово-медичного експерта ОСОБА_21 .. Під час проведення якого, ОСОБА_8 на місці вчинення злочину, а саме на ж/м Фрунзенському м.Дніпропетровська, показав і розповів яким чином він сумісно з ОСОБА_6 наносили потерпілому ОСОБА_15 електрошокером, ногами, тілесні ушкодження по голові та тілу, як потерпілий, намагаючись відповзти від них, впав у яму, спробував вилізти з ями, та він разом з ОСОБА_6 били ОСОБА_15 ногами по голові, перешкоджаючи вилізти з ями. Потім ОСОБА_8 вказав як він взяв камінь з кучі цегли і каміння та почав кидати його в область голови потерпілого ( том №2 а.п. 154-157);
Висновком експерта № 476/97-Е від 16.04.2013 року, відповідно до якого при судово-медичній експертизі трупа виявлено відкриту черепно-мозкову травму: численні забійні рани, синці та садна на шкіряних покровах голови, переломи кісток склепіння та основи черепа; крововиливи під м'які оболонки головного мозку та у його речовину; яка ускладнилася набряком головного мозку та потягла смерть потерпілого. Численні синці, садна та забійні рани обличчя, тіла, уламковий перелом кісткової частини та хрящової частини спинки носа, вдавлений перелом скроневої кістки…
Виявлені при дослідженні трупа вищеописані ушкодження прижиттєві, виникли за деякий час до настання смерті від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об такий (такі), спричинені дією тупого твердого предмета (або його частиною), контактуюча поверхня якого (яких) - лінійні ребра з упором на площину, довжиною 49 мм та 20 мм (№1); 21 мм (№2); 27 мм (№3); 41 мм та 33 мм (№ 4); 21 мм та 14 мм(№5); 30 мм та 16 мм (№6); 44 мм та 60 мм (№7). Пошкодження нанесені при неодноразовій дії. Примітка: довжина контактуючої поверхні пошкоджуючого предмета приведена без урахування скорочувальних властивостей шкіри.
При судово-токсикологічному дослідженні крові та сечі з трупа виявлений етиловий спирт у концентрації 2,67 % у крові, 4,14 %о у сечі, що може відповідати сильному алкогольному сп'янінню стосовно живих осіб (том № 3 а.п. 31-34).
Висновком експерта № 476/110-Е від 22.04.2013 року, відповідно до якого, враховуючи локалізацію та механізм утворення виявлених при експертизі трупа тілесних ушкоджень у вигляді відкритої черепно-мозкової травми: численних забійних ран, синців та саден на шкіряних покровах голови; переломів кісток склепіння та основи черепа; крововиливів під м'які оболонки головного мозку та у його речовину і ускладнилася набряком головного мозку могли утворитися за умов та обставин, вказаних підозрюваним ОСОБА_6 і ОСОБА_8 в ході слідчого експерименту 15.03.2013 року ( том № 3 а.п. 38-39).
Показаннями, наданими в судовому засіданні судово-медичним експертом ОСОБА_21 , який підтвердив складений ним висновок (№ 476/110-Е від 22.04.2013 року), Акт судово-медичного дослідження (обстеження) № 476 від 05.04.2013 року трупа ОСОБА_15 , висновок експерта №476/97-Е від 16.04.2013 року, та суду пояснив, що смерть ОСОБА_15 не могла настати від забиттів, травм і синяків, та могла настати від черепно-мозкової травми, і ці травми неможливо відокремлювати одну від однієї. ОСОБА_15 помер приблизно через 30-60 хвилин після його побиття, мертвим його не били, перебував він в сильному стані алкогольного сп'яніння, що могло прискорити набряк головного мозку та настання коми. Тілесні ушкодження ОСОБА_15 могли спричинятися від 30 хвилин до 60 хвилин, яке положення було в цей час у потерпілого точно вказати неможливо, оскільки воно могло змінюватися. Смерть потерпілого не могла настати від падіння в яму глибиною 1 метр, оскільки отримані ним ушкодження перебувають у різних площинах і знаходяться зверху, праворуч, ліворуч по бокам. Визначитися яким був останній удар неможливо, оскільки пролом черепа настав не від одного удару, і від падіння з висоти власного росту також не міг настати. Експерт вказав також на те, що в області голови тілесні ушкодження ОСОБА_27 спричинялися тупими предметами, не виключено, що це міг бути і камінь, можливо нога, на думку експерта це була цегла. Ознак того, що потерпілий оборонявся, не було.
А також іншими доказами дослідженими в ході судового розгляду та викладеними у вироку суду.
При цьому, аналізуючи доводи захисника ОСОБА_7 та обвинувачених про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема про те, що суд безпідставно не визнав недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 15.03.2013 року за участі обвинуваченого ОСОБА_6 , зокрема у зв'язку з тим, що в протоколі вказаної слідчої дії відсутні підписи понятих про роз'яснення їм прав та через те, що учасники вказаної слідчої дії протягом її проведення переміщались в різних автомобілях, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 6 ст. 240 КПК України про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Доводи захисника ОСОБА_7 , що протокол слідчого експерименту є недопустимим доказом, оскільки він не містить підписів понятих про роз'яснення їх прав, на думку колегії суддів, не ґрунтуються на вимогах закону, були предметом дослідження в суді першої інстанції і суд дав їм належну правову оцінку, з якою погоджується і суд апеляційної інстанції.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 104 КПК України, яка встановлює зміст такого процесуального документу як протокол і, відповідно до якої, вимога про наявність у протоколі підписів понятих про роз'яснення їх прав, - відсутня. Разом з тим, протокол містить підписи понятих про достовірність даних, викладених в протоколі, таким чином протокол відповідає вимогам до його складання, передбачених вказаною статтею.
Доводи захисника ОСОБА_7 про порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_6 під час проведення слідчого експерименту, а саме, що в ході проведення даної слідчої дії при переміщенні його підзахисний знаходився в автомобілі з водієм, конвоїром, одним з понятих та слідчим і був відсутній захисник, а тому обвинувачений був позбавлений права на захист, колегія суддів розцінює як надумані виходячи з наступного.
Як зазначив сам захисник, під час проведення слідчого експерименту учасники переміщались на автомобілі ВАЗ 2109, тому з об'єктивних причин, на вказаному автомобілі не могли переміщатись всі учасники даної слідчої дії. Крім того, такі доводи захисника ОСОБА_7 є власною точкою зору і ґрунтуються на власному тлумачення норм кримінального процесуального закону. Такі доводи не можуть свідчити про порушення права обвинуваченого на захист ще й тому, що окрім слідчого в автомобілі перебував водій, конвоїр та один з понятих. Крім того під час переміщення, обвинувачений ОСОБА_6 не давав, і не міг давати жодних показань чи відтворювати їх на місці події, а всі його дії чи висловлювання під час переміщення в ході слідчого експерименту не могли бути занесені до протоколу і не мають доказового значення.
Як встановлено апеляційним судом, слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_6 проводився із захисником обвинуваченого ОСОБА_24 , понятих ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , судово-медичного експерта ОСОБА_21 а також, як зазначав сам захисник, були присутні водій та конвоїр, тобто фактично слідчий експеримент проводився за обставин, за яких неможливе застосування будь-якого тиску на обвинуваченого.
Під час проведення вказаної слідчої дії були залучені двоє понятих, у зв'язку з чим і відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК України, посилання захисника, як на порушення вимог КПК України, на те, що відеозапис ходу проведення слідчої дії переривався, є безпідставним.
Дослідивши, в ході апеляційного розгляду, протокол слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_6 від 15.03.2013 року, колегія суддів встановила, що він відповідає вимогам ст.ст. 104, 240 КПК України і є належним, достовірним і допустимим доказом, який узгоджується з іншими доказами провадження, у зв'язку з чим відповідні доводи захисника ОСОБА_7 є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
З огляду на вищевикладене, доводи обвинувачених та їх захисників, що судове засідання проведено неповно, одностороннє, з обвинувальним ухилом, колегія суддів розцінює як безпідставні. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, журналу судового розгляду та його звукозапису, суд повно, всестороннє дослідив всі обставини кримінального провадження, вирішив, у відповідності з законом, клопотання сторін, дав належну оцінку всім доказам: як тим, що підтверджують вину обвинувачених, так і тим, на які сторона захисту посилалась, як на докази, що спростовують обвинувачення, належним чином перевірив версію сторони захисту і виклав переконливі висновки в її спростування, які ґрунтуються на досліджених у провадженні доказах.
Крім того, при вирішенні питання про закінчення судового розгляду та перевірки обставин доказами, головуючий у суді першої інстанції виясняв думку учасників судового розгляду про необхідність дослідження ще якихось доказів, про можливість закінчення судового розгляду та переходу до судових дебатів. Всі учасники судового розгляду, в тому числі і сторона захисту, відповідних клопотань не заявляли та не заперечували щодо переходу в наступну стадію судового розгляду.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг обвинувачених та захисника щодо недоведеності вини обвинувачених, колегія суддів прийшла до висновку, що вони зводяться до особистого тлумачення апелянтами норм матеріального та процесуального закону та аналізу і переоцінки одиничних непрямих доказів. При цьому, вказані учасники провадження, оцінюють і тлумачать такі докази на свій лад, вибірково, спотворюючи їх зміст та відособлено від інших доказів, ігноруючи всю їх сукупність та системність.
Колегією суддів встановлено, що вказані у вироку та дослідженні в ході судового розгляду в суді першої інстанції докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинувачених складу інкримінованого їм злочину та доведеності їх вини у його вчиненні.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку всім доказам, що є у кримінальному провадженні, зокрема і показанням тих свідків, про які вказують захисник та обвинувачені в своїх апеляційних скаргах, не тільки з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, а й з точки зору їх узгодженості, взаємозв'язку та системності, які в своїй сукупності взаємодоповнюють один одного і є достатніми для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.
Суд першої інстанції належним чином виконав вимоги кримінального процесуального закону, а саме п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, відповідно до якого, у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Що стосується доводів сторони захисту про відсутність у обвинувачених умислу на вбивство, колегія суддів, перевіривши дані доводи та співставивши їх з матеріалами кримінального провадження та наявними доказами, приходить до наступних висновків.
Згідно з частиною другою статті 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
При відмежуванні умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Судова практика для з'ясування змісту і спрямованості умислу особи орієнтує суди на те, що при дослідженні доказів їм необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»).
Для того, щоб встановити направленість умислу, необхідно враховувати зовнішній прояв діяння, який розкриває внутрішній (психічний) його процес, окреслює суб'єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.
Так, в ході судового розгляду в суді першої інстанції та в ході апеляційного перегляду вироку, встановлено, що потерпілий ОСОБА_15 та обвинувачений ОСОБА_8 перебували в стійких неприязних відносинах у зв'язку з сімейними обставинами, що склалися між ОСОБА_22 , ОСОБА_15 та ОСОБА_8 а також побутовими проблемами, про що зазначали потерпіла ОСОБА_22 та свідок ОСОБА_19 .
Крім того, свідок ОСОБА_20 пояснював, що під час руху в його автомобілі між ОСОБА_15 та обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_6 постійно виникали конфлікти. Свідок зазначав, що ОСОБА_15 був в стані сильного алкогольного сп'яніння, що підтверджується і висновком експерта № 476/97-Е від 16.04.2013 року, у зв'язку з чим суд правильно прийшов до висновку, що потерпілий не міг активно чинити опір обвинуваченим.
За таких обставин, враховуючи стійкі неприязні відносини між ОСОБА_15 та обвинуваченим ОСОБА_8 , а також, в день подій, з обвинуваченим ОСОБА_6 , враховуючи кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень у потерпілого (згідно висновків судово-медичних № 476/97-Е від 16.04.2013 року,№ 476/110-Е від 22.04.2013 року), які могли утворитися за умов та обставин, вказаних підозрюваним ОСОБА_6 і ОСОБА_8 в ході слідчого експерименту 15.03.2013 року; те, що обвинувачені, згідно протоколів проведення слідчих експериментів, наносили удари руками і ногами в область голови, що є життєво важливим органом, при цьому застосовували каміння, і такі їх показання узгоджується з висновками експертиз, показаннями свідка ОСОБА_20 та протоколом огляду місця події від 12.03.2013 року, а також враховуючи причини, через які обвинувачені припинили наносити удари потерпілому ОСОБА_15 , а саме - втрата останнім свідомості, у колегії суддів, враховуючи все вищевикладене, не виникає сумнівів, що обвинувачені усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачали їх суспільно небезпечні наслідки у виді смерті ОСОБА_15 і бажала її настання.
Із вироку вбачається, що суд належним чином виклав ознаки прямого умислу обвинувачених, навів докази на підтвердження такого висновку, правильно визнав обвинувачених винуватими у вчиненні умисного вбивства і правильно кваліфікував їх дії, кожного окремо, за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
На підставі вищевикладеного, доводи захисника ОСОБА_7 про перекваліфікацію дій обвинувачених на ст. ст. 135, 136 КК України, - є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо критичної оцінки показань обвинувачених у тій частині, що саме потерпілий ОСОБА_15 , спровокувавши конфлікт, намагався вдарити ОСОБА_8 , і запобігти цьому могло лише фізичне насилля до потерпілого, оскільки, як було зазначено вище, потерпілий перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим не міг активно чинити опір обвинуваченим, що не перешкоджало самим обвинуваченим залишити його наодинці на місті вчинення кримінального правопорушення та на таксі повернутися до дому.
Невизнання обвинуваченими своєї вини колегія суддів розцінює як усталену модель захисту від пред'явленого обвинувачення, форму реалізації права на захист і бажання уникнути кримінальної відповідальності і покарання за вчинений злочин.
Інші доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 полягають у розкритті змісту статей кримінального та кримінального процесуального закону, викладенні пунктів постанов Пленуму Верховного Суду України, Конституції України та рішень Європейського Суду з прав людини, на які він необґрунтовано посилається як на підставу скасування вироку суду і виправдання його підзахисного.
Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегією суддів встановлено, що при призначенні обвинуваченим покарання судом першої інстанції враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину який, відповідно ст. 12, 24 КК України, відноситься до категорії умисних особливо тяжких злочинів, за який передбачена максимальна міра покарання у виді довічного позбавлення волі, направлений проти закріплених Конституцією України природних та не відчужених прав людини: проти життя особи і має підвищений рівень суспільної небезпеки, а також враховано невідворотність наслідків, які настали в результаті вчиненого злочину.
Судом першої інстанції належним чином враховано: дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який вину визнав частково, вказав на відсутність умислу на вбивство ОСОБА_15 , через що просив суворо не карати, не працює, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, у лікаря нарколога перебуває під диспансерно-динамічним наглядом з метою профілактики з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання інших стимуляторів, включно з кофеїном, вживання зі шкідливими наслідками, за місцем проживання характеризується посередньо; дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який вину визнав частково, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченим, відповідно до ст. 66 КК України, - не встановлено.
До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченим, відповідно до ст. 67 КК України, суд першої інстанції обґрунтовано відніс вчинення обвинуваченими злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючи наведене, а також характер вчиненого обвинуваченими злочину, його підвищену суспільну небезпечність, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що виправлення обвинувачених можливе виключно за умови ізоляції їх від суспільства, обравши для цього достатній строк покарання для досягнення мети покарання, в тому числі й кари.
Таке покарання, на думку колегії суддів, слід вважати достатнім, справедливим, співрозмірним, яке відповідає принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, у зв'язку з чим відповідні доводи прокурора щодо невідповідності призначного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинувачених через свою м'якість, задоволенню не підлягають.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, в розумінні ст.ст. 87, 412 КПК України, які були б підставою для визнання деяких доказів недопустимими або для змінити чи скасування вироку, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , в його інтересах захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2014 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено і на неї може бути подана касаційна скарга у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з дня вручення йому копії ухвали безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
___________________ _____________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4