Провадження № 22-ц/774/3872/15 Справа № 185/11998/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Болдирєва У. М. Доповідач - Петренко І.О.
Категорія 27
08 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.
суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.
при секретарі - Порубай М.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,-
Позивач звернувся до суду з позовом та просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь суму боргу 20 000 грн., витрати на сплату судового збору - 243,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30 вересня 2014 року він дав у борг відповідачу грошові кошти в сумі 20 000 грн., про що відповідач власноручно написав розписку, в якій зазначив дату повернення боргу - до 01 грудня 2014 року. У визначений термін відповідач гроші не повернув.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми .
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач належних доказів передачі грошових коштів відповідачу в судове засідання не надав.
Однак, колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, вони не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, суд не дав належної оцінки обставинам справи що є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 власноручно була написана розписка, датована 30 вересня 2014 року, про отримання ним в борг від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 20 000 грн. та зобов'язання повернути борг до 01 грудня 2014 року (а.с.5).
Оригінал цієї розписки долучений до матеріалів справи ( ар. сп. 34).
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що він був присутній при написанні розписки ОСОБА_4. Зі слів ОСОБА_2 йому відомо, що ОСОБА_4 винен йому гроші. 30 вересня 2014 року він разом з ОСОБА_2 приїхав у с.Вербки за місцем проживання ОСОБА_4. ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_4, останній вийшов на вулицю. ОСОБА_2 спитав ОСОБА_4, коли той поверне гроші, ОСОБА_4 відповів, що грошей немає. ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_4 написати розписку, дав зошит та ручку, і ОСОБА_4 на капоті автомобіля написав розписку. При цьому гроші не передавалися. Наявність боргу ОСОБА_4 не заперечував. Ніякого примусу чи погроз до ОСОБА_4 не застосовувалось.
Свідок ОСОБА_6 - мати відповідача у судовому засіданні пояснила, що 30 вересня 2014 року до її сина приїздили двоє чоловіків, син розмовляв з ними на вулиці, вони вимагали у сина віддати якісь гроші протягом двох місяців, при цьому згадували про його сім'ю і вона сприйняла це як погрозу.
Як вбачається з матеріалів перевірки Павлоградського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області по заяві ОСОБА_4, останній 03 жовтня 2014 року подав заяву Павлградському міжрайонному прокурору, в якій зазначив, що власник автомобіля Міцубісі Галант на ім'я ОСОБА_2 з незнайомим чоловіком, погрожуючи фізичною розправою, примусили його написати розписку на суму 20 000 грн. за ремонт автомобіля. Заяву було направлено до розгляду до Павлоградського МВ ГУМВС.
При проведенні перевірки було відібрано пояснення ОСОБА_2, де позивач зазначив, що ОСОБА_4 займався ремонтом його автомобіля і попросив у нього в борг 20 000 грн. нібито для проведення ремонту інших автомобілів, при цьому пообіцяв знижку на наступні ремонти автомобіля ОСОБА_2 У кінці вересня 2014 року він звернувся до ОСОБА_4 з приводу ремонту автомобіля і запропонував повернути борг, на що ОСОБА_4 відповів, що грошей немає, але погодився написати розписку. Ніяких погроз при цьому не висловлювалося.
16 жовтня 2014 року дільничним інспектором міліції було надано висновок про те, що відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мають цивільно-правовий характер, ознак кримінального правопорушення не виявлено.
Як вбачається зі змісту розписки, написаної відповідачем, він 30 вересня 2014 року позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 20 000 грн., які зобов'язується повернути до 01 грудня 2014 року.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином , письмова розписка є належним доказом , що свідчить про укладення сторонами договору позики.
Колегія суддів відноситься критично до пояснень відповідач про те , що вище вказана розписка написана під впливом погроз зі сторони позивача , оскільки написання розписки відбувалось в денний час , біля домоволодіння відповідача , на очах його сім»ї , у людному місці і в разі безпідставності заявлених до відповідача вимог , останній мав можливість уникнути безпідставних претензій.
Окрім того , відповідачем не було заявлено позовних вимог про визнання правочину - позики не дійсним , як укладеного внаслідок примусу зі сторони позивача.
Виходячи з наведеного позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову підлягає відповідно до ст. 88 ЦПК України поверненню сплачений позивачем судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції та апеляційний розгляд.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу.
Стягнути з ОСОБА_4 користь ОСОБА_2 суму боргу 20 000 грн. та судовий збір в сумі 365,40 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя - І.О. Петренко
Судді - С.П.Котушенко
· М.М. Романюк