Справа № 755/29542/14-ц
"27" березня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Нестеровському Б.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Дніпровський районний відділ Головного управління ДМС у м. Києві, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та право зняття з реєстраційного обліку в квартирі, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати ОСОБА_2 разом з малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1, з дня вибуття - з листопада 2008 року; зобов'язати Дніпровський районний відділ Головного управління ДМС у м. Києві зняти ОСОБА_2 разом з малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з реєстраційного обліку в його квартирі АДРЕСА_1.
13 березня 2015 року до Дніпровського районного суду м. Києва представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 31 ЦПК України, яка ухвалою суду від 13 березня 2015 року, без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання, була прийнята судом як заява про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до заявлених зменшених позовних вимог, позивач просить суд: визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 з дня її вибуття - з листопада 2008 року; зобов'язати Дніпровський районний відділ Головного управління ДМС у місті Києві зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку в його квартирі АДРЕСА_1.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25 грудня 2003 року він придбав за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., квартиру АДРЕСА_1, де на даний час проживає та зареєстрований. 26 грудня 2003 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб. Після чого, згідно ст. 65 Житлового кодексу Української РСР, на підставі усної домовленості між ним та відповідачем, з його відома та з його згоди вона була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності та придбана ним до укладення шлюбних відносин. 10 червня 2008 року Подільським районним судом м. Києва, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про всиновлення дитини. Ними була усиновлена донька, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. До листопада 2008 року відповідач проживала разом з ним та дитиною за місцем реєстрації, але у листопаді 2008 року відповідач, своєю волею пішла від нього, виїхала з даної квартири за власним бажанням разом з їхньою малолітньою донькою за адресою: АДРЕСА_2. 15 лютого 2013 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києві у справі № 2604/16117/12 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення задоволено в повному обсязі. 01 липня 2013 року ОСОБА_2 в присутності державного виконавця та без їхньої малолітньої доньки була вселена в його квартиру. Отримавши ключі від квартири, ОСОБА_2, через дві години, виїхала з його помешкання за адресою: АДРЕСА_2. 26 червня 2013 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва шлюб між ними було розірвано. 24 березня 2014 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/31381/13-ц позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, аліментних зобов'язань за минулий час та ? витрат на медичне обслуговування дитини задоволено частково. 08 квітня 2014 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/31385/13-ц в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на ? квартири та стягнення витрат на оренду житла відмовлено в повному обсязі. Починаючи з 01 липня 2013 року й по сьогоднішній день ОСОБА_2 та їхня малолітня донька в його квартирі за адресою: АДРЕСА_1, не з'являлася, та продовжують проживати з 2008 року за адресою: АДРЕСА_2. 27 липня 2010 року його сусідами було складено Акт про відсутність ОСОБА_2 за місцем прописки протягом 1,5 року. 21 березня 2011 року його сусідами було складено Акт про відсутність ОСОБА_2 за місцем прописки більше ніж шість місяців. З вищенаведеного витікає, що відповідачка, разом з дитиною, в котрий раз починаючи з листопада 2008 року добровільно виселилась і вивезла усе належне їй та дитині з його квартири, тобто добровільно змінила своє місце проживання, вибувши в інше жиле приміщення та з цього приводу, втратила права користування його квартирою з зазначеного часу.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити. Пояснив суду, що згідно рішення суду відповідач ОСОБА_2 вселялася до його квартири через відділ державної виконавчої служби. Проте, відповідач в квартирі не проживає, хоча її особисті речі в квартирі наявні. Зазначив, що влітку 2014 року він змінив замки у вхідних дверях квартири, оскільки останні зламалися. При цьому, ключів відповідачу не надав, так як квартира є його власністю.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, заяві про зменшення розміру позовних вимог. Пояснив суду, що з липня 2013 року ні відповідач, ні її дитина у спірній квартирі не проживають та не з'являються у ній. Позивач ніколи не змінював замки у квартирі. Про наявність речей відповідача у квартирі йому нічого не відомо. Зазначив, що акти про не проживання відповідача у квартирі складалися сусідами, при цьому акти готував сам позивач. Акти про не проживання відповідача не були затверджені в ЖРЕО, оскільки там наявна заява відповідача про їх не складання.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, з підстав викладених у запереченнях проти позову, долучених до матеріалів справи. Пояснила суду, що позивач перешкоджав їй з дитиною в проживанні у спірній квартирі, тому на підставі рішення суду, 01 липня 2013 року вона примусово через відділ державної виконавчої служби вселилася у квартиру. Потім вони робили там генеральне прибирання та ставили замки у власну кімнату, розставляли речі. З 30 жовтня 2013 року вона проживала у спірній квартирі близько року. Зазначила, що часто з дитиною перебувала у реабілітаційних центрах та виїздила на лікування, у зв'язку з чим не проживала у ці періоди в квартирі. Потім, позивач, влітку 2014 року, коли вона з дитиною була у реабілітаційному центрі, змінив замки та вона не могла потрапити до квартири. Зазначила, що останній раз вона перебувала у квартирі в кінці липня 2014 року. На даний час поновлено виконавче провадження щодо вселення в спірну квартиру її та дитини.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в судовому засіданні проти позову заперечував.
Представник третьої особи - Дніпровського районного відділу Головного управління ДМС у м. Києві в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи - Дніпровського районного відділу Головного управління ДМС у м. Києві.
Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 грудня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив квартиру під АДРЕСА_1, загальною площею 46,80 кв.м., що складається з двох жилих кімнат, жилою площею 28,6 кв.м. (а.с.7).
Статтею 150 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
26 грудня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 (а.с.8).
В подальшому, сторонами було усиновлено малолітню ОСОБА_3
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.11-12).
Відповідно до ст. 156 Житлового кодексу Української РСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу Української РСР, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Частиною 1 ст. 161 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сім'ї, які проживають з наймачем.
Відповідно до ст. 163 Житлового кодексу Української РСР у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 71 Житлового кодексу Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а відповідно до ст.72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.
Положення даної статі кореспондуються з положеннями частини другої статті 405 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підтвердження факту відсутності відповідача за адресою спірної квартири позивачем надано акт від 27 липня 2010 року, складеного мешканцями будинку по АДРЕСА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, про те, що останні підтверджують, що гр. ОСОБА_2 дійсно не проживає протягом 1,5 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19); акт від 21 березня 2011 року, складеного мешканцями будинку по АДРЕСА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, про те, що останні підтверджують, що гр. ОСОБА_2 дійсно не проживає протягом 2 років за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20), та акт від 14 травня 2014 року, складеного мешканцями будинку по АДРЕСА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10, про те, що останні підтверджують, що ОСОБА_2 дійсно не проживає протягом трьох років за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.34).
Будучи допитаною в судовому засіданні свідок ОСОБА_9, суду пояснила, що є сусідкою позивача, проживає в будинку АДРЕСА_1 на восьмому поверсі, а позивач - на дев'ятому. Працює з 08 - 00 до 16 - 00 годин. Зазначила, що позивач з відповідачем ОСОБА_2 давно не перебувають у шлюбі. ОСОБА_2 вона не бачила близько шести-семи років. При цьому, у спірній квартирі вона ніколи не була, про відсутність чи наявність речей ОСОБА_2 та дитини у квартирі, їй нічого не відомо.
Як з'ясовано судом, надані позивачем акти складено мешканцями будинку АДРЕСА_1 при цьому останні не затверджено уповноваженою особою житлово-експлуатаційної організації. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що зазначені фізичні особи, які склали та підписали вищезазначені акти офіційно були запрошені для огляду спірної квартири, також відсутні дані про те, де саме складено дані акти, чи було оглянуто спірне житлове приміщення та на яких даних базувались твердження осіб, які підписали вищезазначені акти, зазначивши в акті, що відповідач ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі.
З урахуванням викладеного, суд не бере до уваги як докази по справі вищезазначені акти, оскільки надані суду акти підписувались сусідами без обстеження спірної квартири, зміст актів та достовірність викладеної в них інформації відповідальним працівником житлово-експлуатаційної організації не перевірялись, подані акти не мають реєстраційних номерів та дати їх реєстрації в житлово-експлуатаційній організації, зі змісту актів не вбачається, в який саме час було оглянуто спірну квартиру, та чи взагалі остання оглядалась, в присутності яких осіб, тобто кого саме з мешканців спірної квартири, проводилося обстеження спірної квартири.
Як роз'яснено п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 07.02.2014 за № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.
З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК.
Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 інтереси якої представляє ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ВГІРФО Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням було встановлено, що з боку ОСОБА_1 мало місце чинення перешкод ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 в користуванні спірною квартирою, що не оспорювалось стороною позивача, та підтверджено відповідними зверненнями ОСОБА_2 до ОВС та відповідними перевірками, здійсненими з даного приводу.
За результатами розгляду даного спору, судом було вирішено усунути ОСОБА_2, ОСОБА_3 перешкоди в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ВГІРФО Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням було відмовлено.
За нормою частини третьої ст.61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Будучи допитаною в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що влітку 2013 року вона вперше побувала у спірній квартирі, допомагала відповідачу ОСОБА_2 навести порядок у квартирі для її проживання та проживання дитини. В квартирі було брудно, були таргани та пляшки від алкоголю. В той час, їй у прибиранні також допомагала її донька. Тоді ж, вона познайомилася з позивачем. Потім, на протязі року, вона один або два рази на місяць допомагала ОСОБА_2 по догляду за дитиною, вони з дитиною гуляли на вулиці, поруч з будинком, приходили до квартири, обідали. Також, вона мала одну пару ключів від квартири. В квартирі були наявні і жіночі, і дитячі речі. В подальшому, з літа 2014 року вона перестала бувати у квартирі, так як до квартири неможливо було потрапити. Зазначила, що відповідач з дитиною тепер проживає в іншій квартирі.
З огляду на викладене вбачається, що відповідачу позивачем, в період часу з 2013 року, чинилися перешкоди у користуванні спірною квартирою, ОСОБА_1 влітку 2014 року були замінені замки від вхідних дверей квартири, що було підтверджено позивачем в судовому засіданні, при цьому ключів відповідачу надано не було, у зв'язку з чим відповідач з донькою не мала можливості потрапити до квартири.
Крім того, 05 березня 2015 року державним виконавцем відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві винесена постанова про відновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2604/16117/12 виданого 31 травня 2013 року про усунення перешкод ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користуванні приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення.
Також, позивачем ні до матеріалів позовної заяви, ні в судовому засіданні не було надано суду доказів, які б свідчили про добровільне виселення відповідачки зі спірної квартири в листопаді 2008 року та добровільну зміну місця її проживання, вибувши в інше жиле приміщення, що свідчило б про наявність підстав для застосування положень ч. 2 ст. 107 Житлового кодексу Української РСР.
Відповідно до вимог статті 214 Цивільного процесуального кодексу України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Таким чином, суд приходить до висновку, що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, щодо відсутності відповідача в спірній квартирі понад встановлені строки, акти не можуть бути беззаперечним доказом відсутності відповідача ОСОБА_2 в спірній квартирі без поважних причин протягом строку встановленого законодавством, оскільки останні складені з порушенням чинного законодавства, не затверджені належним чином, спростовані показами свідка ОСОБА_9, яка жодного разу не була у квартирі та не могла підтвердити відсутність речей відповідача у квартирі. Крім того, судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 періодично проживала у квартирі, при цьому у зв'язку із зміною позивачем замків у квартирі, остання не змогла потрапити до квартири та проживати у ній.
Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача в частині визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 з дня її вибуття - з листопада 2008 року.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Дніпровського районного відділу Головного управління ДМС у місті Києві зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку в його квартирі АДРЕСА_1, то дані вимоги також не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно положень частини першої ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, визнання особи безвісного відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином вирішення питання про зняття з реєстраційного обліку залежить, зокрема від вирішення питання про право особи користування жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст.71, 72, 116, 156 ЖК України, ст.405 ЦК України).
Разом з тим, позивач, пред'явивши позовні вимоги про зобов'язання Дніпровського районного відділу Головного управління ДМС у м. Києві зняти відповідача з реєстраційного обліку зареєстрованого в АДРЕСА_1, не довів наявність обставин, які мають слугувати підставою для зняття відповідача з реєстраційного обліку, перелік яких визначений у ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а також відповідно до вимог цивільного процесуального за своїм процесуальним статусом третя особа не є суб'єктом спірного матеріального правовідношення між позивачем та відповідачем, тому лише сторони можуть бути зобов'язані чи уповноважені судовим рішенням на здійснення конкретних дій або утримання від них.
Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Дніпровський районний відділ Головного управління ДМС у м. Києві, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням та про зняття з реєстраційного обліку в квартирі є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 64, 71, 72, 107, 150, 156, 161, 163 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Дніпровський районний відділ Головного управління ДМС у м. Києві, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та право зняття з реєстраційного обліку в квартирі - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: