06 квітня 2015 року Справа № 25/7
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,
суддівКролевець О.А.,
Попікової О.В.,
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. (головуючий суддя Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.)
у справі№ 25/7 Господарського суду Запорізької (Донецької) області
за позовомДочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
доПублічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"
простягнення коштів,
за участю представників:
позивачаСамофал Л.І.,
відповідачаБруль А.С., Вєдєрнікова О.С.,
Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.04.2013 р. (з урахуванням додаткового рішення від 30.04.2013 р.) у справі № 25/7 позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основний борг в сумі 74.840.452,99 грн., інфляційні втрати в сумі 5.529.903,32 грн., 3% річних в сумі 2.240.477,91 грн. та пеню в сумі 16.472.301,36 грн. В решті позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2013 р. скасовано в частині стягнення пені в сумі 16.472.301,36 грн. та прийнято в цій частині нове рішення, яким задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 20.590.376,71 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2013 р. залишено без змін.
Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій у вказаній частині було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 260, 530 ЦК України, ч. 3 ст. 219 ГК України, ст.ст. 4, 111-12 ГПК України.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2009 р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Концерн Стирол", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" (покупець), був укладений договір поставки природного газу № 06/09-2052, відповідно до п. 2 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, узгодженому в договорі.
Згідно з п. п. 4.2, 4.4 договору право власності на газ переходить від постачальника до покупця у пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцю у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість.
Сторонами були підписані додаткові угоди № 1 від 10.03.2010 р., № 3 від 31.05.2010 р. з протоколом розбіжностей від 22.06.2010 р., № 4 від 01.06.2010 р., № 5 від 25.06.2010 р., № 6/1 від 20.07.2010 р., № 6 від 21.07.2010 р., № 7 від 06.08.2010 р., відповідно до яких внесено доповнення та зміни до основного договору.
Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.
На виконання умов зазначеного договору позивач протягом періоду січень 2010 року - грудень 2010 року передав відповідачу природний газ.
У матеріалах справи наявні акти прийому-передачі природного газу від 31.01.2010 р. за січень 2010 року, від 28.02.2010 р. за лютий 2010 року, від 31.03.2010 р. за березень 2010 року, від 30.06.2010 р. за червень 2010 року, від 31.07.2010 р. за липень 2010 року, від 31.08.2010 р. за серпень 2010 року, від 30.09.2010 р. за вересень 2010 року, від 31.10.2010 р. за жовтень 2010 року, від 30.11.2010 р. за листопад 2010 року, від 06.12.2010 р. та від 31.12.2010 р. за грудень 2010 року.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями також передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.
Договір № 06/09-2052, укладений між позивачем та відповідачем, є договором поставки, особливості укладення, зміни та виконання якого врегульовані у ст. 712 Цивільного кодексу України та загальними положеннями статей Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини, що виникають на підставі договору купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами статті 692 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В ході розгляду справи відповідачем частково сплачено основний борг в сумі 646.578.921,00 грн. Також у заяві від 17.04.2013 р. № 3110-1820 позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині суми основного боргу до 74.840.452,99 грн.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем суми основного боргу у розмірі 74.840.452,99 грн. і останнім вказана заборгованість не оспорюється, колегія суддів погоджується із висновком судів про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Згідно з пунктом 9.3 договору поставки строк позовної давності за цим договором, в тому числі щодо стягнення неустойки, встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлений ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Визначення поняття позовної давності міститься в ст. 256 ЦК України, в якій зазначено, що це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Порядок обчислення позовної давності в силу вимог ч. 2 ст. 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.
Відтак, частиною 6 ст. 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
Отже, положення пункту 9.3 договору № 06/09-2052 від 23.12.2009 р., в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, суперечать вимогам ч. 2 ст. 260, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанови від 04.12.2012 р. у справі № 17/034-11 (№ 3-56гс12) та від 11.12.2012 р. у справі № 10/065-11 (№ 3-62гс12).
Зі змісту п. 6.1 договору також випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акта окремо і, як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу за кожним актом передачі-приймання газу окремо за шість місяців, визначених ч. 6 ст. 232 ГК України, та в межах передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку з урахуванням ч. 1 ст. 259 ЦК України.
Судами встановлено, що розрахунок пені на загальну суму 20.590.376,71 грн. є обґрунтованим та арифметично вірним.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено розрахунок та пред'явлено до стягнення 3 % річних за період з 11.02.2010 р. по 27.01.2011 р. у розмірі 2.240.477,91 грн. та інфляційні втрати за період: лютий - грудень 2010 року у розмірі 5.529.903,32 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами також встановлено, що наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача 2.240.477,91 грн. 3% річних та 5.529.903,32 грн. інфляційних втрат.
Відповідач також посилається на те, що відповідно до абз. 2 п. 6.1 договору поставки № 06/09-2052 від 23.12.2009 р. кінцевий розрахунок за отриманий природний газ здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу за місяць до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.
При цьому скаржник зазначає, що відправка актів приймання-передачі газу позивачу відбувалась у другому півріччі 2010 року за допомогою поштового оператора "Експрес-пошта", про що свідчать копії поштових квитанцій оператора. Після відправки відповідних актів приймання-передачі природного газу відповідачем для підпису позивачу останнім підписані акти для остаточного розрахунку в порядку п. 6.1 договору поставки відповідачу направлені не були. Тому, за твердженням відповідача, позивач не може підтвердити факт порушення відповідачем зобов'язань з оплати поставленого природного газу та правомірність нарахування пені, інфляційних та 3 % річних.
Однак колегія суддів не може погодитися із такими твердженнями відповідача, оскільки відповідно до пункту 4.4 спірного договору обов'язок відправлення актів приймання - передачі газу покладений саме на відповідача.
При цьому відповідач не надав жодних доказів підписання та отримання від позивача спірних актів приймання-передачі в іншу дату, ніж зазначено у цих актах як дата складання, а надані ПАТ "Концерн Стирол" квитанції експрес-пошти, як встановлено судами, не є належним доказом, оскільки з цих документів неможливо встановити, що саме було направлено за цими квитанціями на адресу позивача.
Крім того пунктом 6.1 спірного договору передбачена 100 % попередньої оплати вартості обсягів незалежно від наявності відправлених актів приймання-передачі природного газу.
Отже, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошових зобов'язань у вигляді стягнення санкцій на підставі ч. 3 ст. 219 ГК України відсутні.
Місцевий суд, приймаючи рішення, скористався правом, наданим йому п. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 83 ГПК України, та зменшив розмір пені на 20 % - до 16.472.301,36 грн.
При цьому місцевий суд виходив з того, що протягом розгляду справи відповідачем погашено 90 % суми основного боргу, позивачем не надано доказів настання для нього негативних наслідків, спричинених невиконанням саме відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором. Також суд першої інстанції при зменшенні пені вказував на скрутний фінансовий стан відповідача.
Однак колегія суддів погоджується з висновком судом апеляційної інстанції про відсутність підстав для зменшення пені, зважаючи на таке.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вказана норма кореспондується з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, згідно з яким господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Апеляційним судом встановлено, що ДК "Газ України" виконує розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 786-р щодо стягнення дебіторської заборгованості із споживачів природного газу та покращення фінансового стану НАК "Нафтогаз України". При цьому ДК "Газ України" не є газовидобувною компанією, інших джерел погашення заборгованості за спожитий природний газ, ніж її стягнення в судовому порядку зі своїх контрагентів, у ДК "Газ України" не існує.
ДК "Торговий дім "Газ України", правонаступником якої є ДК "Газ України", створено на виконання указу Президента України "Про сформування нафтогазового комплексу" від 25.02.1998 р. № 151/98 та постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.1998 р. № 1173 "Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу" з метою підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах.
Кошти, що надходять до ДК "Газ України", перераховуються до Державного бюджету України, а також спрямовуються на погашення державного боргу перед іноземними постачальниками за поставлений природний газ. Вказану заборгованість ДК "Газ України", в силу ст. 617 ЦК України, зобов'язана сплачувати незалежно від рівня розрахунків своїх контрагентів.
Кошти, що надходять до ДК "Газ України", використовуються для розрахунків за отриманий природний газ (або часткова компенсація із знецінення боргів у зв'язку з невчасними розрахунками) за договорами з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", яка в свою чергу природний газ закуповує за зовнішньоекономічними контрактами у іноземних імпортерів.
При цьому умовами зовнішньоекономічних контрактів, за якими закуповується природний газ, встановлені чіткі строки розрахунків, а несплата боргів перед іноземними постачальниками газу може потягнути за собою зупинення постачання природного газу на територію України.
Між тим, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження свого скрутного фінансового стану. До того ж відповідачем не наведено обґрунтованих доводів щодо того, що обставини, які він вважає підставою для зменшення пені, є винятковими.
При цьому необхідною умовою для зменшення судом штрафних санкцій є встановлення факту винятковості випадку порушення стороною зобов'язання та неможливості сплатити штрафні санкції.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судом апеляційної інстанції про відсутність підстав для зменшення пені.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р. у справі № 25/7 - без змін.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
суддіО.А. Кролевець
О.В. Попікова