1[1]
03 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
засудженого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_6 та його захисника на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року, -
Цим вироком:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Митків Гайсинського району Вінницької області, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч.1 ст.115 КК України на десять років позбавлення волі.
Міра запобіжного заходу - тримання під вартою з 25 грудня 2010року.
За вироком суду, ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він умисно протиправно заподіяв смерть іншій людині, а саме: 25.12.2010 року, приблизно о 00 год. 15 хв., знаходячись в кв. АДРЕСА_2 , під час сварки на ґрунті особистої неприязні наніс ОСОБА_7 клинком ножа удар в ліву частину шиї і заподіяв при цьому умисно проникаюче колото-різане поранення шиї з ушкодженням лівої внутрішньої яремної та лівої підключичної вени з розвитком крововтрати, внаслідок чого ОСОБА_7 помер на місці.
В апеляції прокурор просить вирок скасувати в частині визнання обставини, що обтяжує покарання та постановити новий вирок за яким визнати обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння. В решті вирок залишити без змін. Вказує, що місцевим судом необґрунтовано виключено обставину вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння та не враховано даних, які було отримано в ході судового слідства, а саме те, що ОСОБА_6 вказував, що ввечері 24 грудня 2010 року під час перебування у ОСОБА_7 він вживав пиво.
В своїх апеляціях засуджений та його захисник, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, однобічність та неповноту дізнання, досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону, просять вирок районного суду скасувати та кримінальну справу відносно ОСОБА_6 закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (1960 року).
В обґрунтування своєї позиції засуджений вказує, що суд першої інстанції встановлюючи його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, в мотивувальній частині вироку не виклав обставини справи, які б свідчили про спрямованість умислу ОСОБА_6 на вчинення умисного вбивства, не встановив мотивів вчинення злочину, форми вини, не навів ознак об'єктивної сторони злочину. Зазначає, що не вступав з потерпілим у бійку, а був змушений захищатися від раптового нападу ОСОБА_7 .
Засуджений та захисник звертають увагу на те, що районний суд не взяв до уваги та не надав належної оцінки фізичним характеристикам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а саме: ОСОБА_6 має зріст, близько 160 см та вагу, близько 70 кг, натомість, ОСОБА_7 , як зазначено в описовій частині акту судово-медичного дослідження трупа № 2832/2 від 10 лютого 2011 року (т. 1 а.с. 88 - 92), мав довжину тіла 185 см, статури правильної, вгодованості задовільної, тобто, ОСОБА_6 був фізично набагато нижчий і слабший за ОСОБА_7 .
ОСОБА_6 в апеляції зазначає, що коли ОСОБА_7 почав його душити, з метою зберегти своє життя, сприймаючи загрозу його життю реальною, схопив зі стола перше, що там було, не маючи на меті схопити саме ножа, з метою нанесення удару потерпілому, щоб припинити дії останнього, та вважає, що вказані дії районний суд не спростував, а тому не дослідив усіх версій вчиненого злочину.
Засуджений в апеляції вказує, що припускав нанесення тілесних ушкоджень, проте не бажав та не припускав наслідків у виді смерті потерпілого.
Крім того, засуджений та його захисник вказують, що коли ОСОБА_6 було затримано наступного дня після події, медичного освідування йому проведено не було, чим його позбавлено можливості документально підтвердити наявність у нього тілесних ушкоджень, а щодо відсутності агресії з боку ОСОБА_7 , то ОСОБА_6 таке твердження спростовує, а інших даних у суду немає і бути не може.
Захисник засудженого вказує, що у вироку суду встановлено, що ОСОБА_6 залишив помешкання ОСОБА_7 , після заподіяння йому тілесного ушкодження, в спідній білизні, без взуття, незважаючи на те, що проживає він в іншому будинку, а на вулиці сніг та мороз, а тому вважає це безумовною підставою, яка свідчить про дійсність показань засудженого щодо агресивної поведінки ОСОБА_7 , страху за своє життя та здоров'я і стану необхідної оборони.
Також, засуджений звертає увагу суду на те, що нанесення удару ножем ОСОБА_7 ним було припинено, коли загроза життю перестала бути реальною.
Крім того, захисник стверджує, що допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_8 повідомив, що він не виключає можливості заподіяння тілесного ушкодження, виявленого при дослідженні трупу ОСОБА_7 внаслідок здійснення самозахисту ОСОБА_6 від нападу загиблого, проте у оскаржуваному вироку оцінки таким показанням експерта надано не було.
Вказує, що перебування ОСОБА_6 в стані необхідної оборони під час заподіяння тілесного ушкодження ОСОБА_7 , свідчить також і акт стаціонарної комплексної психолого-психіатричної і наркологічної експертизи № 89 від 1 березня 2011 року, у відповідності до якого він виявив ознаки помірного депресивного епізоду реактивного ґенеза, тому не міг усвідомлювати своїх дій і керувати ними (т. 1 а.с. 245 - 248).
Зазначає, що матеріали кримінальної справи не містять жодного об'єктивного спростування показань ОСОБА_6 в частині заподіяння тілесного ушкодження ОСОБА_7 в стані необхідної оборони.
Відповідно до п. 11 розділу XI «Перехідні Положення» нового КПК України, який набрав чинності 20 листопада 2012 року, кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, розглядаються судами апеляційної інстанції в порядку, який діяв до набрання чинності цим КПК, а згідно з п. 15 цього ж розділу «Перехідних Положень» КПК України, апеляційні скарги у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим КПК, тобто в порядку КПК України (1960 року).
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію та заперечував проти задоволення інших апеляцій, засудженого та його захисника які підтримали свої апеляції та заперечували проти задоволення апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляціях, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 334 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.
Проте, як вбачається з вироку, місцевим судом не дотримано вказаних вимог кримінально-процесуального закону.
Зокрема, районний суд, встановлюючи винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, в мотивувальній частині вироку не виклав обставин справи, які б вказували про направленість умислу засудженого на вчинення умисного вбивства потерпілого ОСОБА_7 , не зазначив мети та мотивів вчинення даного злочину,форму вини та не навів ознак об'єктивної сторони складу злочину, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
Крім того, ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13.05.2014 року, вирок районного суду щодо ОСОБА_9 було скасовано в тому числі з вказаних вище підстав та направлено на новий судовий розгляд.
Згідно вимог ст. 399 КПК України 1960 року, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи, проте, як вбачається з вироку районного суду від 04.11.2014 року, суд першої інстанції вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ не дотримався.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляції прокурора, засудженого та його захисника - задовольнити частково, вирок суду скасувати і повернути справу в суд першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.
При новому судовому розгляді, відповідно до ст. ст. 22, 257, 334 КПК України, необхідно: повно і всебічно дослідити всі обставини по справі, перевірити правильність та відповідність обсягу пред'явленого обвинувачення наявним у справі доказам, навести мотиви з яких суд визнає одні докази і відкидає інші, та постановити по справі вмотивоване, законне, і обґрунтоване рішення з дотриманням вимог кримінального і кримінально-процесуального закону, а також врахувати вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ та усі доводи наведені в апеляціях.
Підстав для зміни засудженому запобіжного заходу в ході апеляційного перегляду встановлено не було, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись п. п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України та ст. ст. 365, 366, 379 КПК України 1960 року, колегія суддів, -
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого та його захисника - задовольнити частково.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року щодо ОСОБА_6 - скасувати, а матеріали справи повернути в суд першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою - залишити без змін.
Судді:
___________________ _____________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_10
Справа №11/796/128/2015
Категорія КК: ч.1 ст. 115 КК України
Головуючий у першій інстанції - ОСОБА_11
Доповідач: ОСОБА_1