Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16
тел. 239-72-81
"01" квітня 2015 р. Справа № 911/268/15
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія Крамміськбуд”, м. Краматорськ, Донецька область
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Логан Груп”, м. Боярка
про про визнання договору недійсним
суддя Лопатін А.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи:
Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія Крамміськбуд” (надалі позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Логан Груп” (надалі відповідач) про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що оспорюваний договір є недійсним, оскільки він не спрямований на реальне виникнення обумовлених ним правових наслідків та вчинений під впливом обману.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.01.2015 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 25.02.2015 р.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином ухвалою суду від 30.01.2015 р., вимоги зазначеної ухвали суду не виконав.
Крім того, присутнім представником позивача подано клопотання у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України про продовження строку розгляду спору.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.02.2015 р. розгляд справи відкладено на 01.04.2015 р. у зв'язку з неявкою відповідача, попереджено відповідача, що повторна неявка його представника у наступне судове засідання не буде підставою для відкладення розгляду справи і спір буде вирішено за наявними у матеріалах справи документами та задоволено вищезазначене клопотання.
У судове засідання 01.04.2015 р. з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутнього представника позивача, суд
встановив:
22 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія Крамміськбуд” (позивач, генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Логан Груп” (відповідач, субпідрядник) укладено договір субпідряду № 14/2207-4, відповідно до п. 1.1. якого субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати визначену даним договором роботу із завдання генпідрядника, а генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити її.
Згідно з п. 1.2. договору, предметом субпідряду є перенесення стендових плит із обрубного відділення на 1 проліт ливарного відділення СЛЦ та підлив стендових плит на ділянці розмітки 5 прогону в осях 5-6 розряду А-Г.
Ціна договору складає (без врахування ПДВ 20%) 17333,00 грн., крім того ПДВ 20% 3466,60 грн., разом (з врахуванням ПДВ 20%) 20799,60 грн. (двадцять тисяч сімсот дев'яносто девять гривень 60 копійок), згідно наступного кошторису: кошторис 35_ДЦ_ДЦ «Перенесення стендових плит із обрубного відділення на 1 проліт ливарного відділення СЛЦ. Підлив стендових плит на ділянці розмітки 5 прогону в осях 5-6 розряду А-Г.» на суму (без врахування ПДВ) 20% 17333,00 грн., крім того ПДВ 20% 3466,60 грн., разом (з врахуванням ПДВ 20%) 20799,60 грн. (п. 1.4. договору).
У п. 4.1. закріплено, що оплата здійснюється генпідрядником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок субпідрядника в національній валюті України.
Пунктом 12.2. договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.01.2015 року.
Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.
Як зазначає позивач, відповідно до умов договору субпідряду, ТОВ «Логан Груп» виконало роботи за своїм договором в повному обсязі. За виконані роботи позивач розрахувався у повному обсязі,що підтверджується копією виписки по особовому рахунку.
За змістом частин першої та другої ст. 202 Цивільного кодексу України, договір є дво- чи багатостороннім правочином.
Правочин має відповідати загальним вимогам, які є необхідними для чинності правочину.
Так, в силу частини третьої ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а частиною 5 цієї норми визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недотримання зазначених вимог, за змістом ст. 215 ЦК України, є підставою недійсності правочину.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вважаючи відповідний договір недійсним, позивач посилається на те, що він не спрямований на настання обумовлених ним наслідків. При цьому, позивач вказує, що до нього дійшла інформація щодо сумнівності реального здійснення господарської діяльності відповідачем, тому він не має наміру продовжувати відносини з відповідачем, оскільки це може вплинути на репутацію позивача та його права. Також позивач вказує на те, що договір не відповідає намірам позивача.
У судовому засіданні встановлено, що для укладення договору субпідряду та на його виконання відповідачами було вчинено ряд юридично значимих дій, зокрема, ТОВ "Логан Груп" виконало певні роботи, а ТОВ "БК Крамміськбуд" частково їх оплатило, тобто, сторони оспорюваного договору вчинили дії, спрямовані на реалізацію тих наслідків, настання яких обумовлено цим договором.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов:
- вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору;
- такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору;
- метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно.
Як встановлено судом, в матеріалах даної справи жодна з ознак фіктивності оспорюваного договору субпідряду не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, отже, вказані матеріали даної справи не підтверджують наявність умов, передбачених ст. 234 Цивільного кодексу України, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним.
Не доведені позивачем і посилання на порушення відповідачем податкового законодавства, оскільки позивачем не надано відповідного обгрунтування та доказів такого порушення.
Щодо вчинення правочину під впливом обману, про що вказував позивач, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману" (Постанова Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Разом з тим, позивач не надав суду доказів введення його в оману та обгрунтування в чому воно полягало.
Так, відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивачем належними і допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 32-34 ГПК України не доведено у даному випадку обставин на підтвердження сумнівності реального здійснення господарської діяльності відповідачем.
Також, позивачем не зазначено, яке суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес порушено у зв'язку з укладенням відповідного договору, який він оспорює.
Приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
- визнання права;
- визнання правочину недійсним;
- припинення дії, яка порушує право;
- відновлення становища, яке існувало до порушення;
- примусове виконання обов'язку в натурі;
- зміна правовідношення;
- припинення правовідношення;
- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дана норма кореспондує з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення його прав і законних інтересів.
Водночас, як вимога про визнання оспорюваного договіру є недійсним, оскільки він не спрямований на реальне виникнення обумовлених ним правових наслідків та вчиненим під впливом обману є вимогами про встановлення юридичних фактів, які можуть встановлюватися лише як елементи оцінки фактичних обставин справи при розгляді господарськими судами спору про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.09.2013р. у справі №6/75/5022-962/2012.
Відповідно до п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” №18 від 26.12.2011 господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові.
Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 03.04.2015 року.
Суддя А.В. Лопатін