ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.03.2015Справа №910/3134/15-г
За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»
До Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
Про стягнення 10 181,59 грн.,
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Чурниш О.В. - представник за довіреністю;
від відповідача: Куксенко П.Р. - представник за довіреністю;
Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 10 181,59 грн., з яких: 8 136,28 грн. - основного боргу, 310,96 грн. - пені, 733,60 грн. - 3% річних, 431,22 грн. - інфляційних втрат, 569,53 грн. - штрафу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов договору поставки №Д-1111-74/183-Д від 30.09.2010 року, не сплатив позивачу вартість поставленого товару.
Ухвалою від 16.02.2015 року було порушено провадження у справі №910/3134/15-г та призначено її розгляд на 13.03.2015 року.
В судовому засіданні 13.03.2015 року представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 13.03.2015 року подав заяву про застосування строків позовної давності та відзив на позовну заяву, а також надав усні пояснення, відповідно до яких просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що видаткова накладна не є розрахунковим документом, а є первинним документом, що фіксує та підтверджує господарську операцію (відпуск продукції). Рахунково-платіжним документом виступає рахунок-фактура, який передбачає виставлення певних сум до оплати, про що сторони домовились в договорі. Рахунок на оплату за договором на адресу відповідача не надходила. Поставка продукції відбулась 30.09.2010 року, а отже трьохрічний строк позовної давності сплив і до основної вимоги і до додаткових. Вважає, що підписаний між сторонами акт звірки не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки є лише відображенням певних даних у бухгалтерському обліку що складаються за правилами бухгалтерського обліку.
На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 13.03.2015 року оголошено перерву до 30.03.2015 року.
27.03.2015 року до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначає, що наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє від обов'язку сплатити за продукцію та не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні 30.03.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, проти заяви відповідача про застосування строку позовної давності заперечував, посилаючись на те, що шляхом підписання актів звірки взаємних розрахунків від 30.09.2013 року та 31.03.2013 року, відповідач визнав заборгованість за договором поставки №Д-1111-74/183-Д від 30.09.2010 року, тобто, вчинив дію, яка перериває строк позовної давності.
Представник відповідача в судовому засіданні 30.03.2015 року підтримав заяву про застосування строку позовної давності, просив суд у задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні 30.03.2015 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
30.09.2010 року між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (постачальник, позивач) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № Д-1111-74/183-Д (договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити у зумовлені строки покупцеві певну продукцію (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.2 договору товар поставляється єдиною партією. Асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару вказані у специфікації, яка оформлюється у вигляді додатку до даного договору і є невід'ємною частиною.
Специфікацією від 30.09.2010 року сторони погодили асортимент, кількість, ціну та загальну вартість товару.
Згідно з п. 2.2 договору оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором у розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов п. 6.3 договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженого представника покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.
Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що оплата здійснюється після поставки товару, що постачається за даним договором у розмірі його вартості.
Договір набуває чинності з дати підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
На виконання умов договору поставки №Д-1111-74/183-Д від 30.09.2010 року позивач поставив відповідачу товар на суму 8 136,28 грн., що підтверджується накладною №65 від 30.09.2010 року.
Проте, як зазначав позивач, в порушення зобов'язань за договором №Д-1111-74/183-Д від 30.09.2010 року, відповідач, в обумовлений цим договором строк (протягом 30 робочих днів з дня надходження товару), вартість отриманого від позивача товару в розмірі 8 136,28 грн. не оплатив.
В зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 8 136,28 грн.
У відповідності до частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки №Д-1111-74/183-Д від 30.09.2010 року, позивач поставив відповідачу товар на суму 8 136,28 грн., що підтверджується видатковою накладною №65 від 30.09.2010 року.
Представник відповідача проти факту отримання від позивача товару на суму 8 136,28 грн. за видатковою накладною №65 від 30.09.2010 року не заперечував, як і не заперечував проти того, що вартість отриманого від позивача товару він не сплатив, проте зазначав, що оплата за поставлений позивачем товар повинна здійснюватись на підставі, виставленого останнім рахунку-фактури, який позивачем виставлений не був.
Такі твердження представника відповідача судом відхиляються з огляду на нижчевикладене.
За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг поставленої продукції; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. (Даної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009 року).
Серед іншого, платіжні реквізити продавця зазначені розділі 12 договору №Д-1111-74/183-Д від 30.09.2010 року та видатковій накладній №65 від 30.09.2010 року, а вартість товару узгоджена контрагентами у специфікації та видатковій накладній.
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
Крім того, умовами договору (п.2.2) сторони погодили, що обов'язок відповідача з оплати поставленого позивачем товару виникає саме з дня надходження товару, та не пов'язаний з виставленням позивачем рахунку на оплату.
В силу наведених вище положень законодавства та умов договору саме прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на неї.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено на підставі договору №Д-1111-74/183-Д від 30.09.2010 року на загальну суму 8 136,28 грн., настав.
Враховуючи те, що відповідачем товар, отриманий на підставі договору №Д-1111-74/183-Д від 30.09.2010 року, протягом 30 робочих днів з дня його отримання оплачений не був, у останнього утворилась заборгованість в сумі 8 136,28 грн.
Відповідач у поданих заяві та відзиві просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача, посилаючись на те, що строк позовної давності для звернення з даним позовом з урахуванням перебігу строку на 30 днів, сплинув 12.11.2013 року.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Матеріали справи свідчать, що сторонами 30.09.2013 року, тобто в межах строку позовної давності, складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 1 091 584,19 грн., який включає борг за договором №Д-1111-74/183-Д від 30.09.2010 року в сумі 8 136,28 грн. Даний акт з боку покупця (відповідача) підписаний головним бухгалтером.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог про стягнення суми основного боргу станом на день звернення до суду з позовом (12.02.2015) не пропущено.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення суми основного боргу в розмірі 8 136,28 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 733,60 грн. - 3% річних та 431,22 грн. - інфляційних втрат за період прострочення з 11.11.2010 року по 11.11.2013 року.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Враховуючи, що відповідач, в обумовлені п. 2.2 договору строки - протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, тобто до 11.11.2010 року, поставлений позивачем товар не оплатив, з 12.11.2010 року, в зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, у позивача виникло право на нарахування 3% річних, інфляційних втрат.
Відповідно до п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Господарський суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст.625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п.1.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Отже, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Здійснивши перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, з урахуванням строків позовної давності, дати подачі позову та заяви позивача про застосування позовної давності господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 427,32 грн. за період прострочення з 12.02.2012 року по 11.11.2013 року (в межах трьох років від дати подачі позову), а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки за вказаний період інфляційне збільшення суми боргу не відбулось.
Крім того, в зв'язку з простроченням по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 231 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 569,53 грн. штрафу.
За приписами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У п.2.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Згідно з п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Проте, позивачем штраф у розмірі 569,53 грн. нарахований за порушення відповідачем саме грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість нарахування штрафу на підставі ст.231 Господарського кодексу України та є підставою для відмови в позові в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 310,96 грн. за період з 11.11.2010 року по 09.05.2011 року, на підставі п. 7.2 договору суд зазначає наступне.
Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті товару, згідно п. 6.3 даного договору, покупець виплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Статтею 258 ЦК України передбачено, що для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється спеціальна позовна давність в один рік.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що встановлений для вимог про стягнення пені спеціальний строк позовної давності станом на день звернення до суду з позовом (12.02.2015) пропущено.
Підписаний між сторонами акт звірки взаєморозрахунків від 30.09.2013 року не є в розумінні ст. 264 ЦК України дією, що свідчить про переривання строку позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки, як вже зазначалось, він підписаний лише до суми основного боргу.
З огляду на викладене та враховуючи положення ст.ст. 258, 261 ЦК України, п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, у зв'язку зі спливом позовної давності.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 8 136 (вісім тисяч сто тридцять шість) грн. 28 коп. - основного боргу, 427 (чотириста двадцять сім) грн. 32 коп. - 3% річних, 1 536 (одну тисячу п'ятсот тридцять шість) грн. 67 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Спичак О.М.
Повний текст рішення
складений 06.04.2015 року.