ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про повернення позовної заяви
06.04.2015Справа № 910/8483/15-г
Суддя Ломака В.С., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торсат»
до Приватного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі
Відділення № 17 філії «Центральне РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»
про зобов'язання виконати умови договору банківського рахунку,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торсат» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Відділення № 17 філії «Центральне РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про зобов'язання виконати умови договору банківського рахунку.
Подана Товариством з обмеженою відповідальністю «Торсат» позовна заява про зобов'язання виконати умови договору банківського рахунку не відповідає вимогам розділу VIII Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає поверненню з посиланням на ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, зокрема необхідністю сплати судового збору, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно зі ст. 1 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом, і включається до складу судових витрат.
За статтею 2 вказаного Закону платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.
При цьому, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, що має беззаперечно виконуватись сторонами в разі необхідності реалізації цього права.
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду, зокрема, щодо сплати судового збору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Як зазначено в п. п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів, при зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у меншому розмірі від визначеного законодавством, з огляду на наступне.
Так, позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за Договором № 59670 від 28.10.2014 р., а саме здійснити грошовий переказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Торсат» згідно платіжного доручення № 52 від 11.03.2015 р. шляхом перерахування грошових коштів на банківські реквізити, вказані в платіжному дорученні № 52 від 11.03.2015 р., тобто вимогу майнового характеру, виходячи з наступного.
З аналізу норм чинного в Україні законодавства та положень доктрини юридичної науки вбачається, що майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі.
Натомість, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
З аналогічних підстав може заявлятись позов про визнання відсутності прав у особи або визнання особи такою, що втратила право.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.
Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Враховуючи те, що на підставі положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про банки та банківську діяльність» між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору № 59670 від 28.10.2014 р. на розрахунково-касове обслуговування, які носять майново-грошовий характер, а відтак в даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14.
З урахуванням зазначеного, вимога позивача про зобов'язання виконати платіжне доручення є майновою вимогою, яка впливає на склад майна позивача, оскільки породжує підстави для змін його майнового стану.
Як вбачається з вищевказаного платіжного доручення, розмір грошових коштів, які позивач просить зобов'язати відповідача перерахувати, складає 2 458 000, 00 грн.
Отже, з урахуванням розміру спірної суми грошових коштів, позивач повинен був розрахувати розмір судового збору за вказаними майновими вимогами у максимальному розмірі, встановленому чинним законодавством - 73 080, 00 грн.
Проте, всупереч вищевказаних вимог позивачем до позовної заяви як доказ сплати судового збору надано платіжне доручення № 44 від 31.03.2015 р. про сплату судового збору у розмірі 1 218, 00 грн., тобто в меншому розмірі, ніж визначено чинним законодавством.
В силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приписами ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
В силу Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.
Таким чином, належним доказом відправлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів є опис вкладень в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) надані в оригіналі.
Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Як встановлено судом на підставі даних Єдиного державного реєстру інформаційного ресурсу http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, юридичною адресою Приватного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» є: 04050, м. Київ, вул. Артема, б. 60, проте позивачем не надано жодного доказу направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами на юридичну адресу відповідача.
Крім того, як вбачається з Договору № 59670 від 28.10.2014 р., адресою Відділення № 17 Філії "Центральне РУ" ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є: м. Київ, бул. Шевченко, б. 62, однак позивачем подано докази, а саме: фіскальний чек № 3975 від 31.03.2015 р. та опис вкладень у цінний лист 0105413840534 від 31.03.015 р., які свідчать про надсилання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів за адресою: 0133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 31.
Тобто, позивачем не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів у встановленому законом порядку, оскільки не надано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів за його юридичною адресою (адресою органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені).
При цьому, позивачем не надано доказів, що станом на день звернення до суду з даним позовом, відповідач знаходиться за адресою на яку скеровано копію позовної заяви.
Дані обставини є суттєвими, оскільки нормами ст. 59 Господарського процесуального кодексу України передбачено право відповідача після одержання ухвали про порушення провадження у справі надіслати суду відзив на позовну заяву, тоді як у даному випадку відповідач позбавляється можливості підготувати обґрунтовані заперечення на позовну заяву, з урахуванням усіх обставин, на які посилається позивач та поданих ним доказів.
Відповідно до п. 3.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
Позовну заяву повернути без розгляду.
Звернути увагу позивача, що після усунення недоліків, які стали підставою повернення позовної заяви без розгляду, він може повторно звернутися до господарського суду міста Києва з позовом.
Суддя В.С. Ломака