копія
02 березня 2015 р. Справа №818/79/15
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соп'яненка О.В.
за участю секретаря судового засідання - Усенко І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій,-
Позивачка звернулась до суду з позовом, який підтримала в судовому засіданні та мотивує тим, що відповідачем проведено планову перевірку її діяльності за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року. За наслідками перевірки винесено придаткові повідомлення-рішення, якими збільшено зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, з податку на додану вартість, винесено рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасне нарахування платником єдиного внеску, застосовано штрафні санкції. Також винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Вважає. Такі рішення протиправними.
Відповідачем зроблено висновок про завищення позивачкою витрат, пов'язаних з одержанням доходу. Так, відповідач вважає необхідним зменшити розмір витрат в зв'язку з неподанням позивачкою розрахунків витрат на опалення для орендарів приміщень. Вважає такі вимоги безпідставними. Позивачкою за договорами оренди передано в користування кільком орендарям частини будівлі. За договором орендар має сплачувати за користування приміщеннями орендну плату, до складу якої входить компенсація частини витрат на опалення та інші комунальні послуги. Розрахунки з надзадачами послуг проводились позивачкою відповідно до укладених договорів за показниками приладів обліку, в тому числі і за ті приміщення, які передані в оренду.
Відповідачем зроблено висновок про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість в зв'язку з невикористанням у господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей на суму 988533 грн. Такі висновки зроблено без детального опису порушення в акті та без будь-якого посилання на первинні документи, якими таке порушення підтверджується. Також відповідачем зроблено висновок про завищення податкового кредиту по відносинах з КП "Міськводоканал" та ПАТ "Сумиобленерго" без будь-якого обґрунтування таких висновків. При цьому з податку на доходи фізичних осіб виключається вартість послуг ПАТ "Сумигаз" а не КП "Міськводоканал" та ПАТ "Сумиобленерго". В зв'язку зі збільшенням доходів, які підлягають оподаткуванню, відповідачем збільшено зобов'язання з єдиного внеску.
Також відповідачем застосовано до позивачки штрафні санкції за неподання форми 20-ОПП, в які має відображатися інформація про створення, придбання об'єктів нерухомого майна. Податковий облік платників ведеться у відповідності до Порядку від 09 грудня 2011 року. Свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна отримано позивачкою в 2008 році. Подання форми 20- ОПП щодо такого майна не вимагається.
Вважає, що відповідачем рішення прийняті протиправно, просить їх скасувати.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав. Пояснив, що в ході перевірки позивачки встановлено завищення витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування. Так , встановлено, що орендарі приміщень сплачують частину вартості комунальних послуг. Позивачкою ж до складу витрат віднесено вартість таких послуг в повному обсязі. Також при перевірці первинних документів встановлено, що позивачкою віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений при придбанні запасних частин, послуг з газопостачання, водозабезпечення та водовідведення. Такі матеріальні цінності та послуги не використані в ході господарської діяльності. При перевірці книги доході та витрат встановлено, що залишки ТМЦ також відсутні. В зв'язку з завищенням витрат, позивачкою занижено доходи, які підлягають оподаткуванню та не в повному обсязі сплачувався єдиний внесок. Просить в задоволенні позову відмовити.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню. Судом встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивачки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року; правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року. За наслідками перевірки 31.12.2014 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0065031701/69577, яким збільшено зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 6795,57 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3397,79 грн.; № 0065021701/69578, яким збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на 100407 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 50203,5; № 0064991701/69582, яким застосовано адміністративні (штрафні) санкції в сумі 170 грн. Також відповідачем винесено вимогу № 0065001701/69579 від 31 грудня 2014 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 17050,47 грн., застосовано штрафні санкції за донарахування своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування рішеннями від 31 грудня 2014 року № 0065011701/69581 в сумі 985 грн. 53 коп.,(т.1 а.с. 45-49).
Відповідно до ату перевірки, відповідачем зроблено висновок про завищення позивачкою витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, в зв'язку з включенням до них витрат на оплату комунальних послуг, які компенсуються орендарями. Також зроблено висновок про завищення податкового кредиту по відносинах з надавачами таких послуг.
Судом встановлено, що в період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року позивачка перебувала на загальній системі оподаткування. Відповідно до ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування доходом фізичних осіб, отриманим від провадження господарської діяльності, оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Судом встановлено, що позивачкою укладено договори оренди з ТОВ "Ютасервис", ОСОБА_2 Відповідно до умов договорів останні отримали в користування на правах оренди нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 за що зобов'язалися сплачувати орендну плату. Відповідно до умов договорів в орендну плату включено витрати на забезпечення електропостачання, водопостачання та газопостачання (т.1, а.с. 60-66). Позивачкою та орендарями складались акти надання послуг з оренди приміщення та визначався розмір плати з урахуванням компенсації вартості витрат на оплату комунальних послуг та електроенергії (т.1, а.с. 70-75).
Відповідно до ст. 283 ч. 1 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. За приписами ч. 1 ст. 284 ГК України орендна плата є однією з істотних умов договору оренди. Відповідно до ст. 286 ч. 1 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. З наведених норм вбачається, що орендна плата є платежем за користування майном, а не платою за надання послуг, як стверджує відповідач. Розмір орендної плати встановлюється договором за погодженням сторін. Відповідачем не подано ніяких доказів того, що орендарі перебували у будь-яких правовідносинах з надавачами комунальних послуг та здійснювали оплату таких послуг. Також не подано доказів здійснення оплати комунальних послуг орендодавцю. Умовами договору встановлено орендну плату з урахуванням компенсації комунальних послуг, однак це лише одна з обставин, яка приймалась до уваги при визначенні сторонами договору розміру орендної плати. Відповідно до наданих договорів, рахунків, податкових накладних, банківських виписок по рахунку саме позивачка перебувала в договірних відносинах з надавачами послуг та здійснювала оплату (т.1, а.с. 111-210). Як було повідомлено в судовому засіданні представником позивачки та не спростовується відповідачем, частина приміщень в будівлі по АДРЕСА_1, що належить позивачці, використовуються позивачкою у власній господарській діяльності, а частина здається в оренду. Також судом встановлено, що будівля має по одному приладу обліку газу, води та електроенергії. Окремий облік споживання кожним з користувачів не ведеться. Відповідачем не наведено в акті та не повідомлено в судовому засіданні як саме ним визначалась частка сплачена орендарями в загальній сумі оплати комунальних послуг. Враховуючи, що позивачкою приміщення використовується в господарській діяльності з метою отримання доходу, суд вважає, що нею правомірно витрати на оплату послуг з водопостачання та водовідведення, електрозабезпечення та газопостачання віднесено до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, а суми податку на додану вартість, сплачені в ціні таких послуг, до податкового кредиту.
В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про заниження позивачкою податкового зобов'язання з податку на додану вартість за рахунок безпідставного відображення в складі податкового кредиту податку, сплаченого при придбанні товарів, що не були використані у господарській діяльності. Так, за 2013 до складу податкового кредиту включено 187370 грн. від придбання товарів на суму 2463354 грн. (без ПДВ). До складу витрат включено лише 1474821 грн. Вважає, що має відбутися приріст залишку ТМЦ на 988533 грн. В ході перевірки книги обліку доходів і витрат відповідачем встановлено, що станом на 31.12.2013 року позивачкою залишки в книзі не відображені, а тому віднесення до податкового кредиту 75188 грн. за грудень 2013 року є безпідставним. Судом встановлено, що позивачка надає послуги з перевезення пасажирів. В зв'язку з цим позивачкою здійснюється закупівля палива (газу) для автомобілів, придбавались запасні частині. На підтвердження цього позивачкою надано копії довідок про взаємні розрахунки з постачальниками, видаткових накладних (т. 1 а.с. 76-110). За поясненням представників позивача та наданими видатковими накладними, позивачкою газ для заправки автомобілів придбавався оптом, але зберігався у постачальника та відпускався для заправки транспортних засобів, що використовуються позивачкою. Ця обставина відповідачем не оспорюється. Судом встановлено, що висновок про відсутність запасів ТМЦ відповідачем зроблено виключно на підставі книга обліку доходів і витрат, в якій позивачкою запаси не відображались. В ході перевірки відповідач не вимагав проведення інвентаризації, перевірку запасів не проводив.
Форма книги обліку доходів та витрат до 18.10.2013 року була встановлена Наказом ДПА України від 24.12.2010 N 1025. Цим наказом затверджено форму книги, яка мала графу для відображення залишку товарних запасів, матеріалів, сировини на початок звітного періоду. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 затверджено нову форму книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Цією формою відображення залишку товарних запасів не передбачається. За таких обставин, суд вважає, що не відображення позивачкою запасів станом на 31.12.2013 року, як зазначає відповідач, є правомірним. Фактична ж наявність таких запасів, як було зазначено, відповідачем в ході перевірки не встановлена. Відповідно до ст. 177 п. 177.2 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. На підставі цієї норми позивачкою здійснювався облік лише фактично здійснених та документально підтверджених витрат. Облік же податкового кредиту проводився у відповідності до вимог ст. 198 п. 198.2 ПК України за датою тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. За таких обставин сам лише факт невідповідності задекларованої вартості товарів, з придбання яких ПДВ включено до податкового кредиту, розміру відображених витрат ще не є доказом безпідставного формування податкового кредиту з придбання товарів, що не були використані у господарській діяльності.
Відповідачем застосовано до позивачки штрафні санкції в розмірі 170 грн. в зв'язку з порушенням вимог ст. 63 п. 63.3 ПК України, що полягало у неподанні відомостей про об'єкти оподаткування за формою 20-ОПП. Суд вважає таке рішення відповідача протиправним.
Відповідно до ст. 63 п. 63.3 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.
В період з набрання чинності Податковим кодексом України з 01.01.2011 року і до 09.12.2011 року порядок обліку платників податків було врегульовано Наказом ДПА України від 22.12.2010 року N 979 . Відповідно до п.п. 8.4-8.5 цього Порядку 8.4. повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (об'єкт оподаткування), за ф. N 20-ОПП (додаток 11) подається протягом 10 робочих днів після його реєстрації, створення чи відкриття до органу державної податкової служби за місцезнаходженням такого об'єкта. У разі зміни відомостей про об'єкт оподаткування, а саме: зміна типу, найменування, місцезнаходження або стану об'єкта оподаткування, платник податків надає зазначене повідомлення за ф. N 20-ОПП з оновленою інформацією до органу державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта оподаткування, щодо якого відбулися зміни.
З 09.12.2011 року набрав чинності "Порядок обліку платників податків і зборів", затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року N 1588. Пункти 8.4-8.5 цього Порядку містять вимоги про подання форми 20-ОПП аналогічні за змістом до тих, що містились у Порядку, затвердженому наказом ДПА України.
З наведених норм вбачається, що платник податків зобов'язаний повідомити про об'єкти оподаткування шляхом подання форми 20-ОПП у випадку своєї реєстрації (постановці на облік) у контролюючому органі, при реєстрації, створенні чи відкритті об'єкту оподаткування, а також у випадку змін такого об'єкта. Жодним з наведених нормативних актів не встановлено обов'язку подання таких відомостей особами, що взяті на облік та набули об'єкти оподаткування до набрання чинності вказаними нормативними актами. Відповідно до виписки з ЄДР та копій свідоцтв про право власності ОСОБА_1 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності в 1999 році, набула право власності на об'єкт нерухомості в АДРЕСА_1 в 2002 та 2008 роках. За таких обставин, суд вважає висновки відповідача про порушення позивачкою вимог ст. 63 ПК України безпідставними.
В зв'язку з тим, що відповідачем зроблено висновок про заниження позивачкою доходу, який підлягає оподаткуванню, відповідачем винесено вимогу № 0065001701/69579 від 31 грудня 2014 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 17050,47 грн., застосовано штрафні санкції за донарахування своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування рішеннями від 31 грудня 2014 року № 0065011701/69581 в сумі 985 грн. 53 коп. Як було зазначено вище, висновки відповідача про завищення позивачкою витрат та заниження в зв'язку з цим доходу суд вважає безпідставним. За таких обставин, суд вважає необхідним скасувати зазначену вимогу та рішення про застосування штрафних санкцій.
На підставі ст. 94 КАС України суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір, сплачений при зверненні до суду з позовом, в сумі 358 грн. 02 коп.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій - задовольнити
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 31.12.2014 року № 0065031701/69577, яким збільшено суму зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 6 795,57 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3397,79 грн.; № 0065021701/69578, яким збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість на 100 407 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50 203,5 грн.; 0064991701/69582, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 170 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у м. Сумах від 31 грудня 2014 року № 0065001701/69579 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині донарахування за 2013 рік в сумі 15 720,42 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 31 грудня 2014 року № 0065011701/69581 в частині застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 786,02 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 358,02 грн., сплачений при зверненні до суду.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) О.В. Соп'яненко
З оригіналом згідно
Суддя О.В. Соп'яненко