ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.04.2015Справа №910/1886/15-г
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»
До Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»
Про стягнення 25 840,06 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Парапан Л.П. представник за довіреністю № 3882/18 від 02.12.14.
Від відповідача: не з'явився
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (далі - відповідач) про стягнення 25 840,06 грн., а саме: 18 961,42 грн. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 863,41 грн. - пені, 4 527,43 грн. - збитків від інфляції, 487,80 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.15. порушено провадження у справі № 910/1886/15-г та призначено її до розгляду на 17.02.15.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.15. суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі в розгляді даної справи третьої особи та відклав розгляд справи на 05.03.15.
26.02.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Приватного акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
В зв'язку з неявкою в судове засідання 05.03.15. представників сторін, розгляд справи на підставі ст.. 77 ГПК України було відкладено на 02.04.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 02.04.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 02.04.15. вкотре не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/1886/15-г.
В судовому засіданні 02.04.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.06.12. між позивачем (Страховиком) та Каляновим Андрієм Валентиновичем (Страхувальником) було укладено Договір № 3613264 страхування наземного транспорту (далі - Договір), відповідно до якого позивач прийняв під страховий захист, автомобіль марки Mitsubishi, д.р.н. АР8333СА.
18.12.12. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась в м. Запоріжжя по вул. Плотинна, автомобіль марки Mitsubishi, д.р.н. АР8333СА отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою відділення ДАІ та Відомостями № 9126784 про ДТП.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля марки ВАЗ 2101, д.р.н. 29192НЕ Ткаченко Володимиром Володимировичем вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 29.01.13. в адміністративній справі № 0814/14582/2012, провадження № 3/334/32/2013.
18.12.12. Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку.
Згідно з ремонтною калькуляцією № 1.002.12.0 від 24.12.12., складеної системою Audatex, відповідно до рахунку на оплату № 1321 від 24.12.12., наряду-замовлення № НЗ011775 від 12.02.13., вартість ремонту автомобіля марки Mitsubishi, д.р.н. АР8333СА склала 20 461,42 грн.
На підставі страхового акту № 1.002.12.07043/VESKO36705 від 27.12.12. позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 19 961,42 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 111 від 04.01.13.
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9922067 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки ВАЗ 2101, д.р.н. 29192НЕ, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача.
Строк дії полісу № АВ/9922067 з 06.10.12. по 05.10.13. При цьому, ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майно за вказаним полісом становить 50 000,00 грн.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ткаченко В.В., який керував автомобілем марки ВАЗ 2101, д.р.н. 29192НЕ, встановлена у судовому порядку.
У відповідності до положень ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
У відповідності до положень ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Положеннями ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Як передбачено п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції станом на момент скоєння ДТП), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, виходячи з аналізу зазначених норм, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за цими вимогами - до відповідача.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № АВ/9922067 становить 1000,00 грн.
Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18 961,42 грн. страхового відшкодування в порядку регресу (19 961,42 грн. - 1 000,00 грн.).
Стосовно доводів відповідача про те, що оскільки позивачем не було надано експертної оцінки вартості відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу (автомобіля марки Mitsubishi, д.р.н. АР8333СА), тому відповідач не має можливості визначити розмір матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизі пошкодженого майна.
Згідно з листом Верховного Суду України від 19.07.11. "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування", визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, як правило, виходять із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварозначної експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, ні нормами законодавства про страхування, ні договором страхування, укладеним між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності, а тому, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі ремонтної калькуляції № 1.002.12.0 від 24.12.12., складеної системою Audatex, відповідно до рахунку на оплату № 1321 від 24.12.12., наряду-замовлення № НЗ011775 від 12.02.13.
Наведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах від 21.01.14. у справі № 910/11450/13, від 23.08.11. у справі № 42/92, від 15.01.13. у справі № 5011-72/9778-2012, від 30.01.13. у справі №5011-35/11156-2012, від 13.05.13. у справі № 5011-50/17051-2012, від 30.07.13. у справі № 910/3655/13.
Крім того, жодних заперечень чи скарг від Страхувальника не надходило, отже сума, визначена позивачем, була прийнята та погоджена Страхувальником.
Встановлено, що сума заподіяної шкоди в розмірі 18 961,42 грн. була розрахована у відповідності до умов Договору на підставі ремонтної калькуляції № 1.002.12.0 від 24.12.12., складеної системою Audatex, відповідно до рахунку на оплату № 1321 від 24.12.12., наряду-замовлення № НЗ011775 від 12.02.13. за вирахуванням зносу транспортного засобу в межах суми страхового відшкодування.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18 961,42 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 1 863,41 грн. пені, суд відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.
Пеня нарахована позивачем (Страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) в порядку регресу.
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.
Наведене випливає з вимог ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 1 863,41 грн. пені.
Водночас, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Таким чином, положення п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).
Однак, ані Цивільним кодексом України, ані законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).
За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.
Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 27.03.12. у справі № 4/14-3520-2011 та постанові Верховного суду України 12/052 від 26.09.12. у справі № 4/14-3520-2011.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 487,80 грн. - 3% річних та 4 527,43 грн. - збитків від інфляції.
Приписами ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
При цьому, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку, зокрема, відшкодування шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальністю за порушення грошових зобов'язань»).
В своєму листі від 01.07.14. Верховний суд України вказав на наступне. Відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 р. N 10-74/0/4-13). Таким чином, дія ч. 2 ст. 625 ЦК не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 24.03.15. у справі № 910/17021/14.
Отже, вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції та 3% річних задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18 961,42 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, в частині стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають, внаслідок чого позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, б. 145; ідентифікаційний код 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, б. 8; ідентифікаційний код 20474912) 18 961 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят одну) грн. 42 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 340 (одну тисячу триста сорок) грн. 64 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.04.15.
Суддя Т.М. Ващенко