ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.03.2015Справа №910/2994/15-г
За позовом Київської міської клінічної лікарні № 5
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона»
про стягнення 157 113, 32 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Полонська Т.Л. за довіреністю № 549-01 від 13.03.2015 р.;
від відповідача: не з'явився.
Київська міська клінічна лікарня № 5 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона» (далі - відповідач) про стягнення 157 113, 32 грн., які складаються з 117 469, 49 грн. основного боргу, 8 987, 74 грн. пені, 4 906, 87 грн. 3% річних, 25 749, 22 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він надав клієнтам відповідача медичні послуги, за які останній в порушення взятих на себе зобов'язань в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 117 469, 49 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2015 р. порушено провадження у справі № 910/2994/15-г, її розгляд призначено на 17.03.2015 р.
13.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/2994/15-г від 13.02.2015 р. подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 17.03.2015 р. представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 17.03.2015 р. не з'явився, проте 16.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 31.03.2015 р.
26.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення.
31.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи та клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю направити в судове засідання свого повноважного представника.
Представник відповідача в судове засідання 31.03.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.
Так, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 31.03.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
29.07.2005 р. між ЗАТ «Страхова компанія «Київ-Енерго-Поліс» (замовник) та позивачем (виконавець) було укладено Договір № 3/90 про надання медичних послуг, відповідно до п. 1.1. якого виконавець забезпечує надання медичної допомоги та медичних послуг клієнтам замовника.
Клієнтами замовника є особи, що застраховані замовником за договором добровільного медичного страхування та отримали страхову картку (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 1.3. Договору організація надання медичної допомоги та медичних послуг здійснюється через замовника.
За умовами п. 4.1.1. Договору виконавець зобов'язаний своєчасно і якісно надавати медичну допомогу клієнтам згідно з переліками видів медичних послуг, наведених в додатку № 1 до цього Договору та своєчасно і у повному обсязі забезпечувати наявність медикаментів та витратних матеріалів, необхідних для обстеження і лікування клієнтів замовника.
У свою чергу, замовник зобов'язаний забезпечити своєчасну оплату медичних послуг фактично наданих виконавцем клієнтам в межах діючих для них страхових сум згідно з програмами страхування та у строки визначені п. 3.4. (п. 4.3.1. Договору).
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що вартість медичних послуг, наданих виконавцем клієнтам, визначається згідно з узгодженими сторонами тарифами (Додаток № 2 до даного Договору).
Згідно з п. 3.2. Договору затверджені сторонами тарифи на медичні послуги діють протягом дії даного Договору і змінюються тільки за згодою сторін в порядку, передбаченому п. 7 даного договору.
В силу п. 3.3. Договору розрахунки за надані медичну допомогу та послуги клієнтам здійснюються один раз на місяць.
Пунктом 3.4. Договору передбачено, що оплата наданих клієнтам медичних послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця в термін до 10 (десяти) робочих днів після отримання замовником наступних документів:
- акту виконаних робіт, в якому зазначається: діагноз, тривалість лікування клієнтів, перелік наданих ним медичних послуг та їх вартість (додаток № 3 до даного Договору);
- рахунків на оплату вартості наданих медичних послуг.
За умовами п. 6.2. Договору, даний Договір вступає в силу з дня його підписання і діє протягом 12 календарних місяців.
Якщо жодна із сторін не надасть письмової заяви про припинення дії даного Договору за 30 календарних днів до закінчення його дії, цей Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік з дати, яка зазначена як дата закінчення строку дії даного Договору.
18.10.2006 р. сторони уклали Додаткову угоду до Договору, якою визначили, що ЗАТ «СК «Крона» є правонаступником ЗАТ «СК «Київ-Енерго-Поліс» та несе всі права, обов'язки та відповідальність за Договором, а також змінили преамбулу Договору.
В подальшому, листом від 03.01.2012 р. № 02 відповідач повідомив позивача, що 29.04.2011 р. у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» найменування Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона» (що знаходиться за адресою м. Київ, 01133, вул. Щорса, 36-Б, ЄДРПОУ 30726778) було змінено на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Крона».
На виконання умов Договору позивач надав медичні послуги клієнтам відповідача на загальну суму 117 469, 49 грн. та для їх оплати у відповідності з умовами п. 3.3. Договору направив на адресу відповідача акти виконаних робіт та рахунки: № 79 від 12.10.2012 р. на суму 4 578, 74 грн.; № 82 від 06.12.2012 р. на суму 3 924, 17 грн.; № 16 від 18.03.2013 р. на суму 3 504, 30 грн.; № 24 від 16.04.2013 р. на суму 2 131, 08 грн.; № 25 від 16.04.2013 р. на суму 2 941, 26 грн.; № 26 від 24.04.2013 р. на суму 4 334, 22 грн.; № 27 від 24.04.2013 р. на суму 2 716, 18 грн.; № 28 від 24.04.2013 р. на суму 2 234, 57 грн.; № 29 від 24.04.2013 р. на суму 2 932, 73 грн.; № 30 від 13.05.2013 р. на суму 788, 67 грн.; № 31 від 13.05.2013 р. на суму 4 854, 66 грн.; № 32 від 13.05.2013 р. на суму 3 683, 54 грн.; № 33 від 13.05.2013 р. на суму 3 925, 64 грн.; № 34 від 13.05.2013 р. на суму 492, 45 грн.; № 35 від 13.05.2013 р. на суму 1 736, 98 грн.; № 36 від 13.05.2013 р. на суму 4 833, 90 грн.; № 38 від 20.06.2013 р. на суму 5 288, 71 грн.; № 41 від 25.07.2013 р. на суму 2 780, 74 грн.; № 43 від 29.08.2013 р. на суму 3 087, 01 грн.; № 44 від 29.08.2013 р. на суму 1 602, 54 грн.; № 45 від 29.08.2013 р. на суму 2 217, 56 грн.; № 47 від 26.09.2013 р. на суму 2 886, 64 грн.; № 48 від 14.10.2013 р. на суму 5 143, 66 грн.; № 49 від 28.10.2013 р. на суму 3 162, 84 грн.; № 50 від 28.10.2013 р. на суму 6 208, 38 грн.; № 51 від 18.11.2013 р. на суму 2 639, 00 грн.; № 52 від 18.11.2013 р. на суму 1 090, 41 грн.; № 53 від 27.11.2013 р. на суму 2 703, 54 грн.; № 54 від 27.11.2013 р. на суму 1 547, 83 грн.; № 2 від 21.01.2014 р. на суму 2 709, 12 грн.; № 3 від 21.01.2014 р. на суму 2 808, 09 грн.; № 4 від 21.01.2014 р. на суму 3 662, 28 грн.; № 5 від 21.01.2014 р. на суму 2 979, 11 грн.; № 6 від 21.01.2014 р. на суму 3 850, 09 грн.; № 7 від 26.02.2014 р. на суму 1 042, 70 грн.; № 8 від 27.03.2014 р. на суму 1 938, 20 грн.; № 9 від 15.04.2014 р. на суму 375, 72 грн.; № 10 від 15.04.2014 р. на суму 4 219, 91 грн.; № 12 від 08.07.2014 р. на суму 2 475, 87 грн.; № 13 від 28.08.2014 р. на суму 1 436, 45 грн.
Слід відзначити, що вказані рахунки та акти не містять посилання на Договір, однак суд враховує, що за змістом ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Необхідності вказувати в рахунках та актах наданих послуг підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Крім того, відповідач не заперечує проти отримання спірних послуг саме за вказаним вище Договором та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого відповідні послуги могли бути надані.
Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір про надання послуг; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.
Факт направлення означених документів на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень відповідачу, а їх одержання не заперечується відповідачем.
Листом № 654 від 26.09.2014 р. відповідач визнав заборгованість за вищевказаними рахунками, та гарантував остаточний розрахунок у визначені строки.
З огляду на те, що відповідач в повному обсязі так і не розрахувався за поставлений позивачем товар, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Після порушення провадження у справі відповідач перерахував позивачу 30.03.2015 р. 14 726, 60 грн. на підставі платіжного доручення № 1241 від 30.03.2015 р., що відповідно до пояснень представника позивача були зараховані в оплату спірних актів, у зв'язку з чим станом на момент розгляду спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем становить 102 742, 89 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.
Згідно зі ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що відповідач мав здійснити оплату медичних послуг в термін до 10 робочих днів після отримання ним наступних документів: акту виконаних робіт, в якому зазначається діагноз, тривалість лікування клієнтів, перелік наданих ним медичних послуг та їх вартість; рахунків на оплату вартості наданих медичних послуг.
При цьому, суд не приймає до уваги лист відповідача № 654 від 26.09.2014 р., як такий, що визначає нові строки виконання зобов'язань з розрахунку перед позивачем, оскільки означеним листом відповідач фактично спробував в односторонньому порядку змінити визначені умовами Договору строки оплати наданих позивачем медичних послуг, проте як повноважень змінювати умови Договору в односторонньому порядку йому надано не було.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 102 742, 89 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
При цьому, в частині стягнення суми боргу, сплаченого відповідачем на користь позивача після порушення провадження у даній справі в розмірі 14 726, 60 грн. провадження слід припинити.
Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 8 987, 74 грн. пені, слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).
Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.
Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Пунктом 5.4. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату медичних послуг, наданих виконавцем клієнтам, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 8 987, 74 грн., суд встановив, що він є арифметично невірним через невірне визначення позивачем кількості днів у 2012 році (не 365, а 366 днів).
Згідно з вірним розрахунком розмір пені складає 8 874, 50 грн.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 4 906, 87 грн. 3% річних та 25 749, 22 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивач нарахував відповідачу 3 % річних в сумі 4 906, 87 грн., розрахунок яких є невірним через неправильне визначення позивачем під час нарахування 3% річних по рахунку № 79 від 12.10.2012 р. на суму 4 578, 74 грн. кількості днів у 2012 році (не 365, а 366 календарних днів).
За розрахунком суду розмір 3% річних складає 4 906, 80 грн.
Крім того, позивач нарахував відповідачу 25 749, 22 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких є методологічно невірним.
Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 25 749, 22 грн. суд вважає його заниженим в силу обрання невірної методики розрахунку, однак в силу відсутності від позивача клопотання про вихід за межі позовних вимог, - задовольняє їх в цій частині саме в розмірі, заявленому позивачем.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати наданих позивачем послуг, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зазначеного.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
При цьому, що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.
Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.
Водночас, відповідно до абз. 1 п. 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», наголошено на тому, що частиною другою статті 49 ГПК України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.
Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 ГПК України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.
Отже, враховуючи те, що спір в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 14 726, 60 грн. доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) відповідача та погашення заборгованості в цій частині перед позивачем лише після порушення провадження у справі, суд вважає за необхідне також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений за подання у даній справі судовий збір з вказаної суми.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Провадження в частині розгляду позовних вимог про стягнення 14 726 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять шість) грн. 60 коп. основного боргу, - припинити.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона» (04071, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 32-А; код ЄДРПОУ 30726778) на користь Київської міської клінічної лікарні № 5 (03115, місто Київ, вулиця Відпочинку, будинок 11; код ЄДРПОУ 00185028) 102 742 (сто дві тисячі сімсот сорок дві) грн. 89 коп. основного боргу, 25 749 (двадцять п'ять тисяч сімсот сорок дев'ять) грн. 22 коп. інфляційних втрат, 8 874 (вісім тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 50 коп. пені, 4 906 (чотири тисячі дев'ятсот шість) грн. 80 коп. 3% річних та 3 140 (три тисячі сто сорок) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.04.2015 р.
Суддя В.С. Ломака