ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.04.2015Справа №910/2587/15-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремшляхбуд»
до 1) Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»
2) Публічного акціонерного товариства «ДЕЛЬТА БАНК»
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарина Геннадіївна
про визнання договору недійсним
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача: Ткач Д.М. - представник за довіреністю від 16.05.14
від відповідача-1: Серафіменко В.О. - представник за довіреність № 67 від 24.03.15
від відповідача-2: не з'явились
від третьої особи: не з'явились
У судовому засіданні 01.04.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремшляхбуд» до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «ДЕЛЬТА БАНК» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013., укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченко Д.Г., в частині передачі прав та зобов'язань за кредитним договором № 04/10/11-КЛТ від 05.09.2011 року, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Ремшляхбуд».
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.02.2015 порушено провадження у справі № 910/2587/15-г за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 18.03.2015.
Даною ухвалою, на підставі ст. 27 ГПК України, суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарину Геннадіївну.
20.02.2015 загальним відділом діловодства суду зареєстровані пояснення третьої особи по суті спору та клопотання про розгляд справи за її відсутності.
16.03.2015 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника та клопотання про продовження строку розгляду спору.
У судове засідання, призначене на 18.03.2015, представники відповідачів не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляли, хоча про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Ухвалою суду від 18.03.2015 задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 01.04.15.
31.03.2015 на адресу суду надійшло клопотання третьої особи про розгляд справи за її відсутності із врахуванням фактичних обставин справи.
У судове засідання 01.04.2015 з'явилися представники позивача та відповідача-1. Відповідач-2 не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Клопотання про відкладення від відповідача-2 не надходило.
Представники позивача та відповідача-1 не заперечували проти клопотання третьої особи та зазначили щодо можливості слухання справи за наявними матеріалами. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позові.
Представник відповідача-1 надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечував з наступних підстав. Відповідач-1 зазначає, що основними доводами позивача щодо визнання недійсності договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, укладеного між відповідачами, є не повідомлення позивача як боржника про зміну кредитора. Однак, з такими доводами відповідач-1 не погоджується, оскільки порядок зміни кредитора у зобов'язанні регулюється ст. 516 ЦК України, відповідно до якої зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. А тому відповідач-1 просить суд відмовити позові повністю.
У поясненнях третьої особи зазначено, що спірний договір, посвідчений останньою -Шевченко Д.Г. та зареєстрований в реєстрі № 2466, укладений сторонами ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» з дотриманням всіх норм чинного законодавства України та без порушень права позивача, як боржника за зобов'язаннями. Також третя особа зазначає, що доводи позивача щодо не повідомлення його про зміну кредитора не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до положень цивільного законодавства України зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника. Крім цього, у спірному договору сторони передбачили, що покупець (ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК») зобов'язується надіслати кожному позичальнику повідомлення про відступлення права вимоги, що стосується кредитного договору, стороною якого є такий позичальник, в порядку встановленому законодавством (п. 7.6. договору купівлі-продажу). Щодо посилання позивача на необхідність укладення між позивачем та новим кредитором ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» додаткових угод до кредитного договору, третя особа зазначає, що такий обов'язок сторін правочину як укладення будь-яких додаткових договорів чи додаткових угод до кредитного договору відносно зміни кредитора у зобов'язанні не передбачено жодним чинним законодавчим актом.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
08 вересня 2011 року між Публічним акціонерним банком ««Кредитпромбанк» (надалі - відповідач-1, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремшляхбуд» (надалі - позивач, позичальник) було укладено кредитний договорі № 04/10/11-КЛТ.
Відповідно до п. 2.1. кредитного договору № 04/10/11-КЛТ від 08.09.2011 р. банк надає позичальнику кредити, на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів.
Підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір (контракт, угода, додаток, рахунок-фактура) (п. 2.3. кредитного договору № 04/10/11-КЛТ від 08.09.2011 р.).
Згідно з п. 5.1. кредитного договору № 04/10/11-КЛТ від 08.09.2011 р. цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного погашення позичальником кредитів, процентів за користування ним, комісії, а при наявності простроченої заборгованості - і пені за несвоєчасне погашення кредитів та сплату процентів.
27 вересня 2013 року між Публічним акціонерним банком «Кредитпромбанк» (продавець) та Публічним акціонерним банком«ДЕЛЬТА БАНК» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 2466 (надалі - договір купівлі-продажу).
Відповідно до п.2.1. договору купівлі-продажу продавець за цим договором погоджується продати (відступити) право вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.
У п. 7.6. договору купівлі-продажу визначено сторони домовилися, що покупець зобов'язаний надіслати кожному позичальнику повідомлення про відступлення права вимоги, що стосується кредитного договору, стороною якого є такий позичальник, в порядку, встановленому чинним законодавством, та надіслати кожній особі, що надає забезпечення, повідомлення про відступлення права вимоги в порядку, встановленому чинним законодавством.
За доводами позивача укладання договору купівлі-продажу між відповідачами порушує права та обов'язки позивача, оскільки в порушення умов кредитного договору відповідачами у належний спосіб не змінили його умов, зокрема в частині порядку виконання іпотекодавцем своїх зобов'язань і умов обтяження предмету іпотеки, а також своєчасно не повідомили боржника (позивача) про зміну кредитора. Крім цього, позивач зазначає, що спірний договір купівлі-продажу вимог стосується переходу прав до ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» у зобов'язанні не тільки за кредитним договором, укладений між позивачем та відповідачем-1, а й зобов'язань за іншими договорам,а тому визнання договору на передачу активів в цілому не відповідає приписам ст. 217 ЦК України. З огляду на зазначене, позивач просить суд визнати частково недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013., укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченко Д.Г., в частині передачі прав та зобов'язань за кредитним договором № 04/10/11-КЛТ від 05.09.2011 року, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Ремшляхбуд».
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 цього Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу припису ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.
Отже, дійсність правочину це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено у ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.2.10 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Відповідно п. 1 ч. 1 до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу.
Статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 509 ЦК України визначає поняття зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі, якщо цей кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто відступлення права вимоги є можливим за умови її дійсності.
Виходячи зі змісту ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому статтею 519 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку.
Відтак уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні та не впливає на зміст самого зобов'язання.
Наведене не дає підстав для висновку, що проведення в даному випадку заміни сторони у зобов'язанні порушує права та інтереси боржника (позивача), останній не є особою, яка на встановлених законом підставах може оспорювати її дійсність.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору в частині, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків а також порушення його прав й інтересів з боку відповідачів.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Позивачем доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачами його прав і охоронюваних законом інтересів, не надано, як і не доведено наявність та обґрунтованість обставин викладених у позовній заяві та підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, за таких обставин в задоволенні позовних вимог, з викладених у позові правових підстав, необхідно відмовити.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
У задоволенні позовних вимог відмовити
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 03.04.2015 р.
Суддя Пукшин Л.Г.