Справа № 817/3957/14
25 лютого 2015 року м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук Т.О. при секретарі судового засідання Цвіркун О.О., за участю сторін
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Нероди В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
до Головного управління Держземагенства у Рівненській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Рівненського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 з позовом до Головного управління Держземагентства у Рівненській області про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в задоволенні клопотання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га в адміністративних межах Глинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області та зобов'язання відповідача розглянути подане позивачем клопотання від 03.10.2013 року про надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га в адміністративних межах Глинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області та надати мотивовану відповідь на клопотання у встановлений строк (з урахуванням уточнення позовних вимог).
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відмова відповідача у задоволенні клопотання від 03.10.2013 року про надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га в адміністративних межах Глинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області надана без зазначення обґрунтувань та мотивів, що слугували такій відмові, а тому такі дії відповідача є протиправними та незаконними, а клопотання підлягає повторному розгляду та надання позивачу вмотивованої відповіді.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням уточнення позовних вимог викладених в усній формі під фіксацію, а саме просив суд визнати дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії щодо розгляду клопотання від 03.10.2013 року.
Відповідач подав суду письмові заперечення проти адміністративного позову, відповідно до яких позовні вимоги не визнає, та зазначає, що клопотання позивача від 03.10.2013 року про надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га в адміністративних межах Глинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області було розглянуто у встановлений законодавством строк та в зв'язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки в поданих позивачем графічних матеріалах накладається на земельні ділянки приватної та комунальної власності, ОСОБА_3 було надіслано відповідь з обґрунтуванням мотивів відмови у задоволенні клопотання.
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову з підстав викладених у письмових запереченнях та крім того, зазначив, що вказане позивачем клопотання від 03.10.2013 року вже було ним розглянуто повторно на виконання рішення Рівненського оружного адміністративного суду від 07.04.2014 року, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
В жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держземагенства у Рівненській області із клопотанням (дата складання клопотання від 03.10.2013 року, вх.№ від 07.10.2013 року М-233) у якому посилаючись на частину шосту статті 118 Земельного кодексу України просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею не більше 2 га. на території Глинської сільської ради Здолбунівського району, Рівненської області (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення. До клопотання позивачем долучено графічні матеріали.
Згідно відповіді на вказане клопотання, яка датована 30.10. 2013 року за № 07-М-233-253, Головним управлінням Держземагенства у Рівненській області відмовлено позивачу у зв'язку з недотриманням вимог частини шостої статті 118 Земельного кодексу України. При цьому, як на підставу для вказаної відповіді відповідач посилався на те, що всупереч до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України ОСОБА_3 у додатку до клопотання про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не зазначено на графічному матеріалі бажаного місця розташування земельної ділянки.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання, позивач оскаржила їх до суду.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.04.2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Держземагенства у Рівненській області № 07-М-233-235 від 30.10. 2013 року. Зобов'язано Головне управління Держземагенства у Рівненській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03 жовтня 2013 року та прийняти рішення відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На виконання Постанови від 07.04.2014 року відповідачем в жовтні 2014 року було повторно розглянуто клопотання позивача від 03.10.2013 року та на адресу ОСОБА_3 надіслано відповідь (лист від 03.10.2014 року №31-17-0,53-2402/2-14).
Не погоджуючись з мотивами відмови, які на думку позивачки полягають у неповному обґрунтуванні підстав такої відмови, вона просить дії відповідача визнати протиправними та зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання від 03.10.2013 року (дата складання клопотання від 03.10.2013 року, вх.№ від 07.10.2013 року М-233) та надати мотивовану відповідь за результатами такого розгляду.
Як встановлено судом, 03 жовтня 2014 року Головне управління Держземагентства у Рівненській області надіслало на адресу ОСОБА_3 відповідь щодо повторного розгляду її клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03 жовтня 2013 року та прийняти рішення відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України. В обґрунтуванням підстав відмови у задоволенні клопотання відповідач вказав на те, що при розгляді графічних матеріалів, які були прикладені до клопотання позивача встановлено, що бажане місце розташування земельної ділянки накладається на земельні ділянки приватної та комунальної власності, але до Головного управління Держземагенства у Рівненській області не відносяться надання земель приватної та комунальної власності, а тому клопотання не підлягає задоволенню.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 33 Земельного кодексу України ( далі - Земельного кодексу), громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Пунктом "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
В силу норми частини четвертої статті 122 Земельного кодексу центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно пунктом першим Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, яке затверджено Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 445, статусом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів наділено Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України).
Пунктом сьомим вказаного Положення передбачено, що Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи.
Пунктом першим Положення про Головне управління Держземагентства в області затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 року № 258 передбачено, що Головне управління Держземагентства в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів України та йому підпорядковане.
Згідно пункту 4.32. Положення про Головне управління Держземагентства в області, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Тобто, у відповідності до Земельного кодексу, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Судом встановлено, що позивач звернувшись у Головне управління Держземагенства у Рівненській області дотрималась передбачених вказаною нормою Земельного кодексу України вимог до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність.
Графічні матеріали, які були додані до клопотання позивача, містять, виділене пунктиром, бажане місце розташування земельної ділянки.
Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У зазначеній нормі Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Водночас у випадку встановлення невідповідності місця розташування земельної ділянки таким вимогам, компетентний орган державної влади вправі прийняти рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу повинен перевірити:
відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);
чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);
відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України);
відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 ЗК України та частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об'єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.
Так, відповідач у листі від 03.10.2014 року №31-17-0.53-2402/2-14, як на підставу відмови послався на те, що позначені на доданих позивачем графічних матеріалах земельні ділянки не відносяться до земель державної власності, а відносяться до земельних ділянок, які перебувають у приватній чи комунальній власності.
Однак, згідно з частиною другою статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
В силу частини другої статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України.
Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
А тому, на думку суду в обґрунтування підстав для надання мотивованої відповіді відповідач мав би повідомити заявнику більш детальну інформацію щодо порядку здійснення накладення його графічних матеріалів на землі комунальної та приватної власності, інформацію щодо повної відсутності можливості отримання ним земельної ділянки згідно поданих графічних матеріалів, чи все ж таки частка земельної ділянки, що належить державі при накладенні таких матеріалів може бути отримана позивачем. Тобто це надасть можливість заявнику на власний розсуд обрати право на отримання земельної ділянки, або шляхом зменшення розміру бажаного місця земельної ділянки, що належить державі, або взагалі намір отримання такої частки земельної ділянки, що належить державі стане для нього не потрібним. Суд вважає, що така більш ширша поінформованість заявника може запобігти відповідача від небажаного оскарження відмов про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з немотивованих підстав, та попередити в свою чергу зацікавлених осіб від небажаної відмови при правильному оформленні та поданні матеріалів відповідачу, а найголовніше підкресліть рівність усіх заявників, які мають намір отримати у власність земельну ділянку, яка є державною власністю та підкресліть законність та обґрунтованість своїх висновків при розгляді таких клопотань.
Як зазначалося, в силу частини сьомої статті 118 Земельного кодексу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що законодавець чітко передбачив перелік можливих рішень, які можуть бути прийняті за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме:
1) надання дозволу на розроблення проекту землеустрою;
2) надання мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Іншого способу вирішення клопотання нормами Земельного кодексу України не передбачено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони в тому числі у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до п. 1.2. Методичних рекомендацій щодо порядку реалізації головними управліннями Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі повноважень з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) затвердженими наказом Держземагентства України від 28.02. 2013 року № 72 із змінами і доповненнями, внесеними наказом Держземагенства України від 9 квітня 2013 року № 142 рішення територіальних органів про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою чи про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування рекомендується приймати у вигляді наказу.
Пунктом 2.6 Методичних рекомендацій передбачено, що при недотриманні однієї із вимог, зазначених у пункті 2.2 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу у cтpoк, що не перевищує п'яти днів, рекомендується інформувати заявника про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови.
Клопотання було розглянуто та позивача повідомлено про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність листом від 30.10. 2013 року № 07-М-233-253, в якому зазначено та обґрунтовано мотиви відмови.
Таким чином, Головним управлінням Держземагенства у Рівненській області дотримано процедури розгляду клопотання позивача у відповідності до вимог Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів, що є підставою для відмови у задоволенні вказаної частини позовних вимог
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 03.10. 2013 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею не більше 2 гектари на території Глинської сільської ради Здолбунівського району, Рівненської області (за межами населеного пункту) та надання вмотивованої відповіді, то така підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту другого частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Тому, з огляду на право, при задоволенні вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також з огляду на встановлені ознаки неповноти обґрунтування мотивів відмови які мали місце за наслідками розгляду клопотання позивача від 03.10. 2013 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: обґрунтування відповіді може містити більш вмотивовані висновки з посиланням на інші існуючи можливості чи шляхи при використанні наданих Конституцією прав для позивача, суд вважає, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права який і підлягає застосуванню при прийнятті рішення у даній справі.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження в ході судового розгляду, то поданий позов належить задовольнити частково.
Крім того, суд звертає увагу відповідача, що підстави з яких позивач звернувся до суду про зобов'язання розглянути повторно клопотання стосуються саме неповноти обґрунтування мотивів викладених у відповіді-відмові, а тому, суд зазначає, що постановляючи рішення у вказаній справі судом надано оцінку саме не наданню в повному обсязі інформації достатньої для позивача, що слугувала для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, прийняття рішення відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України та визнано їх протиправними.
Разом з тим, суд звертає увагу, що при розгляді даної справи не розглядалися відносини щодо зобов'язання виділення земельної ділянки для ОСОБА_3 в натурі та зазначення її меж, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, тому, як суд не втручається в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень,.
Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 73,08 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.
Таким чином, враховуючи частину задоволених позовних вимог, судовий збір у сумі 36,54 грн. підлягає присудженню з Державного бюджету на користь позивача.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Держземагентства у Рівненській області розглянути потвторно подане позивачем клопотання від 03.10.2013 року про надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га в адміністративних межах Глинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області та надати мотивовану відповідь на клопотання у встановлений строк.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити на користь позивача ОСОБА_3 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі (тридцять шість гривень) 54 коп.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Кравчук Т.О.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 02 березня 2015 року.