Справа 760/12996/14-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Кушнір С.І.
Апеляційне провадження № 22-ц/796/3176/2015 Доповідач - Музичко С.Г.
25 березня2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Музичко С.Г.
суддів Прокопчук Н.О., Саліхова В.В.
при секретарі Кутц А.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Головне управління юстиції у м.Києві, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору довічного утримання, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,
встановила:
Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 11 грудня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати. Зазначає, що ОСОБА_4 ввела матір ОСОБА_2 в оману, адже за умовами договору квартира мала бути в користуванні ОСОБА_7, а не відповідача ОСОБА_4 Вказує, що відповідач ОСОБА_4 позбавила ОСОБА_7 можливості проживати у спірній квартири, а тому договір довічного утримання має бути визнаний не дійсним.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважаючи, що спір вирішений судом правильно.
Апелянт та його представник в судове засідання не з'явились про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, а саме відсутні доказів, що спірний договір був укладений внаслідок обману.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним» № 9 від 06 листопада 2009 рокуСудам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
В силу ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації (ст. 745 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено, що 09.12.2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір довічного утримання посвідчений і державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Бодак О.М., за умовами якого ОСОБА_7 передає у власність ОСОБА_4 АДРЕСА_1, а остання зобов'язується довічно утримувати ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 р., ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1.
27.10.2006 р. позивач ОСОБА_2 подав до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7
16.01.2007 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. 07.03.2008 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу АДРЕСА_1. Договір зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна №5980.
Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 10.02.2014 р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору. Рішенням встановлено, що договір довічного утримання від 09.12.2006 р. був укладений ОСОБА_7 при повному усвідомленні значення своїх дій, розумінні всіх обставин, її волевиявлення було вільним.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна сторона правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього кодексу) такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом ч. 1 ст. 230 , абз.2 ч. 1 ст. 229 ЦК України обставини, які мають істотне значення для визнання правочину недійсним, що вчинений під впливом обману, стосується природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які істотно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
З урахуванням пояснень свідків, обставин справи, норм матеріального закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності в діях відповідача ОСОБА_4 умислу на обман та самого факту обману, при укладенні оспорюваного договору.
Посилання апелянта на обставини щодо тимчасового проживання ОСОБА_7 навесні 2006 року у с.Ліхолітки як обман, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ці обставини не впливають на вчинення правочину.
У відповідності до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона 'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доводи апелянта не спростовують наведеного та викладених у рішенні суду першої інстанції висновків, інших доказів позивачем до суду апеляційної інстанції не надано, в звязку з чим підстави для скасування рішення і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 11 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Музичко С.Г.
Судді: Прокопчук Н.О.
СаліховВ.В.