03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/5017/2015 Головуючий у першій інстанції - Шумейко О.І.
Доповідач - Оніщук М.І.
25 березня2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Оніщука М.І.,
суддів Українець Л.Д., Крижанівської Г.В.,
при секретарі Троц В.О.,
за участю:
прокурора Пилипенко Т.А.,
представника відповідача
ОСОБА_6 ОСОБА_7,
представника третьої особи ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 9 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, відновлення становища, що існувало до порушення,
У квітні 2014 року заступник прокурора м. Києвазвернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, відновлення становища, що існувало до порушення.
Обгрунтовував позивні вимогитим, що у грудні 2009 року відповідачем Київською міською радою прийнято рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Відповідно до земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку, остання відноситься до земель рекреаційного призначення. У порушення норм Земельного кодексу України спірну земельну ділянку передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто для потреб не пов'язаних з рекреаційними. Крім того, проект землеустрою в порушення вимог ст.ст. 118, 186-1 Земельного кодексу України не погоджений природоохоронним органом, а саме: структурним підрозділом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, а також не була проведена обов'язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки.
За таких обставин, позивач вказує, що оспорюване рішення Київської міської ради прийнято з порушенням вимог законодавства, а тому підлягає визнанню незаконним у судовому порядку. Також державний акт на право власності па спірну земельну ділянку має бути визнаний недійсним як такий, що підписаний на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування. Заступник прокурора міста Києва зазначав, що оскаржуваним рішенням відповідачем порушено право територіальної громади міста Києва на землю, яке підлягає захисту у спосіб, визначений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення.
Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 1166/3235 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_2, зареєстрований 31.05.2010 Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 04-7-02556, відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,10 га у АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_2, вартістю 387 073,79 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 9 лютого 2015 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись з рішенням суду, позивачподав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 та представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували за її безпідставністю і необґрунтованістю та просили рішення суду залишити без змін.
Представник відповідача КМРв судове засідання не з'явивсь, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, а тому колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача КМР, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 305 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності порушення Київською міською радою норм діючого законодавства при передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 та безпідставності вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Вказаний висновок суду є законним та обґрунтованим, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що відповідно до рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року № 1166/3235 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
На підставі вказаного рішення Київської міської ради 31.05.2010 ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, розташовану у АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, серія НОМЕР_1.
На підставі запиту Прокуратури міста Києва від 14.03.2014 Департаментом земельних ресурсів КМДА проведено обстеження спірної земельної ділянки, за результатом якої складено акт від 01.04.2014 № 447/05. Департаментом земельних ресурсів КМДА в ході обстеження встановлено, що земельна ділянка не огороджена та вільна від забудови.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основних цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно із ч. 2 ст. 19 ЗК України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зазначеними нормами повноваження щодо визначення категорії земельної ділянки, надано саме органам місцевого самоврядування, шляхом прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою, а виключними підставами для внесення відомостей про категорію земельної ділянки до Державного земельного кадастру України є документація із землеустрою.
14.05.2014 Верховний Суд України за результатами перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ прийняв Постанову в якій зробив правовий висновок про те, що згідно з нормами статей 97, 100 ЗК УРСР (у редакції від 18.12.1990), та згідно з нормами статей 181-184, 202-204 чинного ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій», дані державного земельного кадастру - це документальні підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).
Відповідно до ч. 1 п. 12 «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений положенням ст. 118 ЗК України.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
Згідно зі ст. 50 Закону України «Про землеустрій», редакція якої діяла на момент виникнення даних правовідносин, відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до ст. 123 ЗК України, розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).
Статтею 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.03.1991 зазначена земельна ділянка надана Управлінню внутрішніх справ Київської області для організації реабілітаційного центру.
Оскільки, державний акт, який посвідчує право користування земельною ділянкою у відповідності з положеннями законодавства, не було видано, право користування такою земельною ділянкою в Управління внутрішніх справ Київської області не виникло, а тому вказану земельну ділянку передбачалося передати за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
На момент погодження проекту землеустрою спеціально уповноваженим органом, який здійснював ведення державного земельного кадастру було Головне управління земельних ресурсів (зараз - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до п. 2.3. Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Рішенням КМР від 19.12.2002 № 182/342 (далі-Положення) (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) основними завданнями Управління і ведення державного земельного кадастру відповідно до законодавства, моніторинг земель, здійснення землеустрою.
На виконання вимог ст. 118 ЗКУкраїни розроблений проект відведення земельної ділянки був погоджений Головним управлінням містобудування і архітектури та дизайну міського середовища, Київською міською санепідемстанцією, Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів, Головним управлінням охорони культурної спадщини, Головним управлінням земельних ресурсів.
Згідно з висновками Київської міської санепідемстанції від 27.11.2009 № 8330 та Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 05.11.2009 № 19-11874 ділянка розміщена в правобережній південній частині Оболонського району м. Києва та за своїм функціональним призначенням належить до території житлової та громадської забудови відповідно до Генерального плану міста затвердженого рішенням Київради від 28 березня 2002 року № 370/1804.
Київська міська рада при прийнятті рішення керувалася позитивним висновком саме Головного управління земельних ресурсів, так як саме цей орган перевіряв проект землеустрою на відповідність чинному законодавству, здійснював ведення Державного земельного кадастру та мав інформацію про цільове призначення земельної ділянки.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 13 Порядку передачі земельних ділянок на підставі доручення (резолюції) Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київради, Головне управління земельних ресурсів здійснює комплексний аналіз проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та, за умови його відповідності законодавству, готує проект рішення Київської міської ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування (у власність) або направляє зацікавленій особі повідомлення про необхідність приведення розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідність до норм законодавства.
У висновку від 14 грудня 2009 року № 05-5491 Головне управління земельних ресурсів КМДА погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки як такий, що відповідає нормам ст.ст. 81, 116, 118, 121 ЗК України та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677.
Уповноважений законом орган по земельних ресурсах у своєму висновку вказав цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та надав інформацію, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель не наданих у власність та користування, тобто рішення органу місцевого самоврядування про віднесення зазначеної земельної ділянки до тієї чи іншої категорії в порядку ст. 20 ЗК України не приймалось.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про землеустрій», зміни до документації із землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою.
Згідно із ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) та склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв.
Функціональне призначення земельної ділянки встановлюється на підставі плану зонування території та детального плану території відповідно до положень Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності».
На підставі вказаного рішення Київської міської ради 31.05.2010 ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, розташовану у АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, серія НОМЕР_1.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій», документація із землеустрою - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
Статтею 20 Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві», в редакції, яка діяла на момент прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради (далі - Тимчасовий порядок), передбачені вимоги до документації із землеустрою.
Документація із землеустрою виготовляється з дотриманням вимог нормативно-правових актів, що регламентують порядок підготовки відповідної документації із землеустрою, та складається з текстової і графічної частин.
Текстова частина проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має містити: пояснювальну записку; документ, що є підставою для розроблення документації із землеустрою; вихідні дані на розроблення документації із землеустрою, видані Головним управлінням земельних ресурсів; документи щодо правового статусу земельної ділянки; документи щодо існуючих та можливих обмежень та обтяжень; копії установчих документів для юридичних осіб, а для громадянина - документа, що посвідчує особу, та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; інші матеріали, передбачені законодавством.
Отже, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки повністю відповідав чинному на той час законодавству України.
За таких обставин, земельна ділянка передана у приватну власність відповідача ОСОБА_2 на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яким визначено таке цільове призначення земельної ділянки, що відповідає її функціональному призначенню за Генеральним планом міста.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі 6-164цс14, наявність висновку Головного управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради є достатнім для погодження проекту відведення земельної ділянки й не потребує подальшого його погодження, оскільки відповідно до Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 червня 2009 року № 632/1688 (яке було чинним на момент погодження проекту відведення) до повноважень Головного управління віднесено погодження проектів відведення земельних ділянок.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Пунктом 9 ст. 118 ЗК України передбачено, що проект відведення земельної ділянки має бути погоджений з природоохоронним органом. При конкретний природоохоронний орган у нормі закону не вказаний.
Пунктом 5.12. Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затверджене рішенням Київської міської ради від 18.06.2009 № 632/1688 (чинне на момент погодження проекту відведення), передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань погоджує відповідно до чинного законодавства документацію із землеустрою шляхом надання висновку.
Рішенням Конституційного Суду України від 25.12.2003 № 21-рп/2003 у справі № 1-45/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) роз'яснено, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Згідно із ст. 11 Тимчасового порядку, погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечує зацікавлена особа.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується Головним управлінням земельних ресурсів, Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), державними органами охорони навколишнього природного середовища у випадках, передбачених законодавством, органом охорони культурної спадщини, санітарно-епідеміологічним органом, а також відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у передбачених законодавством випадках).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується органами, зазначеними в частині другій цієї статті, в порядку, визначеному законодавством, шляхом надання ними письмового висновку або напису на проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі на графічній частині або на погоджувальному листі до проекту землеустрою, "погоджено", засвідченого підписом уповноваженої особи і скріпленого печаткою відповідного органу. Надання висновку (погодження) у письмовій формі є обов'язковим за наявності обмежень (обтяжень) прав на земельну ділянку.
Органи, зазначені в частині другій цієї статті, протягом двох тижнів погоджують проект землеустрою або надають висновок про відмову в його погодженні із зазначенням підстав з посиланням на відповідні норми законодавства.
При розгляді проекту землеустрою забороняється органам, які його розглядають (погоджують), надавати будь-які попередні висновки з вимогою надати на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або вимагати надання висновків, актів обстеження, інших погоджень від будь-яких комерційних (госпрозрахункових) підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх підпорядкування, мети або предмету обстеження, якщо це безпосередньо не передбачено законодавством.
Окрім того, Верховним Судом України у постанові від 29.01.2013 по справі № 21-365а12, зроблено правовий висновок, який є обов'язковим для застосування судами у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, про те, що прийняття рішення уповноваженого органу щодо розпорядженні земельними ділянками відповідно до статей 118, 123, 151 ЗК України не обумовлене лише наявністю позитивних висновків відповідних органів і відсутність висновку одного із цих органів не є підставою для скасування рішення про розпорядження земельними ділянками.
Стосовно визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, слід вказати наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК захист прав громадян чи юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові від 31.10.2012 по справі № 6-53цс12, за змістом ст. 152 ЗК України визнання недійсним державного акта на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа, не передбачено зазначеною нормою. Вимога захисту порушених прав власника на землю реалізується зацікавленою особою шляхом звернення до суду з вимогою визнання відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки недійсним.
Таким чином, зважаючи на відсутність підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Київської міської ради, немає підстав для задоволення вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на землю.
З огляду на викладене, вбачається правомірність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку.
При цьому, також принагідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.1997, ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Також, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Здійснюючи публічно-правові функції в сфері надання земельної ділянки у власність відповідно до ст.ст. 81, 116, 118, 121 ЗК України, Київська міська рада діяла як суб'єкт владних повноважень і повинна була приймати рішення в межах чинного на той час законодавства.
Відповідач, як правонабувач, не мав і не міг мати можливості перевірити правильність рішень Київської міської ради щодо реалізації нею наданої законодавством компетенції.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.
У наведеній справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» суд акцентує увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого, звертаючись із заявою до уповноважених органів та, виконуючи визначені чинним законодавством умови, та, дотримуючись відповідного порядку, відповідач мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.
Європейський суд з прав людини в Рішенні «Стретч проти Об'єднай Королівства Великобританії і Північної Ірландії» також зазначив про те, що є неприпустимими визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав певні права від держави, та подальше позбавлення його цього права на підставі того, що державний орган порушив закон.
Таким чином, відповідач, який діяв добросовісно, виконував всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельної ділянки, не повинен нести відповідальність за помилки допущені органами державної влади, якщо такі були, при відведенні земельної ділянки.
Посилання апелянта на те, що рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 № 1166/3235 змінено цільове призначення земельної ділянки рекреаційного призначення без проведення обов'язкової державної експертизи, колегія суддів вважає безпідставним, так як зазначеним рішенням Київради цільове призначення земельної ділянки не змінювалося.
За положеннями абзацу 7 статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17.06.2004 № 1808-IV(в редакції чинній на час ухвалення рішення про відведення земельної ділянки), обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Зважаючи на те, що доводи про належність спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення не знайшли підтвердження в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваного рішення Київської міської ради з підстав порушення ст. 9 вищезазначеного Закону.
Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, відтак доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права є безпідставними, висновків суду не спростовують та на законність рішення не впливають.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 303, 304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора міста Києва - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 9 лютого 2015 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді