1[1]
25 березня 2015 року судова палата з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого судді: ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю прокурора: ОСОБА_4
захисника: ОСОБА_5
засудженого: ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року,
цим вироком
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженець Київської області, смт. Димер,
зареєстрований та проживає в
АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки.
На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнений від відбування основного покарання з випробуванням та покладенням на нього певних обов'язків з іспитовим строком на 2 роки.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 суму в розмірі 20 000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 суму в розмірі 89 977 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та в розмірі 5000 грн. моральної шкоди, а всього на загальну суму 94 977 грн.
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винним у тому, що він 28 вересня 2007 року приблизно о 22 год. 20 хв., керуючи технічно справним автомобілем «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись у другій смузі проїзної частини вулиці Будівельників в напрямку від бульвару Верховної Ради в бік регульованого світлофором перехрестя з вулицею Червоноткацька в м. Києві зі швидкістю приблизно 70 км/год., порушив п.12.4 ПДР України - «у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 60 км/год, п.8.7.3. ПДР України - «сигнали світлофора мають такі значення: е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух, п.8.10 ПДР України - «у разі подання світлофором сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія)», тобто не врахував, що установлена верхня межа дозволеної швидкості не є гарантом безпеки руху і тому на водія покладається обов'язок вибирати оптимальний швидкісний режим при керуванні транспортним засобом, чим порушив вимоги п.12.4 ПДР України, а також наближаючись до регульованого світлофорним об'єктом перехрестя вулиць Будівельників та Червоноткацька, порушив вимоги п.п.8.10 та 8.7.3 (е) не врахував, що в першій та третій смузі попутного йому напрямку запинилися автомобілі, не зупинився перед дорожньою розміткою 1.12 ПДР України, а продовжив рух на забороняючий червоний сигнал світлофора, здійснив зіткнення з автомобілем «Фольксваген Пасат», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 , який почав виконувати маневр повороту ліворуч, внаслідок чого пасажир автомобіля «Фольксваген Пасат» ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
В апеляції захисник ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового та судового слідства, просить вирок суду скасувати, а кримінальну справу повернути на додаткове розслідування.
Вважає безпідставним висновок суду щодо порушення ОСОБА_6 п.12.4 ПДР України, а саме перевищення дозволеної швидкості руху його автомобіля (60 км/год), оскільки сам ОСОБА_6 неодноразово вказував, що його швидкість була приблизно 60 км/год, про що також вказали більшість свідків.
Також вважає, що висновок суду про порушення ОСОБА_6 п.8.7.3 та 8.10 ПДР України не відповідає фактичним обставинам справи.
Вказує, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а саме показання свідка ОСОБА_9 про те, що він стояв на перехресті, де відбулося зіткнення автомобілів, та бачив, що і при наближенні до перехрестя, і при його перетині, автомобілю ОСОБА_10 горів зелений сигнал світлофора. Не взяття судом до уваги цих показань в сукупності з показаннями самого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , на думку апелянта, призвело до невірного висновку суду про доведеність вини ОСОБА_10 в інкримінованому його злочині.
Зазначає, що суд залишив недослідженими обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме, встановлення точної швидкості руху автомобіля ОСОБА_10 в момент виникнення небезпеки для руху, встановлення механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 , встановлення достовірності схеми ДТП, яка враховувалась при проведенні експертизи, не вжито заходів для встановлення місцезнаходження речового доказу - автомобіля «Фольксваген Пасат», його витребування та дослідження в ході судового розгляду, що могло істотно вплинути на результат справи.
Вважає, що встановлення вищевказаних нез'ясованих обставин та усунення сумнівів можливо шляхом проведення ряду оперативно-розшукових та слідчо-процесуальних дій: встановлення часу складення схеми до протоколу ОМП призначення та проведення технічної експертизи цього документу, встановлення та допит інших свідків пригоди (працівників міліції, що перебували на місці ДТП та інших). Для встановлення дійсної швидкості руху автомобіля водія ОСОБА_10 можливо провести додаткове відтворення обстановки та обставин події з участю ОСОБА_10 та свідків, після чого призначити та провести додаткову автотехнічну експертизу. Вважає, що для проведення огляду речового доказу - автомобіля «Фольксваген Пасат», в тому числі на предмет можливості проведення трасологічного дослідження, необхідно провести слідчо-оперативні заходи, направлені на встановлення місцезнаходження даного речового доказу; для з'ясування тілесних ушкоджень, отриманих потерпілим ОСОБА_14 безпосередньо при ДТП, необхідно витребувати медичну документацію з лікарні швидкої допомоги, де першопочатково перебував на лікуванні ОСОБА_14 , та КЛ «Феофанія», де він продовжив лікування, після чого провести комісійну судово-медичну експертизу з метою встановлення кількості тілесних ушкоджень, заподіяних Гуляку внаслідок ДТП, їх характеру, локалізації, механізму виникнення та ступеню тяжкості.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_5 на підтримку апеляції, пояснення прокурора, яка заперечила проти апеляції, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до вимог ст. 323 КПК України 1960 року, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд повинен оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 334 КПК України 1960 року, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визначеного судом доведеним. В цій частині наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
Проте ці вимоги закону судом першої інстанції не виконані, і постановлений судом першої інстанції вирок не відповідає вимогам ст. 334 КПК України 1960 року.
Так, з вироку суду першої інстанції вбачається, що на підтвердження висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, суд послався на показання свідків та письмові докази у справі, проте у судовому рішенні не надав будь-якої оцінки усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях підсудного, потерпілого, свідків, інших матеріалах справи у тому числі висновках експертів та інших доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. З показань підсудного, потерпілого, свідків у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказової обставини.
Разом з тим, викладаючи у вироку обставини справи, які стосуються дій іншого учасника ДТП - ОСОБА_15 , суд не вказав у вироку яким чином вони вплинули на дії винної, на його думку особи, - ОСОБА_6 , тобто не надав їм належної оцінки в точних і категоричних судженнях, які б виключали будь-які сумніви у зроблених судом висновках щодо обставин вчиненого, належності, достатності та достовірності доказів, покладених в основу вироку та винуватості притягнутої до кримінальної відповідальності особи.
Як правильно зазначено в апеляції, суд першої інстанції, поклавши в основу обвинувального вироку суперечливі докази, ці суперечності не усунув та будь-якої правової оцінки цим доказам не надав.
Встановивши в діях ОСОБА_6 порушення п.12.4 ПДР України - «у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 60 км/год, суд першої інстанції не врахував неодноразових показань ОСОБА_6 про те, що він рухався зі швидкістю приблизно 60 км/год, що підтвердили більшість свідків, але цим доказам суд належної оцінки не надав, як не надав її ОСОБА_16 діаграмі в т.1 а.с.243-244.
Щодо наявності в діях ОСОБА_6 порушень п.8.7.3. ПДР України - «сигнали світлофора мають такі значення: е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух, п.8.10 ПДР України - «у разі подання світлофором сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія)», то так само більшість свідків у справі вказують на те, що ОСОБА_6 виїжджав на перехрестя на дозволяючий сигнал світлофору і лише один свідок, пасажир автомобіля другого учасника ДТП припустив, що якщо для перехожих загорівся зелений сигнал світлофора, то напевно для руху автомобіля ОСОБА_6 загорівся червоний, що у суді жодним чином не перевірено, експертів з цього питання не допитано і це не було предметом дослідження судових експертиз та інших дій, зокрема двічі проведеними відтвореннями обстановки і обставин події.
На думку колегії суддів, не належне дотримання судом першої інстанції вимог ст. 334 КПК України, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на що правильно вказується в апеляції, свідчить про помилки суду пов'язані з оцінкою доказів і вмотивованістю прийнятого ним судового рішення, що є підставою для скасування вироку, оскільки вони вплинули на вирішення питання про винуватість засудженого, а отже частковому задоволенню апеляції, оскільки підстав для направлення справи на додаткове розслідування не вбачається.
Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону у зв'язку із невідповідністю судового рішення вимогам ст. 334 КПК України, і висновки районного суду не відповідають усім фактичним обставинам, встановленим під час судового слідства, а тому вирок суду підлягає скасування з поверненням справи на новий судовий розгляд, в іншому складі суду, під час якого суду першої інстанції слід усунути зазначені у цій ухвалі порушення, повно, всебічно та об'єктивно дослідити усі обставини справи, ретельно допитати усіх учасників події та її свідків, усунути протиріччя та суперечності в показаннях, дати належну оцінку усім зібраним по справі доказам у їх сукупності і на підставі отриманих та перевірених доказів прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі, а за необхідності дослідити й інші докази, про які йдеться в апеляції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року та п.15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів, -
Апеляцію захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу повернути до Дніпровського районного суду м. Києва на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Запобіжний захід ОСОБА_6 - підписку про невиїзд, залишити без зміни.
Судді: _____________ ______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа: № 11/796/119/2015
Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_17
Доповідач: ОСОБА_1