01 квітня 2015 р.Справа № 818/147/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Водолажської Н.С. , Калиновського В.А.
за участю секретаря судового засідання Зарицької Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2015р. по справі №818/147/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Танаіс-Суми"
до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Танаіс-Суми", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо визнання неподаною податкової декларації ТОВ "Танаіс-Суми" з податку на додану вартість за листопад 2014 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у м. Сумах від 26.12.2014 р. №68823/10/18-19/18-05-27, яким податкову декларацію ТОВ "Танаіс-Суми" з податку на додану вартість за листопад 2014 року визнано неподаною;
- визнати податкову декларацію ТОВ "Танаіс-Суми" з податку на додану вартість за листопад 2014 року з додатками №№ 1, 5 такою, що подана у момент фактичного її отримання ДПІ у м. Сумах, тобто 22.12.2014 р.;
- зобов'язати ДПІ у м. Сумах відобразити показники (дані) податкової декларації ТОВ "Танаіс-Суми" з податку на додану вартість за листопад 2014 року з додатками в електронних базах даних податкової звітності, у т.ч. у картці особового рахунку ТОВ "Танаіс-Суми".
В обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням ДПІ у м. Сумах від 26.12.2014 р. №38823/10/18-19/18-05-27 податкову декларацію ТОВ "Танаіс-Суми" з податку на додану вартість за листопад 2014 року визнано такою, що не подана, внаслідок її складення з порушенням вимог п. 48.7 ст. 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме поле "номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість" містить недостовірну інформацію про номер свідоцтва платника ПДВ, оскільки свідоцтво за № 200050146, яке вказано позивачем, анульоване 07.11.2014 р., а інформація про дане свідоцтво відсутня в реєстрі платників податку на додану вартість. Позивач не погоджується із вказаними висновками податкового органу та вказує, що подана підприємством податкова декларація оформлена відповідно до приписів чинного законодавства, містить обов'язкові реквізити, підписи уповноважених осіб та печатку підприємства, а тому відмова контролюючого органу у її прийнятті є неправомірною.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2015 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії ДПІ у м. Сумах щодо визнання неподаною податкової декларації ТОВ "Танаіс-Суми" з податку на додану вартість за листопад 2014 року.
Визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у м. Сумах від 26.12.2014 р. № 68823/10/18-19/18-05-27, яким податкову декларацію ТОВ "Танаіс-Суми" з податку на додану вартість за листопад 2014 року визнано неподаною.
Визнано податкову декларацію ТОВ "Танаіс-Суми" з податку на додану вартість за листопад 2014 року з додатками №№ 1, 5 такою, що подана у момент фактичного її отримання ДПІ у м. Сумах, тобто 22.12.2014 р.
Зобов'язано ДПІ у м. Сумах відобразити показники (дані) податкової декларації ТОВ "Танаіс-Суми" з податку на додану вартість за листопад 2014 року з додатками в електронних базах даних податкової звітності, у т.ч. у картці особового рахунку ТОВ "Танаіс-Суми".
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи вимог апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про протиправність рішення про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість. Зазначив, що формою податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженою наказом Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 р. N678, передбачено поле "номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість". Свідоцтво платника ТОВ "Танаіс-Суми" з номером 200092641 було анульоване 07.11.2014 р., після чого зареєстрований як платник ПДВ по-новому. Таким чином, позивач мав право у декларації з ПДВ не зазначати номер свідоцтва або зазначати, якщо свідоцтво з таким номером отримане до 01.01.2014 р. та було дійсне на момент подання звітності. Оскільки свідоцтво з номером 200092641 анульоване 07.11.2014 р., декларація ТОВ "Танаіс-Суми" за листопад 2014 року №9074188650 містить недостовірну інформацію, тому така податкова звітність не вважається податковою декларацією.
Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.
Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
30.03.2015 року до суду надійшла заява ДПІ у м.Сумах (вих. №8849/9/18/-19-10 від 26.02.2015 року) про розгляд справи без участі уповноваженого представника.
Представник позивача у судове засідання не з'явився та надав клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника. Разом з тим, оскільки позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість.
Представник відповідача у судове засідання також не прибув, проте надав до суду заяву, в якій повідомив про відкликання власної заяви від 26.02.2015 року (вих. №8849/9/18/-19-10) та просив відкласти розгляд справи у зв'язку з наданням додаткових доказів по справі. В свою чергу, враховуючи, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження неможливості забезпечення явки уповноваженого представника у дане судове засідання та надання додаткових доказів, у зв'язку з необхідністю дотримання розумних строків розгляду справи визначених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вказаної заяви, та як наслідок, відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Танаіс-Суми" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків і зборів в ДПІ у м. Сумах.
22.12.2014 року ТОВ "Танаіс-Суми" подало до ДПІ у м. Сумах податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2014 року (а.с.6-14).
Листом від 26.12.2014 р. № 68823/10/18-19/18-05-27 позивачу відмовлено у прийнятті вказаної декларації, оскільки вона складена з порушенням ст. 48 ПК України та не вважається податковою звітністю (а.с.15).
Не погоджуючись із зазначеними діями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даними позовом.
Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для відмови позивачу у прийнятті декларації, слугували висновки податкового органу про те, що поле декларації "номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість" містить недостовірну інформацію про номер свідоцтва платника ПДВ, оскільки свідоцтво за № 200050146, яке вказано позивачем, анульоване 07.11.2014 р., а інформація про дане свідоцтво відсутня в реєстрі платників податку на додану вартість.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що подана позивачем податкова декларація оформлена відповідно до приписів чинного законодавства, а тому податковим органом було неправомірно відмовлено в її прийнятті.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Виходячи з аналізу норм ст. 2, ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, а також беручи до уваги Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України № 1145/11/13-10 від 27.07.2010, колегія суддів зазначає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Згідно ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 48.3 ст. 48 ПК України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Пунктом 48.4 статті 48 ПК України закріплено, що у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.
У відповідності до п. 49.8 ст. 49 ПК України, під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Відповідно до п. 49.11 ст. 49 ПК України встановлено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Аналогічно дії контролюючого органу у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Кодексу, визначені у пункті 4.14 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених наказом ДПС України від 14.06.2012 року №516.
Під судового розгляду встановлено, що підставою для відмови позивачу у прийнятті декларації, слугували висновки податкового органу про те, що поле декларації "номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість" містить недостовірну інформацію про номер свідоцтва платника ПДВ, оскільки свідоцтво за № 200050146, яке вказано позивачем, анульоване 07.11.2014 р., а інформація про дане свідоцтво відсутня в реєстрі платників податку на додану вартість.
З даного приводу колегія суддів зазначає, що формою податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженою наказом Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 р. N 678, передбачено поле "номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість".
В свою чергу, 01.01.2014 року внесено зміни до ПК України, зокрема скасовано свідоцтво про реєстрацію особи платником податку на додану вартість та надано право платникам податку на додану вартість за їх запитом отримувати витяги із реєстру платників ПДВ в органах Міндоходів.
На виконання вищенаведених правових норм, ТОВ "Танаіс-Суми" було скасовано (анульовано) свідоцтво, а інформація про скасоване свідоцтво позивача відсутня в реєстрі платників податку на додану вартість.
Але відповідне поле в податковій декларації залишилося, тому і було заповнене позивачем.
Водночас, із аналізу вимог пункту 48.3 і пункту 48.4 статті 48 ПК України, вбачається, що вказані норми не містять такої підстави для відмови у прийнятті податкової декларації, яка зазначена позивачем в оскаржуваному рішенні. І взагалі наведені норми не містять вимог щодо зазначення у податковій звітності номера свідоцтва платника ПДВ.
Крім того, Міністерство доходів і зборів України у листі від 17.01.2014 № 1094/7/99-99-19-04-02-17 «Про окремі зміни в законодавстві» також зазначило, що з 1 січня 2014 року платники податку на додану вартість, до внесення змін у відповідні форми документів, не зазначають номер Свідоцтва у: податковій декларації з податку на додану вартість та додатках до неї; уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок; реєстрі виданих та отриманих податкових накладних; податковій накладній, яка складається при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг; інших документах, форми яких передбачали зазначення цього реквізиту.
У вказаному листі чітко визначено, що відсутність номера Свідоцтва у податковій звітності з податку на додану вартість, яка подається до органів Міндоходів після 1-го січня 2014 року (незалежно від податкового періоду, за який така звітність складена), не є порушенням порядку її заповнення та не є підставою для відмови у прийнятті органом Міндоходів такої звітності в паперовому чи електронному вигляді.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відмова податкового органу у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість, що подана позивачем, є протиправною.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.
Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного від 05.02.2015 року по справі №818/147/15 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача по справі.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2015р. по справі №818/147/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.
Судді (підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Калиновський В.А.
Повний текст ухвали виготовлений 02.04.2015 р.