01 квітня 2015 р.Справа № 820/18651/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Водолажської Н.С. , Калиновського В.А.
за участю секретаря судового засідання Зарицької Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015р. по справі № 820/18651/14
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення: №0001681710 від 05.06.2014 р. на суму 2382,77 грн.; №0001681710 від 05.06.2014 р. на суму 2382,77 грн.; №0001701710 від 05.06.2014 р. на суму 2389,29 грн.; №1806-15 від 11.06.2014 р. на суму 1910,88 грн.
В обґрунтування позову вказує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними, а тому підлягають скасуванню.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зазначив, що підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугували висновки податкового органу щодо наявності у нього обов'язку сплачувати земельний податок. В свою чергу, оскільки земельна ділянка за адресою м.Харків, вул.Сумська, 77/79 не належить позивачу на праві власності чи праві користування, то останній не має встановленого законом обов'язку зі сплати за неї земельного податку.
Відповідач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.
Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
Представник відповідача надав до суду клопотання, в якому просив розглянути справу без його участі та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 11.02.2004 р. позивач має у власності нежитлові приміщення підвалу №11-18 в літ. "А-5" загальною площею 74,3 м2, за адресою: АДРЕСА_1, про що також свідчить витяг про реєстрацію прав на нерухоме майно від 03.03.2004 р. № 2989493.
ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, на підставі п.п.54.3.3 п.54.3. ст. 54 розд. ІІ та п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прийнято податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу суму грошового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб: №0001681710 від 05.06.2014 р. на суму 2382,77 грн.; №0001681710 від 05.06.2014 р. на суму 2382,77 грн.; №0001701710 від 05.06.2014 р. на суму 2389,29 грн.; №1806-15 від 11.06.2014 р. на суму 1910,88 грн.
Не погодившись із вказаними податковими-повідомленнями рішеннями, позивач, після проведеної процедуру їх адміністративного оскарження, звернувся до суду із даним позовом.
Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку сплачувати земельний податок з фізичних осіб, у зв'язку з перебуванням у нього на праві власності нежитлового приміщення підвалу загальною площею 74,3 м2, розташованого за адресою АДРЕСА_1.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, будучи власником нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному будинку, має встановлений законом обов'язок щодо сплати земельного податку за площу під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території. В зв'язку з чим, нарахування позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати земельного податку на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є правомірним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 106 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
Згідно пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу XIII Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст. 269 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (п. 14.1.34., п. 14.1.73. п. 14.1. ст. 14 ПК України).
Згідно ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Положенням п. 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із приписами частин 1, 3 статті 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України зазначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень (ст. 116 ЗК України).
Відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частина), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що власники землі та землекористувачі зобов'язані сплачувати земельний податок безвідносно до факту належного оформлення відповідних правовстановлюючих документів, відсутність яких не звільняє особу від виконання такого обов'язку.
Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 24.12.2010 року в якій зазначено, що Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права надавши перевагу положенням Закону №2535XII та ст.125, 126 Земельного кодексу України, які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт та які щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці - ст.120 ЗК та ст.377 ЦКУ.
Згідно п. 286.5 ст. 286 ПК кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Відповідно до пп. 271.1 п. 271.1 ст.271 ПК України, базою оподаткування є площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Згідно зі п. 275.3 ст. 275 ПК України ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 статті 275, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2 цієї статті.
Під час судового розгляду встановлено, що у 2011-2013 роках нарахування земельного податку позивачу здійснено відповідно до Рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.02.2010 р. №27/10 "Про внесення змін до рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 р. №42/08 "Про затвердження "Положення про впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2007 р." виходячи з грошової оцінки земель по м.Харкову для всіх фізичних осіб - платників земельного податку, які не отримали довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки своєї земельної ділянки.
Так, станом на 01.01.2007 р. базова вартість 1 кв. м. земель м. Харкова становить 253,3 грн. (рішення 17 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 25.12.2007 р. №335/07 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2007 p.") і підлягає індексації в порядку, встановленому законодавством України. Враховуючи коефіцієнти індексації 1,028; 1,152, 1,059 та 1,0 базова вартість 1 кв. м. становить 317,7 грн.
З урахуванням методики розрахунку грошової оцінки окремої земельної ділянки для нарахування земельного податку фізичним особам, грошова оцінка земельної ділянки становить: 238276,63 грн.
Ставку податку за земельну ділянку на 2011 рік визначено контролюючим органом у розмірі 2382,77грн. (238276,63 * 1%), на 2012 рік - 2389,29 грн. (в зв'язку з тим, що рік складав 366 днів), за 2013 рік - 2382,77 грн.
Нарахування земельного податку позивачу 2014 році було здійснено відповідно до Рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 р. №1269П/П 13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013", згідно з рішенням 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 №1209/13 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013", на підставі Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Законів України "Про оренду землі", "Про оцінку земель" та керуючись ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Так, згідно рішення 25 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 03.07.2013 р. 1209/13 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2013 p.", базова вартість 1 кв. м. земель м. Харкова становить 291,18 грн.
З урахуванням методики розрахунку грошової оцінки окремої земельної ділянки для нарахування земельного податку фізичним особам, грошова оцінка земельної ділянки становить: 191088,18 грн.
Ставку податку за земельну ділянку на 2014 рік визначено контролюючим органом у розмірі 1910,88 грн. (191088,18 грн. * 1%).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач, як платник земельного податку, зобов'язаний сплачувати земельний податок на підставі Податкового кодексу України, а тому винесені контролюючим органом оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.
Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Натомість, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність нарахування позивачу суми грошового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015р. по справі № 820/18651/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015р. по справі №820/18651/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.
Судді (підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Калиновський В.А.
Повний текст ухвали виготовлений 02.04.2015 р.