10.03.2015р. м. Київ К/800/9973/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),
Малиніна В.В.,
Швеця В.В.,
провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 вересня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2013 року,-
У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання можливості бути присутнім разом із адвокатом при розгляді питання про звільнення з лав ЗСУ; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 надати можливість бути присутнім разом із адвокатом при розгляді питання про звільнення з лав ЗСУ; визнання протиправними дій та бездіяльності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання можливості бути присутнім разом із адвокатом під час перевірки звернення позивача від 08.06.2012 року; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 надати можливість бути присутнім разом із адвокатом під час перевірки звернення позивача від 08.06.2012 року та повторно його розглянути.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 вересня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 вересня 2012 року залишено без змін.
ОСОБА_1 не погодився з постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 вересня 2012 року та ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2013 року і звернувся до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 листом від 20.05.2012 року звернувся до голови Верховної Ради України Литвина В.М., уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лутковської В.В., Генерального прокурора України Пшонки В.П., прокурора Автономної Республіки Крим ОСОБА_2 та направлено для відома командиру військової частини НОМЕР_2 полковнику ОСОБА_3 , у якому зазначив, що у період з 30 березня 2012 року по 10 травня 2012 року командиром військової части НОМЕР_2 полковником ОСОБА_3 на ОСОБА_1 було накладено сім дисциплінарних стягнень.
Дорученням командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України № 69 від 15.06.2012 року на виконання Розпорядження заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України № М-750 від 12.06.2012 року, було доручено призначити комісію для перевірки за матеріалами звернення капітана ОСОБА_1
19.06.2012 року згідно з Дорученням № 69 від 15.06.2012 року до військової частини НОМЕР_2 прибула комісія для проведення перевірки за зверненням ОСОБА_1 .
За результатами проведеної перевірки комісією був складений Акт перевірки фактів, викладених у зверненні військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 капітана ОСОБА_1 , заступника командира протитанкового дивізіону з озброєння, в якому зазначено, що факти, викладені у зверненні капітана ОСОБА_1 на ім'я Генерального прокурора України, підтвердження не знайшли.
Крім того, листом від 26.06.2012 року № 154/12/1-2067, підписаним тимчасово виконуючим обов'язки командувача Військово-Морських Збройних Сил України Єлісєєвим С.С., було повідомлено ОСОБА_1 про те, що його звернення розглянуто, за підсумками роботи комісії факти неналежного виконання обов'язків військової служби посадовими особами військової частини НОМЕР_2 не підтвердилися, порушень прав ОСОБА_1 не виявлено.
Не погодившись з висновком комісії, а також тим, що адвоката позивача ОСОБА_1 до участі на засідання комісії при перевірці звернення позивача допущено не було, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач діяв на підставі та в межах законодавства оскільки під час проведення комісією перевірки за матеріалами звернення військовослужбовця присутність адвоката цього військовослужбовця нормами чинного законодавства, що регулюють розгляд звернення військовослужбовців, не передбачена.
Свої висновки обґрунтовували наступними правовими нормами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу"
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються як цим Законом, так і відповідними положеннями про проходження військової служби та іншими нормативно-правовими актами.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" зі змінами та доповненнями.
Відповідно до положень ст.ст.1 та 2 Дисциплінарного статуту вбачається, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України, яка ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Відносини щодо письмових чи особистих звернень військовослужбовців врегульовані розділом V Дисциплінарного Статуту.
Так, статтею 110 Дисциплінарного Статуту визначено, що усі військовослужбовці мають право надсилати письмові звернення або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:
незаконних рішень, дій (бездіяльності) щодо них командирів чи інших військовослужбовців, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;
незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Відповідно до ст. 117 Дисциплінарного Статуту пропозиція, заява чи скарга, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в пропозиції, заяві чи скарзі, не входять до компетенції командира, органу військового управління, вони в строк не більше п'яти днів пересилаються ним за належністю відповідній посадовій особі чи органу, про що сповіщається військовослужбовець, який подав пропозицію, заяву чи скаргу. Якщо пропозиція, заява чи скарга не містять даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, вони в той же строк повертаються військовослужбовцю з відповідним роз'ясненням.
Забороняється надсилати заяви та скарги військовослужбовців тим посадовим особам або органам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Згідно зі ст. 119 Дисциплінарного Статуту усі пропозиції, заяви чи скарги розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця з часу їх отримання, а ті, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів з часу їх надходження. Якщо у місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо, командир встановлює новий строк, про що сповіщається військовослужбовець, який подав звернення. При цьому загальний строк розгляду пропозиції, заяви чи скарги не може перевищувати сорока п'яти днів.
Також, спірні правовідносини сторін також регулюються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року № 548-XIV "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", Положенням про проходження громадянами України служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, Методичними рекомендаціями з порядку організації і проведення атестування військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженими директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 11.09.2009 № 8426.
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою сторони життя та діяльності військової частини і військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Додатком 6 до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначений порядок проведення опитування військовослужбовців.
Отже, наведені норми регулюють загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, та не підлягають розширеному тлумаченню.
За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці згідно статті 29 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Статтею 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім.
Тобто, відносини між начальниками та підлеглими та порядок розгляду звернень військовослужбовців у разі прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) щодо них командирів чи інших військовослужбовців, порушення їх прав, законних інтересів та свобод або незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності чітко врегульовані Дисциплінарним Статутом та Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Правовідносини, що склалися між сторонами, виникли саме з приводу проходження позивачем публічної, в даному випадку - військової служби. Як вище зазначалося, дані правовідносини врегульовані Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" та Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року № 548-XIV "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України".
Ці відносини можуть бути предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, порядок проходження, припинення служби визначені законодавством, і тому спори за участю публічних службовців розглядаються за нормами спеціальних законів. Субсидіарне застосування іншого законодавства України до таких правовідносин допустиме лише у разі, коли така можливість прямо передбачена у спеціальному законі. В даному випадку спеціальним законодавством не передбачено можливості бути присутнім разом із адвокатом під час перевірки звернення військовослужбовця.
Таким чином, вірним є висновки судів попередніх інстанцій, що на спірні правовідносини не поширюються загальні норми чинного законодавства про звернення громадян, що врегульовані Законом України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР від 02.10.1996 року зі змінами та доповненнями.
Даний Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів та забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Крім того, цей Закон не враховує специфіку відносин військовослужбовців, які регулюються спеціальними законодавчими нормами, зокрема Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" та Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року № 548-XIV "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України".
На підставі викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки можливість бути присутнім разом із адвокатом під час перевірки звернення позивача, який є військовослужбовцем, не передбачена спеціальним законодавством, а отже у даному випадку є недозволеним заходом.
Таким чином, суди попередніх інстанцій належним чином встановили обставини справи, дали відповідну оцінку дослідженим у судових засіданнях доказам у справі, та прийшли до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача, оскільки відповідачем не допущено порушень процедури звільнення, встановленої чинним законодавством України.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 КАС України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 вересня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді: О.Ф. Ситников
В.В. Малинін
В.В. Швець