Справа № 822/63/15
Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.
Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.
26 березня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Боровицького О. А. Сушка О.О. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Швець А.І.,
представника позивача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та Хмельницького обласного психоневрологічного диспансеру на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Хмельницького обласного психоневрологічного диспансеру про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницького обласного психоневрологічного диспансеру про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити дії.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 05 лютого 2015 року позов задовольнив частково.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, у яких позивач просив змінити постанову суду першої інстанції та задовольнити його позов повністю, відповідач просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Щодо апеляційної скарги відповідача представник позивача заперечував та просив суд залишити її без задоволення.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 196 КАС України, колегія суддів визнала за можливе здійснювати апеляційний розгляд за відсутності представника відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційних скарг наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції- без змін виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 16.12.2014 року відповідач поштовим зв'язком отримав запит на інформацію від 12.12.2014 року ( далі - Запит на інформацію) в якому позивач просив, відповідно до закону України "Про доступ до публічної інформації" у встановлений законом строк надати йому інформацію: 1) Чи має Хмельницький обласний психоневрологічний диспансер будь-які документи, які містять інформацію про його стан здоров'я, якщо є такі то зазначте їх перелік?; 2) Чи надавалася будь-кому інформація про його стан здоров'я, якщо таке мало місце то кому, коли та на якій підставі? ( стор. 37 справи).
Листом за №5021 від 24.12.2014 року відповідач повідомив позивача про розгляд його Запиту на інформацію і вказав: "Вся інформація (кореспонденція), яку отримує заклад є його власністю, відповідно до ст.306 ЦК України і не може бути розголошена третім особам, окрім випадків, передбачених чинним законодавством. Вами не надано документального підтвердження (паспорт, посвідчення особи), що інформація може бути надана саме тій особі, якої вона стосується, а отже, можливий перелік документів не може бути наданий. Представникам правоохоронних органів, суду, тощо, видача інформації, яка стосується стану здоров'я громадян (у т. ч. з наданням витягів, копій та навіть оригіналів), відбувається на підставі положень законодавства в силу їх процесуальних повноважень та не потребує окремого дозволу пацієнта та узгодження з ним доступу до інформації, яка стосується його особистості (стан здоров'я, результати медичних обстежень, методи лікування тощо) та є конфіденційною." ( стор. 8 справи).
Не погоджуючись із діями відповідача позивач звернуся до суду.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції видив із його часткового обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України № 2939-VI від 13.01.2011 року "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI) визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно частин 1 - 2 ст.6 Закону № 2939-VI, інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до частин 2 - 3 ст.5 Закону України № 2297-VI від 01.06.2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних", персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.
Згідно ч.1 ст.11 Закону України № 2657-XII від 02.10.1992 року "Про інформацію", інформацією про фізичну особу є відомості чи сукупність відомостей про таку особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
За порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (ч.1 ст. 20 Закону України № 2657-XII від 02.10.1992 року "Про інформацію").
Частинами 1 - 3 ст. 21 Закону України № 2657-XII від 02.10.1992 року "Про інформацію" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.
Згідно ст.7 Закону № 2939-VI, конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ч.3 ст. 5 Закону України "Про захист персональних даних" допускається можливість заборони законом віднесення персональних даних певних категорій громадян чи їх (персональних даних) вичерпного переліку до інформації з обмеженим доступом. Таким законом є, зокрема, Закон України "Про доступ до публічної інформації", ч.5 ст. 6 якого визначається перелік персональних даних фізичних осіб, які заборонено відносити до інформації з обмеженим доступом.
Статтею 6 Закону України № 1489-III від 22.02.2000 року "Про психіатричну допомогу" визначено, що медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті.
Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник.
За усвідомленою згодою особи або її законного представника відомості про стан психічного здоров'я цієї особи та надання їй психіатричної допомоги можуть передаватися іншим особам лише в інтересах особи, яка страждає на психічний розлад, для проведення обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів, для здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі.
Допускається передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: 1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; 2) провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду.
У листку непрацездатності, що видається особі, яка страждає на психічний розлад, діагноз психічного розладу вписується за згодою цієї особи, а у разі її незгоди - лише причина непрацездатності (захворювання, травма або інша причина).
Забороняється без згоди особи або без згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними працівниками чи іншими фахівцями при наданні їй психіатричної допомоги.
Забороняється вимагати відомості про стан психічного здоров'я особи та про надання їй психіатричної допомоги, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами.
Документи, що містять відомості про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися з додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей. Вилучення оригіналів цих документів та їх копіювання може здійснюватися лише у випадках, встановлених законом.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012, № 2-рп/2012 "У справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України", Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вважає, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач Запитом на інформацію вимагав від відповідача надати інформацію про себе, яка є інформацією з обмеженим доступом (конфіденційна), тому відповідач повинен був би її надати заявнику у випадку встановлення (ідентифікації) його особи. Так як, позивач запит направив поштовим зв'язком, ідентифікувати особу заявника відповідач не міг, однак він повинен був про цю обставину проінформувати заявника, роз'яснивши йому порядок отримання конфіденційної інформації, чого не зробив, тому це є його протиправною бездіяльністю.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позову стосовно визнання протиправною відмови у наданні відповіді і дій (1-а та 2-а позовні вимоги), та правомірно, відповідно до вимог ч.2 ст.162 КАС України, прийняв у цій частині іншу постанову з метою захисту прав, свобод і інтересів громадянина, а саме визнав протиправною бездіяльність відповідача у цій частині.
Щодо надання відповіді за Запитом на інформацію (3-я позовна вимога), колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції, що не має підстав для обмежень для надання запитуваної інформації, адже це обмеження можливе за таких трьох умов: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, чого не має у цьому випадку. Представники відповідача у суді, також не заперечують про можливість і відсутність перешкод у наданні позивачу запитуваної ним інформації.
Частиною 1 ст.71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час їх розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_3 та Хмельницького обласного психоневрологічного диспансеру залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 02 квітня 2015 року.
Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович
Судді Боровицький Олександр Андрійович
Сушко Олег Олександрович