23.03.2015 року Справа № 30/143-08(39/366-07(10/348-06)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідач,
суддів: Пруднікова В.В., Подобєда І.М. (склад колегії суддів змінений на підставі розпорядження секретаря судової палати Кузнецової І.Л. від 23.03.2015р.)
при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.
за участю представників сторін
від позивача: Галака О.В., представник, довіреність № б/н від 12.12.14;
Марцин І.В. представник, довіреність № б/н від 12.12.14;
від ДВС: Данилевська Т.М. представник, довіреність №4.1-43/4.1/196 від 06.03.15;
від відповідача: Крамаренко Г.М. представник, довіреність №14/31 від 06.11.14; Кісілевич Є.Є. представник, довіреність №14/19 від 14.07.14;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2015р. за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області на постанову державного виконавця про арешт майна у справі № 30/143-08(39/366-07(10/348-06)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІД Конс",
м. Коломия Івано-Франківської області
до Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська
теплоелектроцентраль",
м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
про стягнення 45 506 041,10 грн
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2015р. у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06) (суддя Євстигнеєва Н.М.) у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" (вх. № 73526/14 від 25.11.2014р.) на дії Державної виконавчої служби України відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що накладення арешту на майно не означає автоматичного звернення стягнення на таке майно, оскільки спрямоване на його збереження, а не примусову реалізацію.
Не погодившись із зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" звернулось з апеляційною скаргою, в якій ухвалу суду від 29.01.2015р. просить скасувати як таку, що прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, скаргу на дії ДВС задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що, оскільки, арешт майна є складовою процедури звернення стягнення на майно боржника, то, враховуючи вимоги Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" державний виконавець не вправі був застосовувати дії примусової реалізації майна (накладати арешт) на все майно Відповідача, власником 99,9277% акцій якого є Держава Україна в особі Фонду державного майна України.
Позивач проти апеляційної скарги заперечив. Зазначив, що поняття "арешт майна" та "примусова реалізація майна" не є тотожними категоріями. Під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, тоді як накладення арешту на майно не означає звернення стягнення (примусову реалізацію) майна, спрямоване на збереження належного боржнику майна, а не на його примусову реалізацію. Окрім того, Законом дозволено примусову реалізацію окремих груп належного боржнику майна з метою виконання судових рішень (дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для визнання оскаржуваної постанови ДВС недійсною.
Представник ДВС проти скарги заперечив, просив ухвалу суду залишити в силі як таку, що винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою суду від 04.03.2015р. строк вирішення спору за клопотанням сторін був продовжений на 15 днів до 23.03.2015р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, ДВС, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом при розгляді справи встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2009р. у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06), яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2010р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІД Конс" задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", назва якого була змінена на Публічне акціонерне товариство «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (надалі - Відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІД Конс" (надалі - Позивач) 19 000 000,00 грн основного боргу, відсотки в розмірі облікової ставки Національного банку України - 1 791 986,30 грн, три відсотки річних - 3463 726,03 грн та суму від інфляції - 16 454 000,00 грн, витрати по сплаті державного мита - 25 500,00 грн і 105,56 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
25.02.2010р. на виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2009р. був виданий наказ №30/143-08(39/366-07(10/348-06).
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 03.11.2010р. відкрито виконавче провадження ВП №22367948 та встановлено строк для добровільного виконання - сім днів з моменту отримання постанови. Виконавче провадження було зупинено згідно Постанови від 09.08.2011р. до закінчення строку дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".
28.12.2012р. начальником відділу примусового виконання рішень ДВС України Черноволовим В.А. винесено постанову про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження ВП №22367948 від 09.08.2011р., зобов'язано державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
05.11.2014р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою М.В. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Даною постановою накладено арешт на все майно, що належить Відповідачу у межах суми звернення стягнення 43 939 010, 58 грн та заборонено здійснювати відчуження майна, яке належить боржнику в межах суми боргу. Арешт накладено з моменту надходження постанови.
Не погодившись із зазначеною постановою, Відповідач 20.11.2014р. звернувся до господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби, в якій просив скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.11.2014р. В обґрунтування поданої скарги Відповідач посилався на порушення ДВС ст. 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», оскільки арешт майна фактично є складовою процедури звернення стягнення на майно Відповідача.
Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст. 11 названого Закону); зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (ч.1 ст. 6 Закону).
Для забезпечення реального виконання рішення відповідно до ст.57 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець застосовує арешт майна шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Згідно ст.1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як роз'яснив Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13 лютого 2002 року № 01-8/152 "Про Закон України "Про введення мораторію па примусову реалізацію майна", до об'єктів нерухомого майна слід відносити майно, пов'язане із землею - будівлі, споруди, квартири, підприємства (їх структурні підрозділи) як цілісні майнові комплекси, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. До інших засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 №87 (з подальшими змінами і доповненнями).
При цьому за змістом статті 2 Закону мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, про що зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 10.06.2003 р. № 11-рп/2003, справа № 1-11/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (справа про мораторій на примусову реалізацію майна).
Окрім того, мораторій на застосування примусової реалізації відповідно до Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" поширено на всі об'єкти нерухомого майна як основні засоби виробництва незалежно від того, чи забезпечують вони на момент його реалізації ведення виробничої діяльності підприємства, чи ні (висновок Верховного суду України, викладений в ухвалі від 15.02.2012р. у справі за позовом ДП «Державний проектно-конструкторський інститут збагачувального устаткування»).
Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 05.11.2014р. державним виконавцем був накладений арешт на все майно Відповідача в межах суми стягнення.
Проте, з аналізу наведених норм Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" вбачається, що під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється лише відчуження об'єктів нерухомого майна та іншого певного майна, визначеного Законом, а не інші дії та щодо іншого майна, які вчиняє державний виконавець в межах своїх повноважень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що накладення арешту на майно та оголошення заборони його відчуження спрямоване на збереження належного боржнику майна, а не на його примусову реалізацію. Крім того, законом дозволено примусову реалізацію окремих груп належного боржнику майна з метою виконання судових рішень, у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави стверджувати про порушення, допущені державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови.
З урахуванням наведеного, постанова, винесена старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою М.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.11.2014р. з примусового виконання наказу 30/143-08(39/366-07(10/348-06)) від 25.02.2010р., прийнята з дотриманням норм чинного законодавства.
Враховуючи наведене, підстави для скасування ухвали суду від 29.01.2015р. за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області на постанову державного виконавця про арешт майна у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06) відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
Судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", м. Дніпродзержинськ залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2015р. за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області на постанову державного виконавця про арешт майна у справі № 30/143-08(39/366-07(10/348-06) залишити без змін.
Постанова набирає чинності з часу її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку з дати її прийняття.
Повний текст постанови складений 01.04.2015р.
Головуючий суддя Л.П. Широбокова
Суддя В.В. Прудніков
Суддя І.М. Подобєд