Справа № 22-ц/796/5586/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Кричина А.В.
Доповідач: Кравець В.А.
01 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючої - Кравець В.А.,
Суддів - Семенюк Т.А., Шиманського В.Й.
при секретарі - Круглику В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва Тимченко С. на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 березня 2015 року у справі за позовом Заступника прокурора Оболонського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення становища, що існувало до порушення,
У жовтні 2014 року заступник прокурора Оболонського району м. Києва звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 1137/3206 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по пров. АДРЕСА_1»; визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрований 28.04.2010 ГУ земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) за № 04-7-02497; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 24.12.2010 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Апатенко М.А., зареєстрований в реєстрі за № 2593; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 0,10 га у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Київської міської ради від 24.12.2009 року № 1137/3206 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по пров. АДРЕСА_1» передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для цілей та за адресою, вказаними у рішенні. На виконання цього рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2). Відповідно до земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку, спірна земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення. У порушення ст. ст. 51, 52 Земельного кодексу України спірну земельну ділянку передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто для потреб, не пов'язаних з рекреаційними. Саме структурні підрозділи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України є органами, наділеними повноваженнями щодо надання висновків, необхідних для вилучення (викупу), надання земельних ділянок в установленому законом порядку. Водночас, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 погоджено Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), який не відноситься до органів Мінприроди. Таким чином, в порушення вимог ст. ст. 118, 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою не погоджено природоохоронним органом, як того вимагає закон. Обов'язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки у пров. АДРЕСА_1 не проведена.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 березня 2015 року у задоволенні позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, заступник прокурора міста Києва Тимченко С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив його з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.
Вказує на те, що суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ст. 20 ЗК України, яка передбачає, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування. При цьому, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель згідно зі ст. 21 ЗК України є підставою для визнання недійсним рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Крім того, Київською міською радою всупереч вимог ст. 20 ЗК України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з земель рекреації на землі житлової та громадської забудови не приймалося, висновки контролюючих органів щодо саме зміни цільового призначення земельної ділянки з рекреаційного на землі забудови відсутні.
Вважає, що до прийняття рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 1137/3206 земельна ділянка відносилася до земель рекреаційного призначення, а тому проведення державної землевпорядної експертизи проекту відведення було обов'язковою умовою для передачі її у власність ОСОБА_2 Земельна ділянка ще в 1991 році відносилась до земель рекреаційного призначення, що, в тому числі, підтверджується даними статистичної звітності, які судом безпідставно не взято до уваги.
Так, відповідно до земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку за формою №6-зем спірна земельна ділянка до її передачі у приватну власність відносилася до категорії земель рекреаційного призначення графа - 57, а вже після її передачі ОСОБА_2 цільове призначення землі змінено з рекреаційного на землі житлової та громадської забудови, про що свідчить графа - 35.
Судом не враховано, що дані державної статистичної звітності про правовий режим земель мають суттєве юридичне значення для вирішення спору, оскільки згідно з нормами ст.ст. 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» вони є документальним підтвердженням відомостей про цільове призначення земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Апелянт також зауважив, що спірна земельна ділянка є частиною ділянки, яка згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.03.1991 надана Управлінню внутрішніх справ Київської області для організації реабілітаційного центру. Указане свідчить про належність землі до рекреаційного призначення в силу ст. 51 ЗК України, що також залишено поза увагою судів.
В судовому засіданні апелянт скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з його недоведеності та необґрунтованості.
Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.
Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року № 1137/3206 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по пров. АДРЕСА_1» ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у пров. АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування (а.с. 9-10).
На підставі зазначеного рішення Київської міської ради відповідачу ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. (а.с. 13)
Позивач на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення посилається на земельно-кадастрову інформацію на земельну ділянку, в якій зазначено, що відповідно до даних державної статистично звітності (дані за формою № 6-зем, графа 57) спірна земельна ділянка до її передачі у приватну власність відносилась до земель рекреаційного призначення. Проте, зазначена інформація не є належним та допустимим доказом визначення цільового призначенні земельної ділянки, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основних цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно із ч. 2 ст. 19 ЗК України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зазначеними нормами повноваження щодо визначення категорії земельної ділянки, надано саме органам місцевого самоврядування, шляхом прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою, а виключними підставами для внесення відомостей про категорію земельної ділянки до Державного земельного кадастру України є документація із землеустрою.
14.05.2014 р. Верховний Суд України за результатами перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ прийняв Постанову в якій зробив правовий висновок про те, що згідно з нормами статей 97, 100 ЗК УРСР (у редакції від 18.12.1990), та згідно з нормами статей 181-184, 202-204 чинного ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальні підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Таким чином, визначаючи категорію земельної ділянки, її цільове призначення, необхідно керуватися рішенням уповноваженого органу або даними державного земельного кадастру, а не державною статистичною звітністю.
Згідно з абз. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
Згідно з п. а) ч. 1 ст. 16 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 01.05.2009) до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у сфері землеустрою на їх території належать: розробка, затвердження і реалізація цільових програм, схем та проектів землеустрою щодо використання та охорони земель.
Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель, на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок - щодо земельних ділянок, які формуються, або на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.
Отже, саме лише посилання позивача на земельно-кадастрову інформацію, що міститься в матеріалах справи, не є належним та допустимим доказом віднесення земельної ділянки за основним цільовим призначення до земель рекреаційного призначення без наявності рішення уповноваженого органу щодо встановлення певного цільового призначення спірної земельної ділянки.
Київська міська рада, приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки, цільове призначення якої не визначалось раніше, визначила цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а земельно-кадастрова інформація та наявні в ній дані за формою 6 - зем є неналежними доказами визначення цільового призначення земельної ділянки.
Також судом при винесенні рішення вірно враховано висновки уповноважених органів, що здійснювали погодження проекту землеустрою.
Так, на момент погодження проекту землеустрою спеціально уповноваженим органом, який здійснював ведення державного земельного кадастру було Головне управління земельних ресурсів (зараз - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до п. 2.3. Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Рішенням КМР від 19.12.2002 № 182/342 (далі-Положення) (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) основними завданнями Управління і ведення державного земельного кадастру відповідно до законодавства, моніторинг земель, здійснення землеустрою.
За умовами ч. 9 ст. 118 ЗК України (в редакції яка була чинною на час погодження проекту землеустрою) проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
Уповноваженим органом по земельних ресурсах, який здійснював погодження проекту землеустрою у м. Києві було Головне управлінням земельних ресурсів згідно повноважень наданих ч. 2 ст. 11 Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у місті Києві, затвердженого Рішенням КМР від 28.05.2009 № 547/1603 (далі - Порядок передачі земельних ділянок).
Київська міська рада при прийнятті рішення керувалася позитивним висновком саме Головного управління земельних ресурсів, так як саме цей орган перевіряв проект землеустрою на відповідність чинному законодавству, здійснював ведення Державного земельного кадастру та мав інформацію про цільове призначення земельної ділянки.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 13 Порядку передачі земельних ділянок на підставі доручення (резолюції) Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київради, Головне управління земельних ресурсів здійснює комплексний аналіз проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та, за умови його відповідності законодавству, готує проект рішення Київської міської ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування (у власність) або направляє зацікавленій особі повідомлення про необхідність приведення розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідність до норм законодавства.
З матеріалів справи убачається, що проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 відповідної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд погоджено із Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради, Київською міською санепідемстанцією, Головним управлінням навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, Головного управління охорони культурної спадщини, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради.
Відповідно до ст. 203 ЗК України, облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь, а облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів.
Наказом Держкомзему «Про первинний облік земельних ділянок на основі застосування кадастрових номерів та стандарту бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру» від 12.10.2000 № 133 облік земельних ділянок на основі кадастрових номерів було запроваджено у складі державного земельного кадастру.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про землеустрій» зміни до документації із землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою.
Згідно із ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) та склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв.
Функціональне призначення земельної ділянки встановлюється на підставі плану зонування території та детального плану території відповідно до положень Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності».
З висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради № 09-2575-В, яким погоджено проект відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд без права забудови до погодження та затвердження містобудівної документації у встановленому законодавством порядку, вбачається, що зазначена територія земельної ділянки відповідно до Генерального плану м. Києва за функціональним призначенням належить до території житлової та громадської забудови (а.с. 28-29)
Таким чином, зміна графи за формою 6-зем не означає зміни категорії земель за основним цільовим призначенням, а лише вказує зміну виду земельних угідь.
Також, за висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головного управління земельних ресурсів № 05-5470 від 14.12.2009 року цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 38-39).
Головне управління охорони культурної спадщини не заперечувало проти надання земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів погоджено проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, цільове призначення земельної ділянки зазначено як будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій», документація із землеустрою - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
Статтею 20 Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві», в редакції, яка діяла на момент прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради (далі - Тимчасовий порядок), передбачені вимоги до документації із землеустрою.
Документація із землеустрою виготовляється з дотриманням вимог нормативно-правових актів, що регламентують порядок підготовки відповідної документації із землеустрою, та складається з текстової і графічної частин.
Текстова частина проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має містити: пояснювальну записку; документ, що є підставою для розроблення документації із землеустрою; вихідні дані на розроблення документації із землеустрою, видані Головним управлінням земельних ресурсів; документи щодо правового статусу земельної ділянки; документи щодо існуючих та можливих обмежень та обтяжень; копії установчих документів для юридичних осіб, а для громадянина - документа, що посвідчує особу, та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; інші матеріали, передбачені законодавством.
Пунктом 9 ст. 118 ЗК України передбачено, що проект відведення земельної ділянки має бути погоджений з природоохоронним органом. Про конкретний природоохоронний орган у нормі закону не вказано.
Пунктом 5.12. Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затверджене рішенням Київської міської ради від 18.06.2009 № 632/1688 (чинне на момент погодження проекту відведення) передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань погоджує відповідно до чинного законодавства документацію із землеустрою шляхом надання висновку.
Рішенням Конституційного Суду України від 25.12.2003 № 21-рп/2003 у справі № 1-45/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) роз'яснено, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Згідно зі ст. 11 Тимчасового порядку погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який забезпечує зацікавлена особа, погоджується Головним управлінням земельних ресурсів, Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), державними органами охорони навколишнього природного середовища у випадках, передбачених законодавством, органом охорони культурної спадщини, санітарно-епідеміологічним органом, а також відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у передбачених законодавством випадках).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується органами, зазначеними в частині другій цієї статті, в порядку, визначеному законодавством, шляхом надання ними письмового висновку або напису на проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі на графічній частині або на погоджувальному листі до проекту землеустрою, "погоджено", засвідченого підписом уповноваженої особи і скріпленого печаткою відповідного органу. Надання висновку (погодження) у письмовій формі є обов'язковим за наявності обмежень (обтяжень) прав на земельну ділянку.
Органи, зазначені в частині другій цієї статті, протягом двох тижнів погоджують проект землеустрою або надають висновок про відмову в його погодженні із зазначенням підстав з посиланням на відповідні норми законодавства.
Верховним Судом України у постанові від 29.01.2013 по справі № 21-365а12 зроблено правовий висновок, який є обов'язковим для застосування судами у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, про те, що прийняття рішення уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками відповідно до статей 118, 123, 151 ЗК України не обумовлене лише наявністю позитивних висновків відповідних органів і відсутністю висновку одного із цих органів не є підставою для скасування рішення про розпорядження земельними ділянками.
Наявність висновку Головного управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради є достатнім для погодження проекту відведення земельної ділянки й не потребує подальшого його погодження, оскільки відповідно до Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 червня 2009 року № 632/1688 (яке було чинним на момент погодження проекту відведення) до повноважень Головного управління віднесено погодження проектів відведення земельних ділянок, крім того, нормою закону не визначений інший спеціально уповноважений природоохоронний орган, до повноважень якого віднесено погодження проектів відведення земельних ділянок.
Отже, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки повністю відповідав чинному на той час законодавству України, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Також із пояснювальної записки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 вбачається, що земельна ділянка входить до складу земель, наданих Управлінню внутрішніх справ Київської області для організації реабілітаційного центру відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 14.03.1991 №72-р. Оскільки державний акт, який посвідчує право користування земельною ділянкою у відповідності з положеннями законодавства, не було видано і право користування землею за законом не виникло, земельну ділянку передбачається передати за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування. (а.с. 18-19)
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України (в редакції на момент прийняття спірного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Положеннями частини першої, третьої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою пункту 12 «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений положенням статті 118 ЗК України.
Так, частиною першою статті 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної. Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частина шоста статті 118 ЗК України передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації,подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, у клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» (яка була чинною на час виникнення правовідносин) у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до статті 123 ЗК України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).
Згідно ст. ст. 38, 39 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Як вбачається з положень ст. ст. 50, 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша, друга статті 20 ЗК України).
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції , що виходячи з інформації Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Київської міської санепідемстанції, Головного управління екології та охорони, природних ресурсів, Головного управління земельних ресурсів, викладеної у відповідних висновках, цільове призначення спірної земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, підстав вважати, що вона відноситься до земель рекреаційного призначення немає, а віднесення позивачем спірної земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення є необґрунтованим.
Твердження апелянта про віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення не ґрунтується на матеріалах справи, а висновок про порушення Київською міською радою норм статей 118, 123 ЗК України при вирішенні питання про надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки не відповідає змісту зазначених норм.
24.12.2010 року між ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований у реєстрі за № 2593, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться по пров. АДРЕСА_1. (а.с. 50-51)
28.03.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі- продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований у реєстрі за № 219, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 84-85)
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, у зв'язку із цим.
Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Київська міська рада не була стороною договору купівлі-продажу, а спірна земельна, яка була предметом оспорюваного правочину, вибула з володіння Київської міської ради законним способом.
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, зокрема п. 3 ч. 388 ЦК України, якою передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Крім того, на підставі ст. 392 ЦК України, може бути задоволений позов власника про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою та у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Отже, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-164цс14, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК є обов'язковою для всіх судів.
З огляду на викладене, вбачається правомірність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку. При цьому, також принагідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.1997, ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Також, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Здійснюючи публічно-правові функції в сфері надання земельної ділянки у власність відповідно до ст.ст. 81, 116, 118, 121 ЗК України, Київська міська рада діяла як суб'єкт владних повноважень і повинна була приймати рішення в межах чинного на той час законодавства.
Відповідач, як правонабувач, не мав і не міг мати можливості перевірити правильність рішень Київської міської ради щодо реалізації нею наданої законодавством компетенції.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.
У наведеній справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» суд акцентує увагу на Рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого, звертаючись із заявою до уповноважених органів та виконуючи визначені чинним законодавством умови, та, дотримуючись відповідного порядку, відповідач мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.
Європейський суд з прав людини в Рішенні «Стретч проти Об'єднай Королівства Великобританії і Північної Ірландії» також зазначив про те, що є неприпустимими визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав певні права від держави, та подальше позбавлення його цього права на підставі того, що державний орган порушив закон.
Таким чином, відповідач, який діяв добросовісно, виконував всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельної ділянки, не повинен нести відповідальність за помилки, допущені органами державної влади, якщо такі були, при відведенні земельної ділянки.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалося, а тому є таким, що набрало законної сили.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва Тимченко С. - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 березня 2015 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий Судді