Справа № 22-ц/796/5445/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Кравець Д.І.
Доповідач: Кравець В.А.
01 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючої - Кравець В.А.,
Суддів - Шиманського В.Й., Семенюк Т.А.
при секретарі - Круглику В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Новий канал» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У червні 2014 рокупозивач звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати наказ № 1.10-к від 03.01.2014 р. ТОВ «Новий канал» про переведення її з посади продюсера виробничого департаменту на посаду продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал» незаконним, визнати наказ № 95-к від 12.05.2014 р. ТОВ «Новий канал» про звільнення ОСОБА_1 з посади продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал» з 12.05.2014 у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, п. 6 ст. 36 КЗпП України незаконним, поновити її на посаді продюсера виробничого департаменту ТОВ «Новий канал», стягнути з відповідача середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу розмірі 25 720,13 грн., моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. та витрати на юридичну допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її звільнення є незаконним, оскільки вона є одинокою матір'ю і відповідно до ст. 184 КЗпП України відповідач не мав права знижувати їй заробітну плату, погіршувати істотні умови праці та взагалі звільняти її з роботи.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 вересня 2014 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 09.12.2014 року, у задоволенні позову - відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє представник ОСОБА_2, задоволено.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.
Вказує на те, що позивач є матір'ю одиначкою, на утриманні якої знаходиться двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 p. н. та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, керівництво ТОВ «Новий канал» все ж таки звільнило позивача з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України за відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Крім того, суд першої інстанції жодним чином не надав оцінки показам позивача в судовому засіданні як 27.06.2014 p. так і 03.09.2014 p., яка зазначала, що не відмовляється від роботи, має бажання працювати, але без зміни істотних умов праці, а саме: зменшення розміру заробітної плати, на чому наполягав відповідач.
Вважає, що суд жодним чином не надав оцінки тій обставині, що спочатку позивача, без його відома, наказом № 1.10-к від 03.01.2014 р. перевели з посади продюсера виробничого департаменту ТОВ «Новий канал» на посаду продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал», про що позивач дізналась лише під час звільнення, а вже через місяць 17.02.2014 p. керівництвом ТОВ «Новий канал», згідно наказу № 55-к, було прийнято рішення про припинення виробництва та трансляції телевізійної передачі «Погода».
Зазначив, що в трудовій книжці ОСОБА_1 не має жодної відмітки про те, що її було переведено на іншу посаду і звільнено з посади продюсера виробничого департаменту, а не з посади продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал».
В судовому засіданні апелянт та її представник скаргу підтримали та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник відповідача проти скарги заперечував просив рішення суду у справі залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав:
Відмовляючи у задоволені позову, суд виходив з того, що ОСОБА_1 була попереджена про наступне переведення і умови праці на запропонованих посадах, але від переведення відмовилась, тому її звільнення проведено відповідачем з додержанням відповідної процедури, тобто є законним, і підстави для застосування гарантій, передбачених ст. 184 КЗпП України, відсутні.
Проте, в повній мірі з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов, не з'ясувавши дійсні обставини спору, не перевіривши доводи і заперечення сторін та без належної оцінки доказів.
Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.
Судом встановлено, що10 вересня 2002 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Закритого акціонерного товариства «Новий канал» (далі - ЗАТ «Новий канал»), правонаступником якого є ТОВ «Новий канал» на посаду адміністратора на умовах строкового трудового договору за сумісництвом, а відповідно до наказу від 02 лютого 2004 року № 9-к - на посаду адміністратора на постійній основі.
Відповідно до наказу від 23 жовтня 2008 року № 226-к ОСОБА_1 переведено на посаду продюсера до виробничого департаменту ТОВ «Новий канал».
У зв'язку із затвердженням організаційної структури ТОВ «Новий канал» наказом від 02 січня 2014 року № 1.8 «Про затвердження організаційної структури ТОВ «Новий канал» наказом від 03 січня 2014 року № 1.9-к ОСОБА_1 переведено з посади продюсера виробничого департаменту на посаду продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал».
Наказом ТОВ «Новий канал» від 03 січня 2014 року № 1.9.1-к скасовано наказ від 03 січня 2014 року № 9.1-к, видано наказ від 03 січня 2014 № 1.10-к про переміщення позивача з посади продюсера виробничого департаменту на посаду продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал».
17 лютого 2014 року ТОВ «Новий канал» видано наказ № 55-к про припинення виробництва та трансляції телевізійної передачі «Погода» з 17 лютого 2014 року.
07 березня 2014 року ТОВ «Новий канал» видано наказ № 63-к, згідно з яким із 12 травня 2014 року виключено зі штатного розпису та організаційної структури відділ програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал», а штат працівників відділу програми «Погода» скорочено, з цим наказом ОСОБА_1 ознайомлено 11 березня 2014 року.
Відповідно до змісту п. 4 зазначеного вище наказу у зв'язку зі скороченням усіх посад відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал», виключенням вказаного відділу з штатного розпису та організаційної структури підприємства, враховуючи, що наявні істотні умови праці не може бути збережено жодному з працівників відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал», відповідачем, у разі згоди позивача, було запропоновано з 12 травня 2014 року перевести останню з посади продюсера відділу програми «Погода» на посаду молодшого продюсера відділу адміністративного управління забезпечення виробництва виробничого департаменту.
Згідно з копією листа-повідомлення від 07 березня 2014 року № 46/14 ОСОБА_1 не погодилася на пропозицію ТОВ «Новий канал» щодо переходу на вакантну посаду молодшого продюсера відділу адміністративного управління забезпечення виробництва виробничого департаменту ТОВ «Новий канал».
Відповідно до копії листа ТОВ «Новий канал» від 31 березня 2014 року № 72/14 ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої відповідачем посади молодшого фахівця адміністративної діяльності відділу адміністративного управління забезпечення виробництва виробничого департаменту ТОВ «Новий канал».
Наказом ТОВ «Новий канал» від 12 травня 2014 року № 95-к ОСОБА_1 звільнено з 12 травня 2014 року у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Згідно з актом ТОВ «Новий канал» від 12 травня 2014 року ОСОБА_1 відмовилась підписувати наказ від 12 травня 2014 року № 95-к.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання наказу № 1.10-к від 03.01.2014 р. ТОВ «Новий канал» про переведення її з посади продюсера виробничого департаменту на посаду продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал» незаконним, суд виходив з того, що відповідачем не порушено порядку переміщення позивача з посади продюсера виробничого департаменту на посаду продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал», а отже, вимоги в цій частині є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Проте, колегія суддів з такими висновками суду не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці, працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці. В останньому випадку працівник підлягає звільненню згідно п. 6 ст. 36 КЗпП.
Зміна істотних умов праці без згоди працівника допускається тільки у випадках зміни в організації виробництва і праці. Якщо ж і організації виробництва і праці немає, власник не вправі одностороннє змінювати істотні умови праці.
При змінах в організації виробництва і праці власник повинен додержуватися такого порядку. Спочатку видається наказ про внесення змін в організацію виробництва і праці. У ньому розкривається зміст цих змін, даються відповідні доручення посадовим особам для здійснення таких змін. Конкретні працівники, істотні умови праці яких у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці підлягають зміні, персонально попереджаються про те, що з такого-то конкретного дня (але не раніше ніж через два місяці після персонального попередження) змінюються істотні умови їх праці. Відділу кадрів наказом дається доручення ознайомити відповідних працівників з майбутніми змінами істотних умов праці під розписку. Протягом двох місяців від усіх відповідних працівників доцільно отримати письмову заяву про згоду продовжувати роботу після зміни істотних умов праці або про відмову від цього. Працівники вправі в будь який час змінити своє рішення: скасувати раніше дану згоду на продовження роботи або дати згоду на продовження роботи, скасувавши раніше заявлену відмову від продовження роботи. Безпосередньо перед початком роботи відповідно до змінених істотних умов праці необхідно видати наказ, визначити щодо кожного працівника нові істотні умови праці, а також ознайомити працівників з новими інструкціями та іншими документами, що визначають умови проведення робіт. Працівники, які відмовилися продовжувати роботу у зв'язку із зміною істотних умов праці, підлягають звільненню на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП.
При змінах в організації виробництва і праці власник має право без згоди працівника змінити розмір і систему оплати праці.
Згідно з положеннями ст. 36 п. 6 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Так, виходячи з роз'яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18, від 25 червня 1998 року № 15) припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників. У тому ж разі, коли такі зміни в організації виробництва і праці супроводжуються скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями може мати місце звільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Таким чином, позивач за п. 6 ст. 36 КЗпП України звільнена з порушенням вимог закону, так як зміна в організації виробництва і праці супроводжувалася скороченням чисельності штату працівників, оскільки 07 березня 2014 року ТОВ «Новий канал» видано наказ № 63-к, згідно з яким із 12 травня 2014 року виключено зі штатного розпису та організаційної структури відділ програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал», а штат працівників відділу програми «Погода» скорочено.
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Отже, відмінностями зазначених підстав звільнення є наявність заходів щодо скорочення штату та чисельності працівників у зв'язку зі зміною організації виробництва і праці.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» установлено, що суд повинен з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників).
Причому, власник на свій розсуд має право чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад.
Отже, в даному випадку позивач могла б бути звільнена лише на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва праці, тобто скорочення штату працівників, що відображено в наказі від 07 березня 2014 року № 63-к., позивач відмовилася від запропонованої їй вакантної посади молодшого продюсера відділу адміністративного управління забезпечення виробництва виробничого департаменту ТОВ «Новий канал» та посади молодшого фахівця з адміністративної діяльності відділу адміністративного управління забезпечення виробництва виробничого департаменту ТОВ «Новий канал».
В разі звільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП діють обмеження на звільнення окремих працівників, встановлені статтею 184 КЗпП (жінок вагітних і тих, що мають дітей віком до трьох років (до шести - у випадках, передбачених частиною другою ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини інваліда), ст. 186-1, частиною першою ст. 197 КЗпП.
Пряма заборона на звільнення перелічених працівників протягом встановлених строків означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення. Вони мають суб'єктивне право залишитися на роботі (крім випадків ліквідації підприємства), і питання про їx звільнення, якщо підприємство не ліквідовується, не може ставитися взагалі.
Оскільки законодавством межі кола працівників, серед яких визначаються ті, що користуються перевагою на залишення їх на роботі, не визначені, Пленум Верховного Суду України вирішив заповнити цю прогалину законодавства роз'ясненням такого змісту: «…При здійсненні вивільнення власник або уповноважений ним орган має право в межах споріднених професій та посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою, на іншу посаду, звільнивши з неї менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не було використане, суд не вправі обговорювати питання про доцільність такої перестановки, перегрупування.
Згідно зі ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.
Статтею 184 КЗпП України установлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинока мати визначена як жінка, яка не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини, або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері.
Названі в статті категорії жінок не можуть бути звільнені не лише з підстав, передбачених ст. 40 і 41 КЗпП, але й за іншими підставами, які кваліфікуються як звільнення (розірвання трудового договору) з ініціативи власника. Однак з інших підстав (які не кваліфікуються як розірвання трудового договору з ініціативи власника) припинення трудового договору з цими категоріями жінок можливе. Звільнення з ініціативи власника жінок, зазначених у частині третій ст. 184 КЗпП, допускається лише в разі повної ліквідації підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається ( ч. 4 ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»).
Так, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є матір'ю малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району у м. Києві від 27 травня 2014 року № 1923 ОСОБА_3 є одинокою матір'ю та отримує допомогу на сина.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач є одинокою мамою ,не відмовлялася від роботи, має бажання працювати, але без зміни істотних умов праці, яка полягає тільки у зменшенні розміру заробітної плати .
З матеріалів справи убачається, що в трудовій книжці ОСОБА_1 не має жодної відмітки про те, що її було переведено на іншу посаду і звільнено її було з посади продюсера виробничого департаменту, а не з посади продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал»(а.с.12)
Згідно наказу № 63-к від 07.03.2014 р. позивача спочатку було скорочено з займаної посади, а потім переведено з посади продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал» на посаду молодшого продюсера відділу адміністративного управління забезпечення виробництва виробничого департаменту ТОВ «Новий канал» з 12.05.2014 p., в разі її згоди.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі, оскільки її було попереджено про звільнення за скороченням штату, але гарантії, передбачені положеннями статті 184 КЗпП України, не дають можливості звільнити її за ст. 40 КЗпП України.
Вимоги про визнання незаконним наказу № 1.10-к від 03.01.2014 р. ТОВ «Новий канал» про переведення позивача з посади продюсера виробничого департаменту на посаду продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал» та наказу № 95-к від 12.05.2014 р. ТОВ «Новий канал» про звільнення ОСОБА_1 з посади продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту ТОВ «Новий канал» з 12.05.2014 у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, п. 6 ст. 36 КЗпП України також підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивача проведено без законних підстав, позовні вимоги про поновлення на роботі знайшли підтвердження в судовому засіданні, тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Однак строк, за який провадиться виплата середнього заробітку або різниці в заробітку, не може перевищувати одного року.
Рішення про поновлення на роботі працівника, незаконно звільненого з роботи або незаконно переведеного на іншу роботу, підлягає негайному виконанню.
Статтею 303 ЦПК України не передбачено повноважень апеляційного суду щодо перевірки законності рішення суду першої інстанції з врахуванням збільшених позовних вимог, викладених позивачем у апеляційній скарзі.
З матеріалів справи убачається, що 03.09.2014 року представник позивача звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, де серед іншого просив стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 25 720,13 грн.
Отже, у зв'язку з поновленням позивача на роботі, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.06.2014 року по 03.09.2014 року, оскільки апеляційний суд не може вийти за межі позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, через недопустимість порушення принципів, закріплених ч. 1 ст. 11, ст. 303 ЦПК України. Вказана обставина висловлена в ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.02.2015 року( справа № 6-45502св14)
Механізм здійснення розрахунку середньої заробітної плати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо (справа № 6-195цс14).
Так, виходячи із довідки про доходи ОСОБА_1 за два останні місяці роботи перед звільненням, яка оформлена у вставленому порядку, середньомісячний заробіток позивача складає: (9 444,30 грн. (березень 20) +9 500,22 грн.(квітень 21) ) = 18 944,52 грн. /41 робочий день =462,06 грн.
Відповідно до Листів Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 р. №9884/0/14-13/13 та від 09.09.2014 р. № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2014 рік» кількість днів вимушеного прогулу складає 55 днів.
Оскільки час вимушеного прогулу за період з 12.06.2014 року по 03.09.2014 року складає 55 робочих дні, то середній заробіток за час вимушеного прогулу становитиме суму у розмірі: 462,06 грн. * 55 робочих дні = 25 413,30 грн. Із вказаної суми середнього заробітку підлягає вирахуваню відповідачем сума податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у розмірі 9 472,26 грн. - підлягає негайному виконанню.
Щодо вимог позивача про стягнення на її користь моральної шкоди, то колегія виходить із наступного.
Згідно вимог ст.23 ч.1,2 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 3, 4, 1,31 ЦПК України).
Ураховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, колегія дійшла висновку про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди , оскільки компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, а має самостійне юридичне значення.
А тому, з урахуванням вимог розумності, справедливості та доцільності, судова колегія вважає за необхідне визначити суму моральної шкоди у 1 000,00 грн.
Вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу в розмірі 6 000,00 грн. задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно вимог ст.56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.
Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України №590 від 27 квітня2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації» витрати, пов'язані з правовою допомогою стороні на користь якої було ухвалено судове рішення, за умови, що компенсація сплачується іншою стороною, не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Згідно п. 47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення під 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги y цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року №. 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу», положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яки таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).
Відповідно до договору №03/06/14 від 03.06.2014 року, укладеного між позивачем та СПД ОСОБА_2 про надання юридичних послуг, останній зобов'язувався надавати юридичні та консультаційні послуги в об'ємі і на умовах, що передбаченні даним Договором. Вартість послуг передбачена розділом 4 договору.
Разом з тим, у справі відсутні будь-які документи, що підтверджують правову освіту СПД ОСОБА_2, як того вимагає ч.1 ст.84, 56 ЦПК України.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що позивач сплатила СПД ОСОБА_2 6 000,00 грн. та що вони були оподатковані.
Апеляційна інстанція також звертає увагу на те, що суд позбавлений можливості стягувати такі витрати на майбутнє.
Згідно зі ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 264,13 грн.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову частково.
Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий канал» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати наказ № 1.10-к від 03.01.2014 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий канал» про переведення ОСОБА_1 з посади продюсера виробничого департаменту на посаду продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий канал» - незаконним.
Визнати наказ № 95-к від 12.05.2014 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий канал» про звільнення ОСОБА_1 з посади продюсера відділу програми «Погода» виробничого департаменту Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий канал» з 12.05.2014 у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, п. 6 ст. 36 КЗпП України - незаконним.
Поновити ОСОБА_1 на посаді продюсера виробничого департаменту Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий канал».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий канал» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.06.2014 року по 03.09.2014 року в розмірі 25 413,30 гривень (двадцять п'ять тисяч чотириста тринадцять гривень тридцять копійок) з вирахуванням із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий канал» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн.
Рішення в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 9 472,26 гривень (дев'ять тисяч чотириста сімдесят дві гривні двадцять шість копійок) з вирахуванням із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску - підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий канал» на користь держави судовий збір у розмірі 264,13 грн.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: